WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю - Курсова робота

Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю - Курсова робота

тему, обговорювати прочитану книгу. Вскладчину вони поступово придбали чималу бібліотеку, в якій кім політичноїлітератури, були твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Івана Франка, Панаса Мирного, Миколи Гоголя, О.Герцена, М.Чернишевського, М. Добролюбова, М.Солтикова-Щедріна, М.Некрасова, А.Чехова, Л.Толстого. "Там було майже все з тодішньої української літератури. - згадував Василь Стефаник в автобіографії 1929 року. - Найкраще ми читали твори Франка, соціалістичну літературу українську і польську з Женеви, Герцена, Чернишевського, загалом те, що заказане" .
Члени таємного гуртка ходили по навколишніх селах і створювали там хати-читальні, виступали перед селянами з доповідями, агітували за "мужицьких полів" під час виборів, збирали етнографічні і фольклорні матеріали, допомагали селянам писати дописи до газет про горе селянське, при цьому вивчаючи життя сільської бідноти та її прагнення і на матеріалі реальних факторів створюючи свої твори.
Організація читалень та агітаційно-освітня робота в селах дала матеріал для першого друкованого твору Леся Мартовича "Нечитальник" (1888), написаного й виданого з участю Василя Стефаника. Успіх першого друкованого твору заохотив юнаків до дальшої творчої праці. Вони вирішують об'єднатися в "літературну спілку" і писати твори разом. Виникає чимало творчих задумів і планів. Зокрема, за участю Стефаника написав Мартович ще оповідання "Лумера" (1889).
Коломийські власті й начальство гімназії переслідували учасників таємного гуртка. Спершу виключили з гімназії Леся Мартовича, потім ще двадцять учнів "за політику", серед них - Василь Стефаник.
Восени 1890 року Василь Стефаник перейшов до Дрогобицької гімназії, бо, як писав пізніше, "Дрогобич є місце, де Іван Франко вчився у низшій школі та гімназії, де сидів у арешті і писав, де в сусіднім Бориславі були теми до його бориславських повістей".
Скоро коломийські вибранці туди ж перейшов спершу Лесь Мартович) особисто познайомилися з Іваном Франком, зустрічалися з ним.
Виконуючи волю батька, Стефаник після закінчення гімназії у 1892 році вступив на медичний факультет Краківського університету. Він зустрічався з польськими культурними діячами, особливо зав'язалася щира довголітня дружба з відомим польським ученим Вацлавом Марачевським та його дружиною - українкою Софією Окуневського.
Навчаючись у Кракові, Стефаник брав активну участь у політичному житті Східної Галичини. Його кілька разів заарештовували. Агітуючи за обрання "мужицького посла" Франк, Стефаник тривалий час перебував у вирі передвиборної боротьби.
З часів навчання у гімназії Василь Стефаник друкувався у галицькій прогресивній періодиці. Перші статті виходили без підпису або під псевдонімом.
У статтях Стефаник критикував далеку від народу галицьку буржуазну інтелігенцію, висміював її, давав аналіз соціальних причин, що зумовлювали еміграцію західноукраїнських трудящих за океан, підносив важливі суспільно-політичні і культурні проблеми.
У 1896 і 1897 роках Стефаник написав чимало прозових мініатюр, за якими потім закріпилася назва поезія у прозі". Молодий письменник багато думав над тим, якою мусить бути його "бесіда" (творчість). Ці роздуми відбулися у творі "Амбіції (Самому собі)". Заперечуючи погляди модерністів, на художню творчість як "чисту красу", не пов'язану з життям, Стефаник висловлю бажання: "Ти будь у мене тверда, як небо - осіннє уночі. Будь чиста, як плуг, що оре. Будь мамою, що нічков темнов дикт хитає та тихонько-тихонько приспівує до сну... Шепчи до людей, як ярочок до берега свого. Грими, як грім, що найбільшого дуба коле і палить. Плач, як ті "міліони плачуть, що тінею ходять по світі..."
Близькі до поезії у прозі твори "Моє слово" і "Дорога". Основа "Мого слова" - автобіографічна, але твір обтяжний незвичними художніми засадами - ускладненими і надуманими метафорами.
Починаючи з 1899 року, одна за одною виходять збірки новел: "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901). Стефаник став "Знаменитістю на своїй батьківщині" (Леся Українка), "любимим письменником, красою нашої анемічної літератури, щасливою базою" (Михайло Коцюбинський).
Василь Стефаник став на Україні творцем дуже стислої соціально-психологічної новели. Цій новелі були властиві:
- виключний локанізм;
- прихований, але глибокий ліризм і драматизм;
- зосередження уваги не на описі зовнішніх виявів життя, а на відтворення складних душевних трагедій селян, породжених соціальними, сімейно-побутовими іншими причинами.
Психологізм у змаганні персонажів, прагнення відтворити найтонший зміст в настроях, схопити миттєві враження, особливий локанізм прози - елементи поетики імпресіонізму на реалістичній основі, які використовував Василь Стефаник (так само, як М.Коцюбинський, О.Кобилянська, М.Рудницький, М.Ірчан та В.Чумак).
В. Стефаник будує свої новели переважно на одній гострій драматичній події, що особливо чітко виявляє характер людини, її складне внутрішнє життя, Автор не вдавався до докладного опису етнографії, сільських звичаїв і обрядів, хоч вони на Покутті були мальовничі, не давав широких пейзажних картин. У його творах мало "зовнішніх" подій, нема докладних, зображених у часовій послідовності життєвих історій персонажів, деталізованих портретів. Авторські описи зведені до мінімуму й нагадують ремарки в драмі. Говорять і роздумують персонажі, "самосильно" виявляючи себе. Тому на першому плані - діалоги й монологи, що відзначаються великою майстерністю. Драматизмом, що виявлявся в глибокому відтворенні складних душевних переживань, а також зовнішньою будовою новели Стефаника часом нагадують маленькі драми або драматичні "сценки".
Василь Стефаник не визнавав багатослів'я і розрахованого на зовнішній ефект "декламаторства", він домагався щоб кожне слово було вагомим, промовляло на повний голос, було образним і вивіреним на слух та вражало читача.
Новеліст уникав довгих періодів, ускладнених синтаксичних конструкцій, зокрема дієприкметникових чи дієприслівникових зворотів. Речення короткі, прозорі за своєю будовою, часто уривчасті, незакінчені. В них багато дієслів і порівняно мало означень, складних тропів. А ще мова Стефаникових новел-вживання покутського діалекту - наближається до народної.
У новелах Стефаника нема ліричних відступів і прямих авторських оцінок зображуваного. Навпаки, він ніби виступає зовсім безстороннім, цілком зникає за зображуваними персонажами. І все ж зовнішньою об'єктивністю розповіді про різні сільські "новини" криється велике хвилювання, "животворний дух співчуття своїм персонажам".
Ліризм новел Стефаника своїм корінням сягає у фольклор. Автор включав пісенні мотиви у новели, читаючи які, ніби чуєш не тужливу народну пісню, а тільки сумний відгомін або приглушену мелодію. Від фольклору йдуть і деяка ритмізація мови в найбільш ліричних місцях твору,
Loading...

 
 

Цікаве