WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Значення творчості Т. Г. Шевченка - Реферат

Значення творчості Т. Г. Шевченка - Реферат

далеких і близьких друзів.
Дуже зрадів Шевченко привітанню від шанувальників із Полтави: "Батьку! Полтавці поздоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада".
- Спасибі, що не забувають,- ледь чутно прошепотів знесилений Тарас Григорович".
Л. М. Жемчужников, який часто бував у Шевченка в останні дні його життя, підкреслює виняткову стійкість, з якою поет переносив страждання і муки: "Добрий до наївності, теплий і люблячий, він був твердий, сильний духом - як ідеал його народу. Передсмертні муки не вирвали в нього жодного стогону з грудей. І тоді, коли він затамував у собі найтяжчі болі, зціплюючи зуби і вириваючизубами вуса, в ньому вистачило влади над собою, щоб, посміхаючись, вимовити "спасибі" - тим, які про нього згадували далеко,на Батьківщині. Дружнє співчуття оживило вмираючого".
Шевченко попросив відкрити кватирку, випив склянку води з лимоном і ліг… Близько третьої години дня Тараса Григоровича відвідало ще кілька приятелів. Він сидів на ліжку, кожні п'ять-десять хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання прийняти опій, щоб забутися сном… Коли залишився один В. М. Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити, як хотілося б йому побувати на Батьківщині, дихнути рідного повітря, яке відновило б його здоров'я: "От якби додому, там би я, може, одужав". Кілька разів повторював: "Як не хочеться вмирати".
Незабаром знову приїхав лікар Е. Я. Барі, а потім і лікар П. А. Круневич. Вони всіляко полегшували страждання поета. Щоб зменшити болі, поставили на груди другу мушку.
О 9-й годині вечора лікарі вислухали Тараса Григоровича і визнали, що стан поета безнадійний. Невдовзі болі відновилися з новою силою. Відчувши, що знову починається приступ, Шевченко запитав, чи не можна його спинити. Лікарі поставили гірчичники на руки, дали серцеві ліки.
Пізно ввечері Тарас Григорович, ухопившись руками за матрац, сидів на ліжку, важко дихаючи - з великим напруженням. Так без сну Шевченко провів всю ніч з 25 на 26 лютого. Нестерпні передсмертні страждання, тяжкі болі в грудях не давали йому лягти. У кімнаті було душно, повітря сповнене терпкого запаху ліків і отруйних кислот, що їх застосовував Шевченко при гравіруванні.
Поет вмирав. В його грудях клекотіло, як у кратері згасаючого вулкана. Часом здавалося, що вже кінець, а через якусь мить хворий знову підводив важкі повіки, і з грудей виривався глухий стогін.
Вночі він ніби задрімав. Але близько 5-ої години ранку раптом заметушився, підвівся з ліжка, запалив свічку і, чіпляючись за стіни, вийшов з кімнати. Йому захотілося побути у своїй майстерні, де сиділи кілька найближчих його друзів. Він спустився гвинтовими чавунними сходами, зупинився в дверях, похитнувся, скрикнув і важко впав на підлогу. Люди, що підбігли, підняли його вже мертвим. Так помер великий геній України.
Це сталося о 5-й годині 30 хвилин ранку 26 лютого за старим стилем, або 10 березня - за новим.
Смерть настала моментально, внаслідок паралічу серця, зумовленого хронічною серцевосудинною недостатністю.
Лікували Т. Г. Шевченка у відповідності з рівнем медицини того часу. Але ніякі лікувальні заходи не могли вже вплинути на перебіг хвороби та її кінець.
Чи можна було б врятувати Шевченка, застосовуючи методи сучасної медицини? Медицина наших днів могла б продовжити життя великого Кобзаря. Могутні сучасні лікувальні засоби, безперечно, подовжили б життя поета, але не надовго - надто вже великої, непоправної шкоди було заподіяно здоров'ю Т. Г. Шевченка нестерпно важкими умовами ув'язнення, заслання і солдатчини.
Смерть геніального поета, полум'яного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнулася у серцях мільйонів трударів.
Для прощання з Т. Г. Шевченком труну з його тілом було встановлено в Академії мистецтв, поруч з кімнатою небіжчика. Багато квітів і лаврових вінків вкривало труну, заповняло кімнату.
28 лютого 1861 року на панахиді були виголошені промови не тільки російською, але й українською і польською мовами. Відомо, що царський уряд будь-що прагнув опорочити українську мову, заявляючи, що це мова не літературна, а простонародна. І треба було мати велику мужність, щоб виголосити над труною Т. Г. Шевченка промову українською мовою, тим більше, що в храмі в цей час були присутні царські жандарми.
До труни великого Кобзаря прийшла також і вся корпорація польських студентів і викладачів. Один з них, демократ В. Ю. Хорошевський, виголосив над труною проникливу промову польською мовою: "Нехай також і польське слово, коротке, але сердечне, лунає біля твоєї труни, славний поете русинський! Ти любив край свій рідний, своє Дніпро синє, свій народ сірячинний; ти був могутнім співцем цього народу… Хвала ж тобі, гідний Тарасе, хвала тобі!"
Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі. За труною йшли його численні друзі і знайомі, серед них були М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Лєсков, Л. Жемчужников, І. Панаєв та багато інших. Над свіжою могилою поета були виголошені промови. Виступив революціонер-демократ Микола Курочкін, один з найкращих перекладачів творів Кобзаря на російську мову. Його виступ, пройнятий сердечною простотою і щирістю, весь час переривався риданнями самого промовця і присутніх:
"Ще одна могила розкрилася перед нами! Ще одна чиста, чесна, світла особа залишила нас; ще одна людина, яка належала до високої сім'ї обранців, яка висловила за народ найсвітліші його поривання, яка вгадала найсвітліші його бажання і передала все це невмирущим словом,- закінчила гірке життя своє, переповнене боротьбою за переконання і всякого роду стражданнями… Все його життя було низкою випробувань; ледве під кінець йому усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею… Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями… не про багатьох можна сказати, як про нього: він зробив у житті свою справу! Щастя у житті було не для нього,- його чекає інше, посмертне щастя - слава…"
Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря - безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.
Література
1. Л. Боллшаков. Повість про вічне життя. - К., 1990.
2. О. Бабишкін. Шевченкова слава. - К., 1989.
2. В. Смілявська. Святим огненним словом. - К., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве