WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Драматургія української діаспори - Реферат

Драматургія української діаспори - Реферат


Реферат з української літератури
Драматургія української діаспори.
Пустеля чужини - може й найбільша підстава для нашої надії на велике майбутнє нашої літератури.
Юрій Косач.
Драма в літературі української діаспори, можливо, більше ніж будь-який інший жанр, несе на собі відбиток її незвичайної долі...
Лариса Залеська-Онишкевич.
Драматургія діаспори сьогодні повертається до нас обличчям, вражаючи не лише своїм побутуванням в різних, подекуди протилежних типах художнього мислення та засобах поетики, а й, насамперед, унікальністю походження, що визначається її існуванням поза материковою літературою, експериментаторськими пошуками і, чи не найважливіше, своєю незаангажованістю, а власне тим, що народжувалась і формувалась вона в умовах демократичного суспільства, засвоюючи його норми і цінності. Це зазвичай дало змогу письменникам емігрантам витворювати свої цінності в іноетнічному оточенні, зберігаючи при цьому свою власну етнічну ідентичність та культурну самобутність і, що головне, емоційну прив'язаність до своєї історичної Батьківщини - України.
Зважаючи на це, розглядати українську драматургію ХХ століття без цього величезного унікального пласту, що гідно репрезентує творчість драматургів діаспори - неможливо, бо саме в цілісності їх культурно-естетичних та мистецьких шукань, подекуди в відчайдушних дискусіях та запереченні формувалася і розвивалася крона сучасної драматургії.
Втративши Батьківщину і опинившись на чужині, яка на перших порах була незрозумілою і справді чужою, разюче відмінною від усього баченого раніше, митець був переповнений думками і враженнями від усього, що з ним відбувалося і це просилося на папір. Та зовнішня ізоляція від нового світу примушувала шукати шляхів вияву своїх думок про далеку батьківщину і тоді театр став одним з джерел поширення цих думок.
На новому місці письменник постає перед складним (часом нерозв'язним) вибором, який не виникає у минулому, як-от місце в новому суспільстві, нове культурне і літературне середовище, функціональність мови тощо. По-новому постають для нього не лише питання місця, а й часу. Це і його взаємопов'язаність із попередніми поколіннями діаспори, еволюція власної ідентичності в нових умовах, а з іншого боку - зростання часової віддаленості від батьківщини.
Ідентифікаційний зсув внаслідок еміграції зумовлює безліч змін, але насамперед - це роздвоєння між минулим і теперішнім, між почуттям втрати і необхідності набуття, створення чогось нового, що часто асоціюється з бінарною опозицією смерть-відродження. Чим яскравіше бачилося минуле, тим воно було ближчим, недавнім, тим випукліше усвідомлювалося теперішнє й неоднозначно вимальовувалося майбутнє.
Небезпечним для письменників емігрантів могло бути формування психології повернення.
Ю. Шерех писав: "Еміграція завжди стає осередком реставраційних тенденцій і прямувань. Але реставрувати ніколи нічого не можна".
Звичайно, соціально-організаційна не влаштованість емігрантів відігравала певну негативну роль, особливо це стосувалося особи письменника. Ю. Шерех зазначав: "У краях нового поселення перспективи письменників безрадісні, ніж навіть інтелігентів іншого фаху. Коли маляр чи скульптор чи музика можуть обслуговувати чужу аудиторію, коли науковець може стати до праці в чужих навчальних і наукових закладах, то для письменника, чия творчість до глибини зв'язана з мовою, перехід на чужу аудиторію майже неможливий".
Проте, з часом ситуація змінилася. Емігранти третьої хвилі виявили надзвичайну активність щодо вливання в громадське політичне і культурно-мистецьке життя народу, серед якого довелося жити. Знання мов, університетська освіта дала змогу перейняти кращі зразки європейської та світової культури, разом з тим не втративши своєї національної сутності.
З часом ширшає аудиторія читачів і глядачів, тому драматична творчість і театральне мистецтво отримує вищий статус і стимулює до появи нових творів. Як зазначав Юрій Тарнавський: "Проблема емігрантського письменника - це не проблема. Дуже багато видатних письменників створили свої найкращі твори (майже всі твори) емігрантами. Візьмемо Джойса, який не зміг жити в Ірландії. Так само Бек кета, Іонеско, Набокова, - я просто не буду перелічувати всіх, але бути емігрантом, писати в еміграції, від народу, частиною якого ти є, мабуть, є корисним. Це дає вам можливість відриватися від чогось і ставати чимось іншим, що є суттєвим. Але це теж залежить від народу, частиною якого ви є".
Ще один чинник - це потреба естетичного вислову. В результаті з'являються твори контемплативні, для роздумувань. Таким чином з'являються драми для читання, з малою надією на сценічне втілення. Саме тому літературний твір став незалежним від сприйняття глядачів, що дає змогу автору на більшу свободу вияву своєї мистецької позиції. Разом з тим українські емігранти в США вже в перші десятиліття перебування жили й творили свої цінності в американському оточенні, що було значним внеском в загальнонаціональну українську культуру.
Тож з 60-х років фіксуємо дві українські літератури, на корінних землях і в діаспорі. Офіційні чинники при цьому роблять усе, щоб ці літератури в творчоносній своїй частині не з'єднувалися, бо процес такого з'єднання, як цілком природній уже починався.
У діаспорній літературі завершують творчий шлях старі письменники, свого часу викинуті з рідної землі, а водночас з'являється нова хвиля літератури, створена передусім членами Нью-Йоркської групи. Здебільшого космополітичного спрямування, вони пробують творити в літературних формах, задіяних західно - європейській та американській літературах.
Типовим для драматургії діаспори є те, що багато емігрантів постають перед вибором: світ мрій, чи реальний матеріальний світ.
Сьогодні драматургічна нива національного письменництва без надбання драматургії української діаспори була б неповною. Солідно репрезентує її творчість письменників Нью-Йоркської групи - угруповання митців, що має своє неповторне духовно-тестове обличчя свої специфічні прийоми синтезу сприймань, уявлень і творення нових образів і моделей буття.
На противагу бездіяльності покоління МУРу, яка відокремлювала кризу, яка проходила в той час українська емігрантська література, котра, з одного боку, бажала продовжувати традиції української літератури, а з другого, відчувала її провінційність порівняно з літературами західної Європи, наступне покоління емігрантських письменників без вагання прилучилося до модерністичного руху заходу. Характерною рисою літератури цього періоду є
Loading...

 
 

Цікаве