WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного “Тигролови” - Реферат

Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного “Тигролови” - Реферат

НКВС:
- Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх.
Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим.
Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Дивиться виряченими очима - і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини.
Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс.
Диявол, диявол. Я його знайду (б'є кулаком по столу) і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.
Многогрішний (Учень говорить із протилежного кінця класу).
Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я - народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.
Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини?
Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону - смерть, але помилився.
Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам'ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб'ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам.
Вчитель. Так письменник розширює змістове навантаження назви твору підтекстом: в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.
Коли людина переслідує іншу людину за любов до отчого краю, то це вже є свідченням патологічних процесів у суспільстві.
Тепер Григорій поряд із основною проблемою свого життя - не залишитись нулем в історії, ставить ще одну - знищити Медвина як зло.
- Як вирішує Григорій цю проблему?
(учні розповідають, як вирішує Григорій цю проблему)
Вчитель. Чи можемо розцінювати перемогу Многогрішного як помсту?
Учень. Ні, бо виконання обов'язку, яким керується у своєму житті герой роману. Він своїм вчинком підтверджує, що рано чи пізно всяке зло має бути покараним.
Вчитель. Другу сторінку трагічної долі українців (а це є другою сюжетною лінією) відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Г. Многогрішний.
(З розповіді Сірків стає відомо, що вони приїхали у 1889 році з Полтавщини. Тут вони знайшли другу Україну, та сум за рідним краєм ніколи не покидав їх.) Але про це краще розповість нам сама Сірчиха.
Розповідає учениця, одягнена в український національний одяг.
Сірчиха. У сміливих щастя завжди є! От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись - зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили.
Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а "хохли" хали з глини ліплять та білять.
Колись до революції здорово жили тут наші люди.
Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш робочий. То й ми жили колись.
А сім'я у нашого діда була велика. Понад 50 чоловік.
Синів сім мав, женив, не відділяв. Дочок заміж віддавав - на сторону не відпускав, зятів у прийми брав. Сірків куток - то ціле село. Весело жилося. Трудилися щиро, то й мали. Це була наша друга Україна, але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм.
Ну, а потім пішло все шкереберть. Нові часи, нові порядки. Вже немає Сіркові держави.
Вчитель. А хто ж цей легендарний Сірко, якого знали майже всі в окрузі?
Сірко. Походжу я зі старого козацького роду
Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслова. А діди - прадіди в Запорожжі козакували...
Та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не теряли. Так на цю дяку землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. Маю сина і дочку, вчу їх однаково суворо. Бо за українським звичаєм жінка поряд чоловіка і господарювала. І вправно володіла зброєю. Моя хата завжди відкрита, як колись козацькі буруючи, для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала хатою його.
Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвинтівку. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах, залишаючись при цьому людиною.
Вчитель. У таких батьків поганими діти не будуть.
Учениця розповідає про Наталку.
Вчитель. Чому так усе в цій родині Григорія радує, бентежить, дивує?
Учень. Бо на різній землі звичаї і традиції, мова, український дух викорінюється знищується. А тут, в цій далекій тайзі, все своє, рідне, українське. Збережене від посягань "совєтської власті".
Вчитель. Пригадайте, які традиції, звичаї, обряди збереглися?
Вчитель. Чому у кінці твору автор зводить героїв у хаті Сірка?
Учень. Не випадково у кінці твору автор зводить усіх героїв у хаті Сірка. Бо це одне плем'я, яке вбачає свою силу в єдності роду. І щасливий кінець роману продиктований вимогами пригодницького роману, але ним письменник і підтверджує свою віру у світлу прийдешність України.
(зачитують кінцівку твору "... Шлях їм прослався уперед ...")
Вчитель. Яка основна думка твору?
Учень. Автор переконує і запевняє в тому, що за будь-яких обставин, людина може і повинна бути Людиною. І. Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження в безсмертя.
Вчитель. Дорогі учні, сьогодні ви на порозі самостійного життя, незабаром закінчите школу. Хтось піде працювати, хтось буде поступати в навчальні заклади, але кожний з вас вступатиме у той найвищийзаклад, куди приймають без вступних іспитів, але всі складатиме випускні іспити перед Богом, своїм сумлінням на звання бути Людиною.
Тому завжди пам'ятайте слова І. Багряного (епіграф уроку). Я бажаю, щоб кожний вибрав не тільки першу рубріку.
Домашнє завдання: 1. Написати твір-мініатюру на тему "Моє враження від прочитаного роману "Тигролови".
Loading...

 
 

Цікаве