WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Я воскрес щоб із вами жити - Реферат

Я воскрес щоб із вами жити - Реферат

тобі, соколику мій. Тільки ж бачу, ой як непросто прийдеться тобі на світі з такою душею.
Юнак пригортає матір до себе.
Обоє повільно виходять.
Ведуча: Як би там не було, а юність бере своє, весняними вітрами мрій, неспокою, натхнення шугає в скронях, ніжним квітом любові спалахує серце. І те п'янке, незбагненне солодке почуття переливається в чарівну поезію.
Звучить мелодія скрипки. Під її супровід учень читає поезію "Вона прийшла".
/Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.../
Виходять Юнак і Дівчина..
Юнак: Ображайся на мене, як хочеш.
Зневажай, ненавидь мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю -
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю.
Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання у нас - віки.
Все віддав би, що жить осталось,
За гарячий дотик руки...
Ображайся на мене, як хочеш,
І презирством убий мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
Дівчина: /Коли вона читає, юнак поволі йде зі сцени/
У селі, де Удай повносило
Береги прорізав, як багнет,
Вперше світ побачив ти, Василю,
Непоправний мрійник і поет.
А земля не тільки слала квіти,
Не була безхмарною блакить,
Про твоє дитинство незігріте
По-своєму можу я судить.
Потім - щедрий дар аудиторій:
Болі всіх світів, епох, творців.
Ми всерйоз писали для історії,
Мучилися над безсиллям слів.
Ще не вбравшись в пір'я, жовтороті,
У орлині рвалися світи...
Краплю невигойної скорботи
Залишив у мене в серці ти.
Не тому, що розійшлись дороги,
Запетлявшись у дзвінкій юрбі.
Хай вже ті, що підставляли ноги,
Нині в друзі мостяться тобі.
Хваляться, що успіхам раділи,
Чарку за поезію пили.
А мені болить - не догляділи,
А мені болить - не вберегли.
Посивіла до світанку ненька,
У очах відстоялась зима...
Гляньмо в очі віршам Симоненка,
Тим, що е, і тим, яких нема!
Ведуча: Василь умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено як, мабуть, ніхто на землі.
Ведучий: Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся з чорною кривдою.
Учень читає вірш В.Симоненка "Злодій"
/Дядька затримали чи впіймали,
Дядька в сільраду ескортували.../
Ведуча: Тяжко жилося поетові такої громадянської мужності. Оті "відгодовані демагоги й брехуни" не могли йому подарувати такого нечуваного вільнодумства, простити правду. І не прощали...
Ведучий: В останній рік життя у Симоненка залишається єдиний вірний, незрадливий друг - папір. Поет розпочинає свій до болю чесний і трагічний "Щоденник".
Учень: Щоденниковий запис від 6 липня 1963 року
"Втрата мужності - це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей - розумних і талановитих - рятували своє життя, поступаючись гідністю і, власне, перетворювали його в нікому не потрібне животіння. Це найстрашніше".
Учениця: Щоденниковий запис від 22 липня 1963 року
"Мабуть, почалося моє згасання. Фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху. Можливо, це тому, що вона ще далеко? Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років для мене - більше, ніж достатньо."
Ведуча: Так думав поет у той день, так розраховував, але доля розпорядилася інакше. Пошкодувала навіть тих десять літ - менш як через 5 місяців навіки зупинилося його серця. На 28-у році згасла Симоненкова зоря, та навіки залишилися з нами його вогненна поезія.
Звучить народна пісня "Ой горе тій чайці..."
Мати: Уже чверть віку, як немає сина.
Тепер про нього всі говорять,
І безліч друзів об'явилось.
А як йому було під небом синім
У ті глухі, холодні роки?.. -
Нікому серце не відкрилось.
Й ніхто із вас, ніхто не відав,
Як тяжко жити довелося...
Тепер возносите в печалі
І хвалите його на всі лади.
Чому ж тоді ви всі мовчали,
Немов набрали в рот води?
Чому не віддали хоч по краплині
Ще за життя - цих слів, уваги?
Коли по смерті сина вкрили
Підозри, осуд і зневага...
Я не виную вас, не докоряю.
Мені лиш смуток душу ятрить.
За сина заступитись маю право -
Святеє право матері.
Отож, не треба слів, не треба.
Як грім у небі,
Мій син... Василько мій про себе
Скаже сам.
Учень читає поезію "Україно! Ти для мене -
диво", учениця - "Ти знаєш, що ти - людина?"
Учитель: Багато ще міг би поет створити. Може, лише на третину відміряв свого звитяжного шляху, а скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими непройденими верствами.
Як сліпучий метеорит, на мить спалахнув він на небосхилі українського письменства, щоб навіки увійти в безсмертя. Саме тому, що він жив, любив і ненавидів, страждав, творив і згорів за рідну землю, за людей - Батьківщина повік не забуде його.
І сьогодні ми знову виразно чуємо його дзвінкий, бадьорий юнацький голос, що лунає як здійснене пророцтво:
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив.
Звучить пісня "Виростеш ти, сину"
Loading...

 
 

Цікаве