WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай". - Реферат

Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай". - Реферат

Приазов'ю.
А я прийшла сюди аж з Балаклії,
хоч я людина вже не при здоров'ю.
Отож, скажу відкрито і вселюдно.
Буває всяко, доля - не черінь.
Любов - це, люди, діло неосудне.
По всі віки. Бо вік віків. Амінь!
Гонець-запорожець від Богдана Хмельницького теж хоче врятувати піснярку, захищаючи при цьому правду, совісність, загальнолюдську І козацьку мораль:
У вас іще на спідниці
не перешили ваших хоругов?
Домарики, така у вас і смерть,
Безславно вмер, а кажете: убито.
А що, як Інший вибрати закон,
не з боку вбивства, а із боку зради?
Ну, є ж про зраду там які статті?
Не всяка ж кара має буть незбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу - злочин, а людину - можна?!
А вже про заскорузлість думки суддів і збюрократизованість судової системи він говорить прямо:
Замудрувались ви.
Тут треба тільки серця й голови.
Образ Хмельницького в романі ніби епізодичний, проте читач має відчуття незримої присутності гетьмана впродовж усієї дії. У сцені ж суду він постає не лише вождем нації, а й глибоко порядною, чуйною і по-державному мудрою людиною. Хмельницький забороняє суддям одноосібне вершити долі громадян, що свідчить про його філософський погляд на сенс людського життя; треба про людину судити не з одного вчинку, а оцінювати її через призму всього, що нею зроблене.
За ті пісні, що їх вона складала,
за те страждання, що вона страждала,
за батька, що розп'ятий у Варшаві,
а не схилив пред ворогом чола,
- не вистачило б городу Полтаві,
щоб і вона ще страчена була!
Найцікавішим з персонажів, які в романі творять тло, є полковник Мартин Пушкар. Суд над Марусею для нього така важка справа, що він мимохіть порівнює її з війною:
Страшне це діло, діло небуденне.
А всі почути вирока спішать.
Воно, скажу вам, легше, як на мене,
діла у битвах шаблею рішать.
Намагаючись зберегти за Чураївною презумпцію невинності до встановлення правди, Пушкар совістить Бобренчиху, коли та ллє бруд і на дівчину, і на мертвого сина, категорично забороняє катувати Чураївну, вимагає від суддів обачності щодо такого тяжкого вироку:
І так карати, щоби люд хрещений
не мав за що судові докорить.
Признаючи усе ж вину Марусі, полковник нагадує і про Грицькову вину, водночас він категорично виступає проти відплати злом за зло:
Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?
Пушкар - людина високої культури. Його любить громада, шанують козаки. Він добре розрізняє людей підлих і порядних. Епізодична сцена, коли Мартин виходить з-за столу в суді, щоб готувати полк у похід, дає читачеві чимало інформації про самого полковника:
Полковник встав, в судді перепросився,
бо мав на Білу готувати полк.
Посунув трохи війта і бурмистра.
Поспільство розступилось на аршин.
Як бачимо, Пушкар з повагою ставиться до головуючого, звичайних клерків же просто зневажає, посуваючи, як неживі предмети. Про авторитет Мартина свідчить шаноба громади, яка розступається, даючи широку дорогу своєму улюбленцю.
Великим патріотом змальований Пушкар у розділі "Облога Полтави", коли не кидається рятувати свої маєток, село, ліс, а мовчки дивиться на наругу, бо Полтава дорожча від багатства:
Сто років ріс. І ще сто років ріс.
Полковнику! Це ж треба провалитись,
щоб так оне стояти і дивитись!..
Рубають, кляті, Пушкарівський ліс.
Пушкар - нічого. Глянув - і нічого.
Спокійні очі. Сива голова.
Шорстка кирея кольору нічного.
Дивився. Думав.
- Швидше б та трава !
Навіть Іван Іскра, пропонуючи Чураївні руку й серце, не уявляє їхнього весілля без священика і Пушкаря. Авторська симпатія до Пушкаря передана у своєрідному екскурсі в майбутнє цього полковника:
Ще не старий. Т славу мав, і силу.
(Про нього потім думу іскладуть.
Мине сім літ - і голову ці сиву
Виговському на списі подадуть).
З особливою теплотою виписаний образ діда Галерника. Спочатку він -жива легенда для маленьких Грицька і Марусі, джерело інформації про широкий світ, Кафу, турецьку неволю; згодом починає сприйматися Марусею як народний умілець, а наприкінці твору Галерник, образно кажучи, наче випростує плечі, стає символом народного руху, бо вважає нижчим козацької гідності ховатися від ляхів за мурами міста:
- Та й те сказать, - хіба це вперше військо
у мене пройде тут по голові?..
Якби я міг вам бути у пригоді,
а то ж про шаблю думати вже годі.
А був колись такий великовоїн! -
од трьох шабель ще й досі незагоєн.
Дід переживає за хвору Марусю, розпитує про неї в Іскри, але як людина стара і досвідчена, не радить Іванові надіти через нерозділене кохання. У словах Галерника вчувається жорстока життєва правда, за якою навіть смерть Марусі - це ще не смерть усьому світові: живі повинні думати про живе:
- В такій біді ніхто вже не порадько.
Немає ради. Ради тут нема.
Чого рвеш комір? Тут хіба задуха?
В, ні, стривай, нічого це не дасть.
В житті найперше - це притомність духа,
тоді і вихід знайдеться з нещасть.
Душа у тебе має бути крицею.
Так плакати не гідно козака.
Твій батько був, Іване, Остряницею,-
наступний гетьман після Павлюка,
Ти ж син його! Душі не занехаєш,
Не маєш права, ти ж таки не Гриць...
Історична доба в історичному тлі й виразних характерах, правдиво протрактованих словесником і правильно та ще й емоційно сприйнятих старшокласниками, дає змогу глибоко зрозуміти й основні образи та ідеї, виражені через них. Оскільки образи Гриця, Іскри І Марусі є найскладнішими і водночас найважливішими в романі, учням треба розкрити особливості середовища, в якому такі натури виросли і сформувалися, звернути увагу на сімейний уклад Бобренків, Чураїв, Вишняків, Остряниць. До речі, уявлення про родинні Ідеали не обов'язково повинні випливати з побутових сцен, інколи досить виразної художньої деталі. Ось, наприклад, слова Іскри про своїх і Марусиних батьків:
Ми з нею рідні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.
Батьки у нас безстрашні й невпокорені
і матері посивілі од сліз.
Глибока повага Іскри до покійної матері Марусі Чураївни відчувається у напрочуд вдалій метафорі:
Іде Іван. І знову повертає.
Думками сніг з могили одгортає.
У сім'ї Бобренків найколоритнішим образом є безцеремонна і черства Орихна Бобренчиха. Уже читаючи перший розділ, ми дивуємося, як могла вбита горем мати, що втратила єдиного сина, негайно знайти аж сімнадцять свідків. Бобренчипшна промова на суді вражає доброю порцією жовчі, отрути і бруду. Орихна, зовсім не соромлячись, докладно розповідає, як підглядала за молодятами, не криється, щознала про гріх між ними, але це її турбувало лише тому, щоб Ґрицько не пустився берега;
- Щоб у заміжніх погубив підметки?
Чи, щоб пішов до Таці Кисломедки,
котра тягалась бозна-де і з ким!
Грубість, бездушність, нездатність до співчуття і
Loading...

 
 

Цікаве