WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → "Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко - Реферат

"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко - Реферат

лекцій. Мати читала про літературу. Син - про кібернетику. Відомою поетесою, літературознавцем, доктором наук стала й дочка Оксана, авторка збірки поезій "Долина храмів" рідною та книги "Українська літературна цивілізація" італійською мовами.
Навіть у серії "Романи й повісті" в м'якій палітурці й на газетному папері історичний роман "Маруся Чурай" став раритетом. Коли ж вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла така черга, як в голодні роки за хлібом. І подібна картина спостерігалася не тільки в національне свідомому Львові, а й у зрусифікованих Києві та Харкові. Нація відчула голод на правду, спрагу на історію в художньому трактуванні генія.
Повернення Ліни Костенко для літературних клерків не було приємним. У присутності цієї жінки вони почувалися ущербно, більше грому з ясного неба боялися її дошкульного слова. Світлана Короненко пригадує, що вперше побачила Ліну Костенко у Спілці письменників України на літературному вечорі одного з найталановитіших молодих поетів - Івана Малковича. Коли Ліна Костенко увійшла в зал, всі оніміли й завмерли, а потім почали підводитися з місць, як це зникли робити хіба що під час звучання гімну "Союз нерушимий..." Гостя кинула тільки одну фразу; "Настільки я зрозуміла, це студія літературної майстерності, а за столом "майстри"? Ті, що сиділи в президії, потупили очі: "За столом справді були не майстри, а досить посередні поети, які з висоти спілчанських посад повчали нас, молодих. Як же тоді вони принишкли, та жоден з них не промовив і слова проти. Такий був високий авторитет цієї жінки!" А коли тоталітарна система знову перейшла в наступ на Лінині твори, письменниця не погребувала провчити одного із запопадливих холуїв. В.Юхимович свідчить: "Пригадую, як натерпілась талановита артистка Неоніла Крюкова, коли з Ліною Костенко мала показати у столичній залі філармонії "Марусю Чурай". Та раптом - "перенос" дії в клуб "Арсеналу"... І вимога: видрукувати (за ніч!) весь роман у віршах (хоч його вже було видано в серії "Романи і повісті"). Прибігла артистка-виконавиця до нас в "Україну" вся в сльозах. А Ліна Василівна знайшла в "Арсеналі" інший засіб впливу на держиморд - власноручно відважила філармонійцю... ляпаса", Про цей же випадок у своєму щоденнику залишив згадку й О.Гончар. Він не тількине осудив поетесу за некоректну поведінку, а й схвалив її вчинок, який був гїлною відповіддю глупоті та бюрократизму: "А міністр культури судиться з Ліною Костенко. За те, що дала ляпаса одному з його холуїв. Жаль, що не міністру! Після Лесі - Ліна Костенко, звичайно, найбільший поет України. Та й не лише України..."
Аж у 1987 році за два останні твори Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т.Шевченка. "Нагороду, освячену іменем Шевченка. - сказала лауреатка, - розглядаю так, щоб витримати суворий і вимогливий погляд великого поета нашого народу". До речі, якщо у підлітковому віці для маленької Ліни навіть Рильський був метром недосяжного поетичного рівня, то згодом, внутрішнім зором свого генія осягаючи собі рівних, поетеса відчуватиме духовну спорідненість не тільки з Лесею Українкою, Тарасом Шевченком, а й - і щонайбільше - з Григорієм Сковородою, їх об'єднує насамперед те, що світ, ставлячи дуже високу ставку на них, йшов навіть ва-банк, ловив, але так і не зумів оплутати тенетами, загнати в пастку, зловити і приручити. Саме тому так щиро й відверто звучить вірш "Ой ні, ще рано думати про все":
Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.
А поки що - ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить... доганя!
Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.
А я лечу, лечу, лечу, лечу!
- Григорій Савич! - тихо шепочу.
Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божественних пісень?
Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?
Невже я з'їм те яблуко-гібрид,
Що навіть дух його мені набрид?!
...Прикипіли ноги до постаменту,
хліб у торбі закам'янів.
- Біда, - каже Григорій Савич. -
Він мене таки спіймав, цей світ,
добре хоч, що на тому світі.
Нічого, якось відштовхнуся від постаменту,
та й підемо.
...От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: - Жива із кам'яним!
- Диви, дива! - дивується трава. -
Він кам'яний, а з ним іде жива!
І тільки люди зморщили чоло:
- Не може бути, щоб таке було.
Та їх давно вже хтось би зупинив!
...Тим часом ми проходим серед нив.
Ніхто не сміє зупинити нас.
...Тим часом ми проходимо крізь час.
Він твердо ставить кам'яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.
І обіграний в образі змія-спокусника тоталітарний режим, і втома нації, яку вже переконали, що геніїв можна зупинити, вірніше, всіх уже давно позупиняли, й особливо вдалі останні рядки, які свідчать про непідвладність Божих обранців слугам диявола, - все це разом створює не тільки картину конкретної доби, а й космічну картину величі людського духа, сили й наснаги нескореної особистості.
У 1987 році була видрукована книга "Сад нетанучих скульптур", де Ліна Костенко подала драматичні поеми надзвичайно високого філософського та художнього рівня, та книжечка для малят "Бузиновий цар", а в 1989 році побачило світ "Вибране". Дочка поетеси Оксана Пахльовська підкреслює: "Після "Вибраного" мама каже, що її творчість тільки почалась".
У 1990 році вся Україна відзначала ювілей великої письменниці. Анатолій Дімаров у вітальному слові сказав; "Минули роки й роки. Топтуни й ревуни, які зганяли Вас із трибуни, де вони всі подівалися? Одні лежать нетлінно в землі (залізобетон не гниє і не тліє). Інші ж уже встигли перебудуватися, і тепер ми бачимо лише їхні дубові потилиці, бо вони й сьогодні попереду, у перших, як то кажуть, рядах. Ваша ж зоря як сяяла, так і сяє, гордо і чисто, на поетичному небосхилі України, якій ви офіруєте своє серце і душу, свій великий талант".
Коли в 1994 році вийшли перекладені італійською мовою "Інкрустації", Консорціум венеціанських видавців присудив українській авторці премію Франческо Петрарки, то можна вважати світовим визнанням таланту Ліни Костенко.
Ліна Костенко також брала участь у обстеженні чорнобильської зони, щоб разом з іншими науковцями вияснити справжні масштаби трагедії. Свою сталкерську місію вона виконала з честю.
Loading...

 
 

Цікаве