WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Жіноча доля у творах Т.Шевченка - Реферат

Жіноча доля у творах Т.Шевченка - Реферат

але якщо в "Катеринi" увага автора зосереджується на соцiальних причинах трагедiї, то "Наймичка" присвячена висвiтленню тих людських якостей, що дозволяють протистояти обставинам. Катерина гине, лишаючи Iвася напризволяще, Ганну рятує її материнське покликання. Соцiальний аспект вiдходить нiби на другий план, розглядається як обставини, за яких Ганна вимушена до останньої хвилини життя мовчати про те, що саме вона є матiр'ю Марка, пiдкинутого подружжю заможних селян, i грати роль звичайної наймички.
I в життi, iв лiтературi нам неодноразово траплялися приклади материнського героїзму. Але вчинок Ганни - незрiвнянний.
Заради власних дiтей матерi здатнi здiйснити подвиг, вiддати своє життя - але де ранiше ми чули про жiнку, що зреклася своєї дитини, щоб надати їй гiдне мiсце пiд сонцем?
Справжня материнська любов завжди безкорисна, але усе ж таки зазвичай вона чекає на одне - взаємнiсть. Це природно, коли матiр любить дитину, а дитина любить матiр. Любов дитини - єдина плата, на яку чекають матерi. Але Ганна приносить у жертву навiть можливiсть взаємностi. Доки вона мовчить, жодна людина в свiтi не назве її сина байстрюком. Мовчання є єдиною запорукою його успiху в життi, i мати це дуже добре розумiє. Бiльше того, коли Марко, не здогадую чись про те, ким є насправдi наймичка, починає ставитися до неї як до рiдної людини, вона лякається:
"За що вони мене люблять?
За що поважають?
О боже мiй милосердний!
Може, вони знають...
Може, вони догадались...
Нi, не догадались;
Вони добрi..."
Вона нiчого не робить, щоб збудити у серцi сина зустрiчне почуття, але, мабуть, її любов сама собою настiльки велика, що повнiстю сховати її Ганна не може, тому почуття не лишається без вiдповiдi. Марко та Катря, його дружина, нiби мимоволi починають любити Ганну, порiвнюючи її подумки саме з матiр'ю.
Тричi наймичку у Київ
Катря провожала,
Так, як матiр.
Коли Ганна повертається з поїздки, Катерина умиває їй ноги - до звичайної наймички такої пошани нiхто б не виявив. Марко привозить їй дорогi подарунки.
А наймичцi на очiпок
Парчi золотої
I червону добру хустку
З бiлою габою.
Усе це вiдбувається невимушено, зовнi здається у стосунках мiж матiр'ю та сином досягається своєрiдна гармонiя, але таємниця не дозволяє усе ж таки Ганнi бути цiлком щасливою. Помираючи, вона зiзнається у тому, що саме вона є справжньою матiр'ю Марка. Але хто зна, можливо цього зiзнання йому саме й не вистачало - воно викликає у нього справжнiй шок:
…Зомлiв Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матерi -
А мати вже спала!
Так, найперше, що вiн робить - кидається до матерi. Якою щасливою була б Ганна, якби встигла побачити його реакцiю! Та вже пiзно...
Так змальовує Шевченко вищий прояв материнської любовi - вiддати заради дитини усе, собi не залишити нi краплi.
I хоча про соцiальнi причини вiдверто нiчого не сказано, трагiзм викликаної ними ситуацiї говорить сам за себе, i мовчазне засудження iснуючого устрою, за якого жiнка-матiр вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не сильнiшим, нiж у тих творах, де про нього говориться вiдкритим текстом.
Перша половина ХIХ столiття. Росiя - пiд чоботом самодержав ства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо - матерi-крiпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.
Там матiр добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила...
А сестри... Сестри, горе вам,
Мої голубки молодiї.
Для кого в свiтi живете?
Ви в наймах виросли, чужiї,
У наймах коси побiлiють,
У наймах, сестри, й умрете.
("Якби ви знали, паничi...")
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби).
Страждає героїня вiрша "Сон", яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду "у холодку пiд снопом".
Йому боляче бачити, що:
...А онде пiд тином
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщинi жне…
("Сон")
Мати Лiлеї "... все журилась... i плакала"
…та нашого злого пана
кляла-проклинала. Та й умерла".
("Лiлея")
Мати Марини днями i ночами просиджує перед вiкнами помiщиць кого будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана ("Марина"). Кров'ю обливається серце матерi Алкiда ("Неофiти"), коли вона бачить, як дикi звiри розривають на аренi Колiзею її сина, її дитину.
Трохи м'якшою була доля з Ганною ("Наймичка"), але i їй нелегко жити поряд iз сином, не признаючись, що вона його мати.
Причини цього горя трохи рiзнi. Переважно вони соцiальнi. Вiд панської необмеженої влади i сваволi страждають героїнi однойменних вiрша i поеми "Сон", всевладний пан занапастив матiр Лiлеї, бiжить
у поле за донькою, яка збожеволiла, знечещена паном, i гине разом з нею мати Марини.
Часом причини страждань жiнки-матерi релiгiйно-соцiально-психо логiчнi. Алкiд ("Неофiти") приймає нову релiгiю, яка несе справедливiсть, - християнство, перших християн переслiдують - i вiн гине. Але релiгiйна тема звучить тут ширше: мати розумiє, що син бореться за правду i справедливiсть, тому страждає, але не дорiкає йому.
Якого ж порятунку шукають героїнi творiв Шевченка? Де його шукають? Частiше всього вони - покiрнi жертви, що мовчки сраждають i гинуть . Покiрно йде мати Iвася ("Сон"), "щоб дожать до ланового ще копу", все, на що вона здатна - це мрiя-сон про волю. Проклинаючи (але не бiльш) пана вмирає мати Лiлеї. Лише благає пожалiти її дочку мати Марини.
Не протестує i Ганна ("Наймичка"), але вона шукає порятунку в людськiй добротi, пiдкинувши дитину заможним лiтнiм селянам. I не помиляється. Адже це простi люди з серцем i душею, що вмiють любити i спiвчувати.
Свiдомiший протест матерi Алкiда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово - слово правди людям i проклинає тирана.
Отже, показавши страждання безправної, хоч i прекрасної ("нiчого кращого немає, як тая мати молодая") жiнки-матерi, поет нiби кличе: "Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гiрко людина, мати, вiд якої - все найпрекраснiше на землi! Порвiмо кайдани!"
Loading...

 
 

Цікаве