WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю - Курсова робота

Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю - Курсова робота

доброї їжі немає - і розвивається тяжка психологічна драма при якій батько докоряє й погрожує хворій. Тут і любов до доньки, і переживання Катрусі, і її розпач. Та коли ще лікар сказав, що хворій треба багато молока, легкого м'яса, білого хліба, у батька зародилась думка: "Нехай умирає так, як є...".
Обривається новела. Але читачеві ясно, що Катруся помре, і що похорон ще більше боргів принесебатькам, які стануть жебраками.
Одним з найхарактерніших зразків української соціально-психологічної новели є "Новина". Тема твору - вбивство батьком своєї дитини - була взята Стефаником з самого життя. У сусідньому селі сталася жахлива подія: селянин- вдівець, не маючи змоги доглянути, прогодувати двох малолітніх дочок, вчинив жахливий злочин, утопивши у річці Прут меншу з них. Страшна новина облетіла всю місцевість. Василь Стефаник побував у селі, розмовляв із старшою дочкою, яка вмовила батька не вбивати її. В результаті цього з'явилась новела, в якій автор звернув головну увагу на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям, що було нестерпним, минало у голоді й холоді. Художні деталі несуть у творі емоційне навантаження: Гриць кинув дітям кусень хліба, "вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися". Діти худі, тільки очі живі, важкі, "як олово". "Мерці" - думка пронизала єство Гриця. Його аж холодним потом обсипало, на груди ніби хтось поклав важкий камінь. І саме ця деталь - той важкий камінь - стає визначальною в характеристиці селянина.
На площі в дві сторінки розкрито людську трагедію, яка хвилювала й хвилюватиме всіх, хто ознайомиться з новелою.
Темі національно-визвольних змагань присвячено новелу "Сини" (1922), в якій передано горе старого батька, який благословив обох синів на боротьбу "за Україну" і втратив їх назавжди.
Світлій пам'яті Івана Франка була присвячена новел "Марія", написана у 1916 році. В ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. У його новелі виведено образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина.
Трагедія "зайвих ротів" у вбогих родинах знайшла відображення у новелах "Діти", "Вістуни". "Сама-самісінька".
Сімейні драми, розвал родин - теми новел "Лесева фамілія", "У корчмі", "Майстер".
Тема війни, породжене нею всенародне горе і страждання, жахи війни яскраво передані у новелі "Дівоча пригода". "Пістунка", "Гріх", "Мати".
Творча спадщина Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Письменник був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели про важке життя селян. Він один зі літераторів, з творчістю яких пов'язаний важливий етап у розвитку української реалістичної літератури. Василя Стефаника багато зробив для посилення психологізму, удосконалення літературної техніки, урізноманітнення засобів художньої вираженості. Не події і вчинки персонажів найбільше цікавили новеліста, а їх переживання і настрої під впливом отих подій, або, за словами Івана Франка, - зображення подій через призму "чуття і серця героїв", заглиблення в людську душу і освітлення нею оточуючого, показ світу і людей такими, як їх бачать персонажі з певним душевним станом.
Василь Стефаник став виразником болю і гніву галицького селянства.
Його новели лаконічні, письменник, за словами Івана Франка "ніде не скаже зайвого слова". Він міг, як відзначала Леся Українка, "двома - трьома швидкими штрихами... надзвичайно яскраво зобразити нам цілі драми". Олесь Гончар порівнював "доведену до граничної стислості" Стефаникові новелу з класичним відшліфованим сонетом, бо "у кожній його новелі - згусток почувань народної душі".
Основні риси стилю Стефаника - психологізм, драматизм зображуваних подій, злободенність порушуваних тем, глибокий, сповнений болю й туги, душевний стан персонажів.
Творчість володаря дум селянських, великого майстра новели Стефаника - одна з чарівних перлин української культури, наша гордість і слава.
Лесь Мартович
Склалося так, що самобутня постать Леся Мартовича в українському письменстві початку нашого століття досить довго залишалась в тіні. За життя письменника не вийшла і половина того, що він створив. Літературна критики зігнорувала його оригінальний талант, записавши такого неповторного гумориста й сатирика на правах учня в новелістичну "школу" Стефаника. Художня спадщина Леся Мартовича й досі повністю не зібрана, достатньо не вивчена.
В українській літературі Лесь Мартович є неперевершеним гумористом-сатириком. Художню спадщину письменника складають 27 оповідань, повість "Забобон". Декілька наукових розвідок і рецензій, низка публіцистичних статей, н6велика група листів.
Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в с. Торговиця Городенківського району на Івано-Франківщині. Як свідчив Василь Стефаник, дотепність і розважність український гуморист одержав у спадок від батька, розумного чесного хлібороба.
Навчався у Коломийській та Дрогобицькій гімназіях і майже весь час в одному класі з Василем Стефаником. "Мартович був надзвичайно здібний, - згаду. Стефаник. - Вже в четвертому класі гімназії писав поезії проти учителів, повні злоби й насмішки".
Перше оповідання "Не читальник" (1889), видане окремою брошуркою, залишилось непомічене критикою Ананонімний дебют Мартовича залишився майже невідомим. Справжній літературний виступ молодого письменника відбувся у 1898 р. на сторінках "Літературно-наукового вісника", коли побачила світ його "Мужицька смерть". Як письменник із своїм світосприйманням, вже виробленою манерою письма Мартович виступив у трьох збірках: "Не читальник" (1900), "Хитрий Панько і інші оповідання" (1903), "Стрибожий дарунок і інші оповідання" (1905). Після смерті письменника в різних виданнях появилися такі твори, як "Забобон", "Пророцтво грішника", "Жирафа та Ладо", "Народна ноша", "Винайдений рукопис про руський край" а інші, що розкрили нові, уже істотні риси його літературного портрета.
Як автор названих вище трьох збірок, Мартович зайняв визначне місце в літературному процесі Галичини й Буковини.
Період активної літературної діяльності Мартовича припадає на невеликий проміжок часу - 1898-1905 рр.
В наступне п'ятиріччя Лесь Мартович, за дуже незначними винятками, нічого не писав. У його творчості була перерва, причини якої слід шукати і в тогочасних суспільно-політичних обставинах, і в самому характері, і в психічному стані автора, якого хвороба та злигодні життя інколи приходили до відчаю, і він кидав перо... Але і в цей період Мартович не випадав з літературного процесу: після виходу останньої прижиттєвої збірки твори письменника передруковували різні періодичні видання; до
Loading...

 
 

Цікаве