WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай". - Реферат

Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай". - Реферат

колотнечах -
чураївські голови на палях;
і вишняківські голови на плечах.
Та коли образ Вишняка в романі виконує функцію своєрідного кривого дзеркала і с статичним, Вишняківна в любовному трикутнику Маруся - Гриць - Галя відіграє значну роль і подана в певному розвитку. Не така вже вона й примітивна, як зумисне подає себе на суді, кажучи:
Що він ходив до тої чарівниці,
панове суд, то істина не є.
Це лише її своєрідна спроба простакувато захиститися від людського осуду. Інша річ, що всі життєві втрати Галя вимірює матеріальною вартістю, тому в її свідченні звучить не стільки жаль за нареченим, скільки за витратами на весілля:
Вже тато наш і на весілля втратились,
а Гриць умер... а Гриця вже нема.
Журба, гризота, докори сумління не властиві Галі. Навіть під час судового процесу "Сиділа Галя, наче панська рожа", що аж ніяк не підкреслює п страждання. У той же час Вишняківна не є примітивним і безневинним створінням. Гриць наївно порівнює її з ховрашком, недооцінюючи Галиної хижості. У ставленні до Марусі Вишняківна безцеремонна, нахабна і жорстока, невміюча і небажаюча стримуватися навіть у межах сільської моралі. Сміх, який раптом вирвався в неї при зустрічі з пригніченою зрадою Чураївною, зловтішний і такий брутальний, що навіть подруги багачки роблять їй зауваження:
Ішли дівчата, освятивши квіти.
Я привіталась, проминула їх.
І раптом з гурту, десь позаду, звідти,
мені у спину пролунав той сміх.
А я ішла. Підкошувались ноги.
Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж.
А я ішла, не бачила дороги,
і сміх стримів у спині, наче ніж.
Вишняківна позбавлена елементарної порядності, не знає міри дозволеного й границі недозволеного. Навіть Гриць констатує з розпачем і огидою:
А якось раз приходжу, застаю -
співає пісню - при мені! - твою.
Чим ближче пізнає Бобренко Галю Вишняківну, тим більше вона програє в його очах у порівнянні з колишнього коханою Марусею. Згадаймо перше Грицеве враження від молоденької і дорідної Галі:
А Галя їде, стрічкою блискоче.
А віз високий, як гарба сливе.
- Оце так віз! - сміявся. - Не доскочиш!
Дочка хазяйська павою пливе.
Неприховане захоплення дуже швидко згасає від черствості Вишняківни, її байдужості до того, що дїється в душі Бобренка. І в Гриця з'являється якась фізична бридливість до дівчини:
То слава Богу, що боронить звичай
чіпати дівку. Я ж би і не зміг.
Палив мене такий великий відчай,
отак би встав та й безвісти забіг.
Марусині спогади - своєрідні екскурси в минуле - подають читачам життя Бобренка від малої дитини до повнолітнього юшка-месника, У Грицевому характері було чимало хороших рис, і майже всі вони - наслідок впливу Марусі. Навіть героїзм у боях і ризикована втеча з полону - теж спроектовані на Марусю, викликані її жертовністю І любов'ю:
І жде мене невінчана жона.
Проте змінити внутрішню людську суть не можуть ніякі впливи. Бобренчишині гени спонукають сина до несподіваних рішень, в нього зароджується бажання скористатися ситуацією, отримати винагороду за попередні чотири роки, змарновані в боях:
Душа розм'якла якось, заморилась,
хоч коники ліпи, як з м'якуша.
До всього звикла, із усім змирилась
і від життя схотіла бариша.
Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, - уже потенційна зрада, уже явне відступництво:
А якось каже: - Щастя треба красти.
Хоч добре, не заклюнулось дитя.
Весілля знову мусимо відкласти.
Що зробиш, мила, як такс життя?
У той же час Бобренко - не бездушний парубок-джигун. Його мучить сумління, в душі ще бунтують почуття, він боїться розплати долі за зраду. Про це Гриць старається навіть сказати матері, намагається переконати стару, надіється на її розуміння:
- А що покрив я дівчину неславою?
Не буде, мамо, доля нам сприять.
І хоча Маруся каже про приготування до весілля в Бобренків осудливо:
А вже Бобренки з тим усім не крились.
Не встигла їм душа й почервоніть, -
Гриць катується не менше Чураївни (танець з Галею "навиворіт душі") і робить спробу виправити помилку, але на перепросинах знову хоче своєрідного
"бариша" - Марусиного жалю, прощення, співчуття, вдячності, що вернувся. Надто багато в Бобренкових словах такого, що не робить йому честі: цинічного оправдання -
Життя - така велика ковзаниця.
Кому вдалось, не падавши, пройти?
надмірно-штучної зневаги до Галі -
Що Галя - гуска, то й по ній це видно,
звинувачення Чураївни, що причарувала, -
А може, й правду кажуть,
що ти відьма, приворожила - і пропав навік.
Бо що б мене інакше так палило,
чого я так страждаю і борюсь?
Куди б мене в житті не прихилило,
а все одно до тебе я вернусь,
цинічної відвертості -
Як хочеш знати, - так, я їм продався,
але в душі на тебе я молюсь!
хитрості й словоблудства -
Він говорив, і відбувалось диво.
Він зраду якось так перетворив,
так говорив беззахисне й правдиво, -
неначе він про подвиг говорив.
Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:
Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!
Дехто із словесників надто акцентує на вині Марусі у смерті Гриця, що е абсолютно неправильним. Те, що в пісні Чураївна нібито визнала вину, могло бути тільки художній прийомом. Орієнтуючись на Марусині жалі за вмерлою матір'ю і її докори сумління, не складно допустити таку ж саму помилку і твердити, що й матір вона вбила. Незвичайно чуйна і вразлива, Чураївна страждає й відчуває вину там, де її безпосередньої вини й нема. Такі пориви властиві благородним натурам. Щодо Гриця, який у присутності Марусі випиває отруту, то Марусину поведінку (якщо вже так учителям не терпиться визначити, винна чи не винна, труїла чи не труїла) можна трактувати безконечно широко: оціпеніння; те, що вона сама пила те зілля і не отруїлась; навіть сумнів у Грицевій рішучості дійсно отруїтися; зневага до парубка, який шукає ганебної смерті... Хоча, на нашу думку, питання це не таке вже й істотне й на уроці витрачати на нього дорогоцінний час не варто.
Іван Іскра у любовному трикутнику Гриць - Маруся - Іван (якщо не брати до уваги Леська Черкеса, палкі пориви якого зумовлені скоріше захопленням, а не коханням, і романтичною буйністю натури, поданий поетесою так, що від становища мало не другорядного епізодичного персонажа на початку він несподівано виявляється одним зголовних героїв наприкінці. Парубок, якого навіть Чураївна спочатку не розуміє і не сприймає, стає найближчою людиною в трагічному Марусиному змарнованому житті. В Івані захоплює глибокий розум, співчутливість, рішучість, душевна чистота. Сприймаючи Івана як суперника, Гриць зумисно прибріхує, бо добре відчуває Іскрину вищість:
А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.
- Вія, -каже, хитрий, - каже, - потайний.
В нас на кутку його не люблять наші.
Шляхетний дуже і чолом не б'є...
Він, - каже, -
Loading...

 
 

Цікаве