WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → "Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко - Реферат

"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко - Реферат

мов кажан,
а "Ц" і "Ч" присіли, наче гноми.
Сичало "С", мов кобра на хвості.
Шкварчало "Ш", і "Ф" взялося в боки.
І вірне "К" уперше у житті
Зробило вбік категоричні кроки.
Стогнало "Н", пручалась буква "Ю",
кусалось "Є", І "Т" кричало: - Тату! -
Сказало "Л": "На цьому я стою!" -
Ну, тобто прямо з Лютера цитату.
Слухняне "А" було вже на мазі,
приготувалось заспівати соло,
перекрутилось на одній нозі,
неначе циркуль, - і замкнулось в коло.
Котився перстень літерою "О",
його згубив мізинний палець змісту.
Тоді взяла я знову те перо.
Як і належить доброму стилісту, -
так-сяк стулила букви у строфу,
з тих, що були, по кілька варіацій.
І вийшло: м-м-м... н-н-н... брр... ффу!
Це швидше так, набір алітерацій.
Та ще ж не все. А що було за тим?
Поки таку звела я огорожу,
А буква "Я" чкурнула через тин,
І досі ще знайти її не можу.
А тим часом сам М.Хрущов на зустрічах з інтелігенцією взимку 1962-1963 років дав яснозрозуміти,! що в с е не може бути дозволено. Підспівуючи йому, 8 квітня 1963 року на нараді творчого активу та ідеологічних працівників тодішній секретар ЦК України А.Скиба безапеляційно заявив про "формалістичні викрутаси зі словом", які вже привели або неодмінно приведуть до "викривлення ідейно-художнього змісту". Щоб не бути голослівним, Скиба навіть назвав "порушників": Миколу Вінграновського, Івана Драча, Ліну Костенко. Як тільки було дано вказівку доморощеним церберам "кусь-кусь" і "фас", горе-критики накинулися на "мічених". Зі сторінок "Правды Украины" пролунало таке оскаженіле гавкання, що хоч вуха затуляй. Партія почала прямо вимагати від митців мажору й оптимізму, а не глибоко філософських й перейнятих правдою безпросвітнього життя народу творів.
Директор видавництва "Радянський письменник", спробувавши перевірений метод нападання на автора мокрим рядном звинувачень і докорів, отримав рішучу відсіч і з образи взявся писати вірнопіддане пояснення владі про причину невдачі своєї тригодинної розмови з Ліною Костенко: "Із нашої зустрічі я зробив висновок: низький рівень культури Л.Костенко виключав можливість вести з нею справді творчу розмову..." Л далі, то вже й зовсім в дусі дебільних бюрократів з усмішок Остапа Вишні: "На утвердження світлого, поетично піднесеного, у повному розумінні нашого, Л.Костенко просто нездатна, бо тут потрібен талант справжній, а не дешево роздутий". Ну, що ж, плебей від літератури й не міг осягнути аристократа в літературі, йому просто не дано було розуміти велике. Замість віршика на замовлення про Леніна, партію, чи, на лихий кінець, комунізм поетеса відізвалася гнівною поезією-інвективою "Червоні краплі глоду":
Блюстителі, халтура - ваше хобі.
Ви, фабриканти вір і недовір,
зробити вам би по духовній пробі -
вас забракує кожен ювелір.
Номенклатурні дурні, бюрократи,
Пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.
Поету важко. Він шукає істин.
Ми - джини в закоркованих пляшках.
А ви, хто ви, які ж ви комуністи?
Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!
Ви вже його сточили, як хробаччя.
Поезія для ваших топок - торф.
Оце, щоб ваші методи побачив, -
від заздрощів би луснув Беккендорф.
Нелегко нам. Криваві краплі глоду
крізь наші віри виступлять колись...
Не говоріть від імені народу, -
розперетричі ви йому впеклись!
Кінець "хрущовської відлиги". Тріскучі "брежнєвські заморозки". Поетеса береться за найтрагічнішу сторінку в історії України - Берестечко. У 1966-1967р.р. було написано основну частину роману з однойменною назвою, хоч твір допрацьовувався, шліфувався і дописувався "на всіх етапах наступних українських трагедій - і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х... Уже тоді Ліна Костенко поставила руба питання, чому українці не можуть збудувати держави навіть при найсприятливіших умовах. З уст головного героя "Берестечка" Богдана Хмельницького зірвалися тяжкі слова не тільки самобичування, а й пересторога-волання до наступних поколінь, і, страшно напророчити, але й навіть до нашого, до тих, хто сьогодні не може дати ради на керівних посадах:
Чого ти ждеш? Якої в Бога ласки?
В твоїх радутах проростає мох.
Оце і все. Одна така поразка
закреслюс стонадцять перемог.
Ось ніч, і та зорею в очі цвікне.
Чумацький шлях заремигає - злазь.
Хто допоможе, дурню макоцвітний, -
Московський цар чи трансільванський князь?!
Ногайські орди? Вуса караїма?
Султан Мехмет? Кордони з кияхів?
Лежить твоя зглузована Вкраїна,
Схрестивши руки всіх своїх шляхів.
І що тепер? Що вдіять, що почати?
Ні булави, ні війська, ні печаті.
Моя вина, МІЙ гріх перед людьми.
Усе ж було за нас.
Чому ж програли ми?!
На фундаменті "Берестечка" постав інший - вершинний великий історичний ліро-епічний твір Ліни Костенко. А вийшло окремою книжкою "Берестечко" аж у 1999 році. Спізнено. Після "Марусі Чурай". Може, й тому у порівнянні зі значно глобальнішим за задумом, стрункішим й більш архетипним попереднім й не стало "Берестечко" подією в літературі. Закон високого мистецтва невблаганний: твір повинен народжуватися вчасно.
Та повернемось до кінця страшних шістдесятих на Вкраїні милій. Ліна Костенко везе дев'ятилітню Оксану до свого батька. Репресованому у сталінські часи Василю Костенку й готовій до арешту його дочці Ліні с про що поговорити. Від дівчинки не втаюють страшної правди. Оксану виховують у дусі супротиву й чесності перед собою. Дочка згадає ті дивні для дитини свої Ігри, навіяні розповідями матері про її заарештованих сучасників, дідуся - про власні кола Дантового пекла: "Я - у Ржищеві, де мій дід посадив для мене грядочку великих і смачних полуниць "Вікторія"... Ходжу навколо цієї грядочки, заклавши руки за спину, і граю в тюрму. Ось я у в'язниці, ось до мене приходять "вони", але я нікому і нічого не скажу... А мама у Львові - на судах. Кидає квіти підсудним, їй крутять руки, вона б'є кулаком по "воронках". Я жду її". Викладач Львівського університету М.Осадчий, якого судили з братами Горинями, запам'ятав, як під час судового процесу народ підтримував "дисидентів". Серед небагатьох приїжджих з Києва були відчайдушні сміливці - Іван Дзюба й Ліна Костенко. Г.Клочек наводить свідчення М.Осадчого; "Слава!..Слава!..Слава!.."- кричав натовп, що заповнив Пекарську (таке було всі п'ять днів!). Нам кидали квіти... Коли ми йшли в приміщення суду, то йшли
Loading...

 
 

Цікаве