WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

сідало ворони, центральні у поемі знаки-символи - "льох" і "церков-домовина", які поєднують у собі вертикаль з "антивертикаллю", відтворюючи архетипну бінарну опозицію "верх - низ"); нарешті, типово міфологічним є мотив сакрального "періодичного-відродження часу" (М.Еліаде), його відворотності", за якої ті або ті явища закорінені у їхньому передбутті, "передні",тобто раніші, події зумовлюють ланцюг подій пізніших, "задніх" (скажімо, фатальні наслідки мимовільного вчинку дівчини Прісі). При.цьому, як зазвичай у Шевченка, первісні міфологічні архетипи часто-густо набувають виразного етноміфопоетичного забарвлення, несуть у собі додаткові елементи, пов'язані з фольклорною традицією, з національним міфопоетичним каноном, з особливостями українського світобачення (питання досліджувалося Т.Комаринцем, С.Мишаничем, Н.Слухай). Характерний щодо цього архетип води у розділі "Три душі" - тут денотативний мотив води як фундаментальної стихії світобудови переплетений з конотаціями, закоріненими в етноміфопоетиці ("мертва" вода, якою безталанна Пріся "Батька, матір, себе, брата, /Собак отруїла"), з національними звичаями і прикметами (вповні перейти дорогу - на щастя, коня напоїти - виявити особливу прихильність). Те саме стосується й інших архетипів - наприклад материнства, який відбиває одну з онтологічних рис української міфопоетичної системи і ширше - національного менталітету, або могили - водночас як вертикально-антивертикального" елемента міфологічної моделі світу, як традиційної складової українського степового ландшафту і, нарешті, як поширеного фольклорного образу-символу.
Наявність у художньому світі "Великого льоху" міфологічного виміру є очевидним фактом, тож інтерес до нього, спроби інтерпретації твору в цьому ракурсі (Г.Грабович, О.Забужко) як такі не можуть викликати заперечення. Справа в суті подібних інтерпретацій і кінцевих висновках. Привід (і то привід серйозний) для незгоди й дискусії (і то дискусії засадничої) виникає тоді й там, коли й де "Великий льох" вписується у контекст тотального "міфотворення", розглядається як складова такого Шевченкового "міфу України", у якому Україна нібито існує не в історичному, а виключно у міфологічному континуумі, поза межами історичної необхідності й законів політичного існування; тобто "Великий льох" вилучається з історії. Таке тлумачення не адекватне текстовій реальності поеми. Відтворена Шевченком хресна путь України проходить через зламні, доленосні етапи національної історії. Перший з них - Переяславська рада, злука України з Москвою, присяга Богдана Хмельницького та його оточення московському цареві, що недвозначно оцінюється поетом як фатальна помилка гетьмана. Етап другий - поразка Івана Мазепи, братовбивство під Полтавою, де козаки проливали кров одне одного, нечувана своєю жорстокістю масакра в Батурині, розправа Петра і з народом, який, за словами М.Гоголя, "хотів пожити своїм життям" (уривок "Розмисли Мазепи"). І третій етап, катерининський, коли "матушка"-цариця Катерина II міцно "прикропила украинцев к земле" (О.Толстой), ліквідувала гетьманство, зруйнувала Запорозьку Січ, а козацьку старшину підступно задушила в своїх обіймах, замінивши брутальну дискримінацію "оксамитовою" асиміляцією. Цю сповнену трагізму історичну тріаду покладено у підґрунтя трьох підрозділів першої частини поеми, але відгомони й наслідки тих подій оприявнюються й у частині другій, де з розповіді Першої ворони вимальовується страшний ланцюг злочинів російського самодержавства проти України і в епілозі, у згадці про "байстрюків Єкатерини", які "сараною сіли" на предковічних козацьких землях. Маємо, отже, підстави говорити про єдиний "текст української історії" у "Великому льосі". Такий підхід до історичної компоненти твору дає можливість розглянути її у різних ракурсах. Так, це "текст" до деякої міри історіографічний, він бо спирається на достеменні, досліджені наукою факти історії, і разом з тим це "текст-артефакт", оскільки виник внаслідок цілеспрямованої діяльності поета, створений ним. Або: з одного боку, це "текст у тексті", який питомою часткою входить до складу загального тексту поеми і водночас "метатексту" історії України у цілій Шевченковій творчості, а з другого боку, він сам являє собою певну текстову сукупність відносно автономних одиниць - "тексту Переяслава", "тексту Батурина", "тексту Петербурга" ("цареві / Болота гатила"), "текстів" Хмельницького, Петра, Катерини та ін.; можна було б тут вжити вислів Ю.Лотмана "казан текстів", якби насправді ці "тексти" не становили собою не просто конгломерат, а систему, фундовану на цілісній історіософській концепції автора.
Що "текст української історії" у "Великому льосі" саме концептуальний, а не емпіричний, наочно підтверджуєть.ся принаймні такими двома прикладами. Переяславську раду та наступні події на порівняно невеликому - півтора століття - часовому відтинку Шевченко сприймає як по суті єдиний історичний епізод, у розгляді якого, поряд з природною діахронією, присутні також елементи синхронічного підходу; разом з тим, оскільки одним із найтрагічніших наслідків злуки з Москвою стала втрата Україною своєї, такою дорогою ціною здобутої державної незалежності, поет відчуває гостру внутрішню потребу звернутися до глибинних витоків національного державотворення, стверджуючи тим самим своєрідний "вивід прав України". Опосередковано, через монолог Першої, "української", ворони (про прихований сенс цього незвичайного прийому буде сказано далі), він полемізує з міфами офіціозної великодержавницької історіографії ("Карамзіна, / Бачиш, прочитали!") про нібито тисячолітню історію російської держави. Другий засадничо концептуальний момент - виявлена у поемі позиція Шевченка щодо Богдана Хмельницького. Якщо під цим поглядом порівняти "Великий льох" з такими творами, як "Розрита могила", "За що ми любимо Богдана?" і надто "Якби-то ти, Богдане п'яний...", попервах може скластися враження, що гостроту критики на адресу гетьмана -архітектора Переяславської угоди у поемі трохи притлумлено, Шевченкова оцінка виглядає амбівалентною. Подібно до того, як лірники співають пісні однаково "І про ЖовтіВоди" - першу тріумфальну перемогу Богдана над коронним військом, і про "містечко Берестечко" - символ особисто гетьманової і в цілому національної поразки, поет в епілозі, гірко дорікнувши Хмельницькому за те, що той "Занапастив... вбогу / Сироту Украйну!", все ж вважає за потрібне сказати про суб'єктивно чесні вихідні наміри гетьмана, який "молився, / Щоб москаль добром і лихом / 3 козаком ділився". Справа, однак, у тому, що історія виносить свій вердикт про того чи того політичного і державного діяча, виходячи не із суб'єктивних його намірів, в з об'єктивних наслідків. В ієрархії "гріхів" різних персонажів поеми, так чи інакше причетних до Переяславської драми, гетьманів гріх - найтяжчий. Чого варті мимовільні дитячі провини Прісі та бідолашних її посестер порівняно з фатальною помилкою провідника нації, який, дарма що він, звісно, не того прагнув і не за те "молився", своїм учинком поклав початок трагедії цієї нації, зникненню ним же самим побудованої держави, Великій Руїні. Концептуальне зерно "тексту Хмельницького" у "Великому льосі" закладено, сказати б, не у власне тексті, тобто не у словах та емоційних реакціях (див. примирливе "Мир душі твоїй, Богдане!"), а в підтексті, де - хочемо ми того чи ні - постать гетьмана стоїть в одному ряду з ворожими національній історичній пам'яті зловісними постатями Петра і Катерини. Тут слід
Loading...

 
 

Цікаве