WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

поема Т.Г.Шевченка «Великий Льох» - Реферат

"Великого льоху", вплив на автора поеми поширених у європейському письменстві першої половини XIX ст. романтично-алегоричних творів, позначених незрідка містеріальними рисами (найчастіше під цим поглядом називають містерії Дж.Н.Ґ.Байрона "Каїн", В.Кюхельбекера "їжорський", "Дзяди" А.МІцкевича, "Небожественну комедію" З.Красінського, пролог до поеми Є.Гребінки "Богдан" та ін.). Безперечно, між романтичною символікою цих і подібних творів (з-поміж них варто згадати "Книгу польського народу і польського пілігримства" А.МІцкевича та написану вочевидь під її впливом кирило-мефодієвську "Книгу буття українського народу"), з одного боку, і Шевченковою містерією - з другого, існують точки дотику, певні корелятивні співвідношення;
проте видасться, що все ж коректнішим було б наразі говорити не про генетичні зв'язки, а радше про літературний контекст, риси типологічної схожості. (Останній момент, до речі, актуальний і з огляду на трохи надмірне захоплення пошуками історико-літературних паралелей між "Великим льохом" і, приміром, "Макбетом" В.Шекспіра, "Визволеним Єрусалимом" Т.Тассо або "Літописом" С.Величка, коли акцент робиться не так на типології, як на прямих впливах, мало не запозиченнях.) Щодо контексту власне Шевченкової творчості, то "Великий льох" органічно вписується в історіо- й націософську парадигму, яка проходить через усю його поезію - від ранніх "На вічну пам'ять Котляревському" та "До Основ'яненка", через "Гайдамаки", "Розриту могилу", "Чигрине, Чигрине...", "Гоголю", "Сон", "І мертвим, і живим...", "За що ми любимо Богдана?" до пізніших і пізніх - "За байраком байрак...", "Іржавець", "Заступила чорна хмара...", "Подражаніє 11 псалму", "Якби-то ти, Богдане п'яний...", "Осія. Глава XIV", "Бували войни й військовії свари...". І не просто списується: за очевидної ідейної та тематичної близькості, інваріантності мотивів і образів, "Великий льох", завдяки своєму виразно синтетичному характерові, масштабності поетового історичного й філософського мислення, граничній гостроті соціальної й політичної проблематики, посідає у цьому корпусі творів осібне місце, являючи собою вершину Шевченкового поетичного дискурсу історії України.
"Великий льох" належить до тих художніх творінь, які не надаються, чи, точніше сказати, надаються частково, в окремих аспектах, до застосування самих лише традиційних методів літературознавчого аналізу. Надзвичайна структурно-семантичяа складність, поліморфізм твору, багатозначність образів, їхня "плинність",а часом і закодованість, рухливість співвідношень поміж текстом і підтекстом, прямими характеристиками та алюзіями, розмаїття стилістичних прийомів, жанрових і віршових форм, інтонацій, мовних засобів тощо - усе це ставить дослідника перед необхідністю комплексного підходу, розгляду поеми як системного художнього об'єкта. Відтак виникає потреба застосування при аналізі тих чи тих аспектів, текстових шарів і "зрізів" різних як традиційних, так і новітніх методів і літературознавчих технологій, за неодмінної, однак, умови сполучення відносної евристичної автономності кожного з таких методів з доконечним збереженням цілісності твору. Почавши, приміром, з підходів, притаманних традиційному літературознавству, і поставивши собі за мету визначення таких параметрів поеми, як тема, сюжет, композиція, система образів і характерів, одразу стикаємося з феноменом "нетривіальності" цих категорій, якими вони постають у Шевченка. Так, чітко виявленою і, якщо кинути оком, доволі простою видасться композиційна побудова твору: текст, відповідно з тернарним засновком, що про нього вже йшлося вище, складається з трьох частин - "Три душі", "Три ворони", "Три лірники" і фрагмента, який вважається епілогом поеми. Проте, зазирнувши всередину кожної з частин, помічаємо, що лише у першій з них автор дотримується строго тернарної структури, почергово надаючи слово для розповіді й сповіді кожній з трьох душ; другий розділ побудовано як вільний обмін репліками між трьома "персонажами"-воронами, а в третьому розмову лірників обрамлено коротким авторовим вступом - характеристикою лірників і його ж заключною розповіддю про хід і завершення розкопок у Суботові. Тобто у загальних тернарних рамцях композиція виявляє ознаки варіативності. Складніша справа з фабулою і сюжетом. Якщо за фабулу поеми приймемо саму оповідь, чи радше інформацію, про факт розкопок, подану, втім, дотично, бо ті розкопки відбуваються переважно "за кадром", то сюжет - у традиційному його розумінні, як певна послідовність подій - тут, по суті, зовсім відсутній. Скориставшись запропонованими Ю.Шевельовим для означення поняття хронотопа метафорами "гри" і "співгри" часопросторових планів, звернімо увагу, що хронотоп "Великого льоху" являє собою "гру" вельми складну і примхливу. "Події", які, зауважмо, назагал не є подіями у власному, звичному сенсі цього слова, відбуваються симультанне у кількох часових площинах - в історичній минувшині, в сучасності й у мілленарному, почасти хіліастичному, часі. "Дія", а точніше, містеріальне дійство, охоплює різні топонімічні сфери (Суботів, Батурин, Канів, Париж, Петербург, Київ, Переяслав), але якщо під дією наразі розуміти рух авторової мислі, наскрізної ідеї твору, то цей рух розгортається у метафізичній простороні, сягаючи і висот космічних, трансцендентних. Разом з тим знову-таки всередині окремих частин спостерігаємо випадки традиційно сюжетного кшталту, хоча й позначені елементами умовності; такими вповні завершеними мікросюжетними одиницями є, приміром, історії кожної з "трьох душ" у першій частині. Приреченою на невдачу буде спроба інтерпретації образів "Великого льоху" з позицій хрестоматійних уявлень про типові характери у типових обставинах. Ні типових обставин, що їх ми, згідно з настановами нормативно-позитивістської естетики, звикли відшуковувати у літературному творі, ані типових характерів, поданих у конкретно-чуттєвому зображенні й психологічно вмотивованих виявах, немає у цій суто романтично-містичній Шевченковій поемі. Натомість маємо достоту ірреальні, лишень з окремими міметичними вкрапленнями, часопросторові обставини й низку сигнітивно-символічних своєю природою персонажів (душі, ворони, лірники), які надаються до аналізу в ракурсі структурно-семіологічного і міфологічного підходів.
Міфологічний вимір тексту "Великого льоху" включає в себе компоненти різних типів і різного походження. Значне місце (перший шар) посідають у творі поетично переосмислені біблійні як старо-, так і новозавітні міфологеми - Різдва (мотив народження під знаком зірки комети двох близнят), хресної путі йГолготи (доля занапащеної "сироти-України" та її "невольничих дітей") і Воскресіння ("встане Україна"); імпліцитно присутні у підтексті бінарні міфологічні опозиції Авеля і Каїна, Христа й Антихриста. Другий шар - це притаманні первісній свідомості архетипні явища, повторювані міфологічні першообрази і символи; такими є, наприклад, архетип материнства, різні постасі якого представлені у частинах першій (мати і бабуся [мати матері] Другої душі) і третій ("навісна мати" близнят), і архетип води, що з ним у більшості народів світу з правіків пов'язані численні міфічні уявлення й ритуали; такі й знакові для міфологічної свідомості "чорні птахи" - ворони, що контрастують з "білесенькими" душами-пташками (семіотика кольорів); різні варіанти вертикалей як структуротворчих елементів міфопростору ("похилений хрест" на церкві, "дубочок", на якому сіли ночувати душі-пташки, "маяк", що його обрали собі за
Loading...

 
 

Цікаве