WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Феміністична проблематика повістей о.кобилянської “людина” і “царівна” - Курсова робота

Феміністична проблематика повістей о.кобилянської “людина” і “царівна” - Курсова робота

права зокрема, у Європі буде сприйматися у "багнети" і не лише "низами". Жінки з "вищого світу" сприйматимуть це як особисту образу (потрібно зазначити, що раніше для "дам вищого світу" як у Європі, так і в Росії після реформ Петра І були певні - нехай і завузькі - можливості для самореалізації).
А в Росії провідна політична діячка О.М. Коллонтай проголосить: "Кінцевою метою пролетарки є зруйнування старого антагоністичного класового світу і створення світу іншого, кращого, в якому не буде більше засобів для експлуатації людини людиною"...
Цього не бажають і не можуть зрозуміти феміністки. Їм видається, що при досягненні формально визнаного буквою закону рівноправ'я вони прекрасно зуміють влаштуватися і в "старому світі гноблення і покріпачення, стогону і сліз". І це до певної міри так. Якщо для більшості жінок-пролетарок зрівняння в правах з чоловіком було б зараз лише зрівнянням у "безправ'ї", то для "обраних" - для жінок із буржуазії - воно насправді відкривало двері до нових, ще незвіданих прав і привілеїв, що складали до цього часу надбання одних лише чоловіків буржуазного класу. Але ж кожне подібне завоювання, кожна нова прерогатива буржуазної жінки давали б їй у руки лише нове знаряддя для експлуатації молодшої сестри і все більше й більше поглиблювалася б прірва, що розділяє жінок з двох протилежних соціальних таборів" (4). Отже, пролетарці недоцільно розпорошувати свою енергію на слухання або, тим паче, на сумісні дії разом із жінкою з іншого "соціального табору". Єдиним виправданням для такої гіперболічно-ілюзорної точки зору могло бути лише тогочасне жахливе становище виробничої сфери в Російській імперії, коли праця жінки використовувалася перш за все у тих галузях промисловості, де не вимагалося високої кваліфікації, а середній вік жінки в Росії на початку ХХ століття складав усього 33 роки (12).
На відміну від Заходу, жіночий рух у Росії був тісно пов'язаний із соціалістичним і ніколи не виходив за його межі. "Відбуявши" у своєму дикому розквіті у 10-20-і роки ХХ століття у цілком звульгаризованому вигляді "на низах", цей рух буде зупинено "великим блюстителем моралі" Йосифом Сталіним.
В історії українського культурного процесу остання декада ХIХ і перші 14 років XX століття були періодом важливих досягнень, що стали основними елементами у формуванні проекту нової української людини. Зокрема, на західноукраїнських землях даний процес мав певну специфіку в культурному аспекті і відбувався досить динамічно. Цей період у Галичині характеризувався надзвичайно плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики. В літературі даного періоду основні художні зміни були пов`язані з зародженням українського модернізму. На відміну від європейського, ранній український модернізм був явищем не лише естетичним, але й культурно-історичним.
Формування неонародницької та модерністичної течій в українській літературі початку ХХ століття великою мірою було пов`язане з питанням про шляхи й напрямки соціально-культурного самовизначення. Це надавало особливого драматизму полемікам і деклараціям, з`ясуванню їх відмінності та ідеологічного спрямування, сприяло розгортанню двох основних типів ідеології модернізму і народництва, формуючи цілий спектр культурологічних концепцій, появу творчих угрупувань і партій, розгортання дискусій.
У літературі кінця ХIХ - початку ХХ століття набрав гостроти головний конфлікт між народництвом, з його орієнтацією на збереження культурно-національної ідентичності, і модернізмом - новим естетичним і політичним принципом ХХ століття, що орієнтувався на загальноєвропейський процес та його універсалізм. "Однак між двома парадигмами, - зазначає вітчизняний літературознавець С. Павличко, - існувала ще одна ключова опозиція - жіночого і чоловічого, або феміністичного і патріархального, яку цілком ясно усвідомлювали всі учасники цього літературного дискурсу" (7).
Леся Українка та Ольга Кобилянська кинули виклик домінуючій чоловічій традиції, бо відчували себе спадкоємницями зрілої традиції "жіночої літератури", маючи своїми попередницями Марка Вовчка і Ганну Барвінок, Олену Пчілку та Наталю Кобринську. "Літературний образ жінки ХIХ століття - "покритки", "бурлачки", "повії", що були квінтесенцією горя, нещастя й немочі, відступив перед "царівною" і "одержимою духом". В українській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним і феміністична ідея", - писала Соломія Павличко (7).
Відома зарубіжна дослідниця української культури Ф. Кошарська для характеристики феміністичних тенденцій в українській літературі запропонувала термін "маскарад Фемінізму" (13). З одного боку, він може бути використаний як засіб "феміністичної критики", з іншого - відповідає враженню від сприйняття змісту літературних творів даного періоду пересічним читачем. Саме це явище "замаскованості" фемінізму стало ознакою, притаманною українському літературному рухові.
Входження письменниць до феміністичної проблематики, особистої інтерпретації політичних постулатів фемінізму, а також його втілення у творчості, на думку Соломії Павличко, мало свої зигзаги і парадокси. До того ж, жодна з письменниць не була активісткою феміністського руху.
Так, Леся Українка "жіноче питання" розглядала в дусі франкового радикалізму. Деякий скептицизм щодо фемінізму пояснюється її переконанням, що проблеми жінок не можуть бути вирішені відокремлено від загально-суспільних. З приводу пропозицій організаторки жіночого руху в Галичині Н. Кобринської стосовно співпраці Леся Українка писала: "Очевидно, ми порозумітись не можемо. Вона задала, наприклад, мені такі теми: "Жінка-українка та її діяльність на полі національного відродження", а я не розумію, як би се приступитись до такої незвичайної теми" (9).
Щоправда, Ольга Кобилянська, на відміну від Лесі Українки, мала певний досвід співпраці з "Товариством Руських жінок на Буковині". 1894 року вона виступила однією з ініціаторок створення цієї феміністичної організації, а в літературі дебютувала навіть якпослідовна феміністка. Її "Людина" писалася під безперечним впливом "Духу часу" Наталії Кобринської і була їй присвячена.
Перші класичні повісті О. Кобилянської "Людина" й "Царівна" започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, - психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. "Нова жінка" О. Кобилянської - людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.
В опозицію "сильні жінки - слабкі чоловіки", на думку С. Павличко, трансформовано філософські погляди Ф. Ніцше. "Кобилянську вабила романтична надлюдина, - зазначає дослідниця, - але в баченні письменниці вона була, безсумнівно, жінкою" (7). "Негативність" чоловічих персонажів постає, передусім, з їх безхарактерності, слабкості волі.
Чоловічі характери у більш пізніх повістях О. Кобилянської, написаних у 1910-х роках, саме так втілюють цю слабкість натури. Але тут з`являється ще один аспект - ця слабкість пов`язується з традиційною українською старосвітністю, патріархальщиною і консерватизмом.
Героїням О. Кобилянської властива певна закономірність у лінії поведінки. Вони, з одного боку, прагнуть істинного, вільного кохання, а з іншого - бояться його, хочуть і не
Loading...

 
 

Цікаве