WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Легенди рідного краю - Реферат

Легенди рідного краю - Реферат


РЕФЕРАТ
З української літератури
на тему:
"Легенди рідного краю"
ДОВБУШ - ДОБРИЙ ЧОЛОВІК
Довбуш був дуже добрий чоловік. Він помагав бідним карав панів за несправедливість.
Якось йому пожалівся один ґазда, що пан забрав від нього коні. Прийшов Олекса до того пана й звідає:
- То ти вчора забрав від ґазди коней?
Що було панові робити! Мусив признатися, бо здогадався, що перед ним Довбуш. А Олекса каже грізно:
- Раз ти взяв собі коні, то хочеш ґаздувати. Так іди
і запрягай коні й привези тому чоловіку дров!
Не вмів пан коней запрягати. Та Олекса доти підганяв його бучком, доки пан не запріг. Вчив пана бучком і в лісі, бо пан не вмів дров зладити й на віз натерхати.
Пан віддав ґазді коней і більше ні від кого не забирав тягло.
А Довбуш далі ходив, робив людям добро. В нього було таке добре серце, що він не лише бідних людей вмів пожаліти, але й худобину не давав збиткувати.
Одного разу він ішов лісом. Чує якесь гойкання, лускання. Підійшов близько - а то чоловік б'є волів, що не можуть витягнути віз із болота. А віз повний дров, одно колесо вгрузло в болото по ступиш'.*
- Ти що худобину мучиш? - крикнув Довбуш.-
Не можеш кілька колод зняти з воза?
Почав чоловік виправдовуватися, що дуже спішить додому, бо жона хвора. Вислухав Довбуш чоловіка і каже:
- Добре, на цей раз тобі подарую!
Далі підійшов Олекса до воза, взявся за вісь і допоміг волам витягнути віз на сухе місце. Такувелику силу мав!
А худобу мучити - то великий гріх. Ачей худобина за себе слово не скаже.
Ішов якось Олекса Довбуш полониною. Чує: десь вівці дуже блякають 2. Пішов на голос. А то вже сонце височенько, але вівці не на паші - заперті в кошарі. Вівчар і ватаг - чи щось з'їли, чи ще якась на них пригода - лежать хворі, не можуть встати. Як узнав Довбуш, що вівці недоєні і другий день заперті в кошарі, каже своїм хлопцям:
- Дамо мало панам перепочинок, бо мусимо мало
повівчарити!
Сів сам на струнгу, сіли і його хлопці. Подоїли овець, пустили на пашу. А Довбуш сам робить сир.
Три чи чотири дні Довбушеві хлопці вівчарили, а їх отаман ватажив. Як хворі встали на ноги, щиро подякували опришкам за допомогу.
Олекса Довбуш дуже поважав вівчарів, скотарів, конюхів. Бо знав, яка у них тяжка робота, чи дощ, чи спека - день у день ходити коло худоби. Айбо за це він був завжди чеканим гостем у вівчарських колибах.
Кажуть, що одного разу Довбуш розбив банк у Сиготі. Було там багато золота. Добуте золото опришки поділили. Де вони золоті гроші рахували, там місце називали Рахів. Коли там село виникло, то й село так назвали.
Довбуш свою пайку взяв у торбу і, куди йшов полонинами, там золото жменею і розсівав. Зазвідали його побратими, чому так робить, а він їм каже:
- Будуть скотарі та вівчарі находити і нас добрим
словом згадувати!
Loading...

 
 

Цікаве