WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий шлях Валер’яна Підмогильного - Реферат

Життєвий шлях Валер’яна Підмогильного - Реферат

темінь його душі неоглядна для нього самого. Більше - герой легковажить нею, адже мета в нього одна - завойовництво, і саме на це він витрачає себе, свої здібності і талант.
Роман був сприйнятий офіційною критикою з роздратуванням, а згодом його записали в "реакційні" й заборонили. Проти В. Шдмогильного було організовано цілу кампанію. Письменник тримався мужньо. Він, людина поважної й вимогливої літературної школи, йде шляхом митця аналітичного, вдумливого й кришталево чесного. Він і тут мораліст у позитивному розумінні цього слова. В його романі, крім великої проблеми,- пластичні картини життя його доби. Герої - не манекени, що проголошують газетні істини, а живі люди, зі своїм добром та злом, зі своєю малістю та величчю, зі своїми смутками та бідами. Що ж, письменник пробував довести екю правоту: він пояснював, давав відповіді на анкети, але все даремно - надходили часи важкі й понурі.
Ще один роман - "Невеличка драма" - В. Шдмогильний надрукував у журналі "Життя й Революція" (1930.- № 3-в). Твір цей, перевиданий за кордоном, менш досконалий (є тут надуживання технічною інформацією). Він дещо перегукується з іншим "проклятим" у ті часи, талановитим романом "Робітні сили" Михайла Івченка, а також "Сентиментальною історією" Миколи Хвильового. Загалом, тутзбережено структуру винниченківського любовного роману. Найбільш, так би мовити, винничен-ківський тут образ Льови Роттера, з його безнадійною, платонічною любов'ю до Марти. Сама Марта на перший погляд також схожа на винниченківських героїнь. Отже, "Невеличка драма" спонукає нас шукати літературні паралелі, тобто цей твір, сказати б, найбільш літературницьхий.
Але тільки позірно. Глибше вчитавшись у роман, не можна не відзначити його інтелектуальної сили. Як і в "Остапі Шапталі", письменник удається до героїв-скмволів, принаймні, такими в Марта та Юрій Славенко. Марта - дівчина чиста й глибока, з ідеалами й несвідомим потягом до духовності Юрій Славенко - герой "механізований", не людина, а робот, запрограмований на певні дії, вчинки чи навіть думки,- продукт сумнозвісної індустріалізації, ніби персонаж науково-фантастичного чи офщійяо-виробничого твору. Різниця однак та, що В. Шдмогильний цілком усвідомлює "робленість" героя, його штучність, тобто творить його таки задано, тоді як автори виробничих (чи кауково-фанта-стячних) творів бачили такого героя в ідеальному строї. Марта ж - це символ самого життя, землі-діви, можна було б сказати, й України. Трагізм ситуації в тому, що доля нагороджує любов'ю не ідеалізованого Льову, люмпен-інтелігента, а нещадно-механістичного Славенка (як і в романтичній літературі, вибір прізвища тут мав значення, бо йдеться про славленого у той час механізованого героя); образно кажучи, вибирає не демократію, а індустріальний деспотизм. Чи не тому Льова скидається на винни-ченківських героїв, що революціонери того часу були ще демократами, Славенко ж - продукт залізної епохи.
Роман, звісно, в романом, усі його колізії - це перебіг любовної історії, але поза тим проступав глибока тривога автора за долю своєї землі й людського начала в ній. Шлюб між Славенком та Мартою неможливий: Славенко зрікається Марти, що ставить її на межу загибелі. Вона, така, як є, в цьому механізованому світі не потрібна. Але життя - це не Славенко, а Марте. Хоч дівчину й перемололи безжалісні будні, вона залишається жити. Але не в дійсності, а уві сні. Тому кінцева сцена роману - не смерть, а Мартин сон. Тому-то заключний епіаод так суголосний з першим філософським трактатом "ТІ, що прокинуться, побачать славу його" Григорія Сковороди: "Весь світ спить... Та ще не так спить, як про праведників сказали: "Коли впаде, не розіб'ється...*. Спить глабоко, протягнувшись, начебто ударений. А наставники, що пасуть Ізраїль, не тільки не будять, але ще й пригладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше, чого остерігатися?" Кажуть, мир - і нема миру". Порівняймо ці слова з кінцівкою "Невеличкої драми": "Прикрита до пліч пальтом, дівчина спала глибоким, непорушним сном, сном великої і довершеної стоми... Вона спала! Усім тілом, усім серцем вона поринула в цей могутній спочинок, що з глибини болю підносив її назустріч новому сонцю, що зійде завтра над землею".
В. Шдмогильний - мораліст і в "Повісті без назви" - останньому своєму творі, що до нас дійшов. На жаль, повість мав прикру купюру в передмові, власне, у звертанні до читача, а це мав би бути ключ до її прочитання. Але сам текст зберігся повністю і тут сумнівів нема: перед нами один із найблискучіших і найсерйозніших творів не тільки В. Шдмогильного, але й усієї тодішньої української літератури. Так, перед нами знову ніби моралістичний трактат, одягнутий у художню форму, своєрідна само-дяскусія, яка знову примушує пригадати Григорія Сковороду, хоч і тут він жодного разу не називається. Від Г. Сковороди В. Шдмогильний узяв не тільки прийом самодискусії (всі філософські діалоги мислителя - це самодискусія), а й прийом моралістичного монолога ("Декларація резонера"), навіть саму структуру повісті витримано в стилістиці притчі з її обов'язковим символізмом і поетикою абсурду, яку ми простежуємо не тільки в екзистенціалістів (до речі, повість цілком екзистенціалістська), а й у того-таки Г. Сковороди. У Г. Сковороди герой приходить у сад і ловить птаха, якого ніколи не піймав. У Шдмогильного герой у величезному місті шукає незнайому жінку, яка справила на нього мимохідь велике враження (типовий образ-символ), хоч добре знав, що ніколи її не знайде. "Сізіф,- писав А. Камю в есе "Міф про Сізіфа",- і в абсурдний герой. За своїми уподобаннями, так само, як і за своїми муками. Зневага до богів, ненависть до смерті, спрага життя дали йому невимовні муки, коли людську істоту примушують займатися справою, якій нема завершення. І це розплата за земні уподобання". Городовський теж абсурдний герой. Видиме благополуччя його попереднього існування сумнівне. Як журналіст, він гвинтик державної машини, робота йому потрібна для задоволення фізіологічних потреб і не більше. Так само й жінки. І це міг би бути також зразок механізованої людини, людини-робота, яким був Юрій Славенко з "Невеличкої драми", коли б людська сутність Городовського (прізвище тут також, як у романтиків, із значенням: Городовський - житель міста) не була б вища за нього самого. Отож він і повстає супроти себе самого, своєї роботності, його пронизує нестерпне бажання здобути підпори духовності для свого "я". Перед героєм лягає три шляхи. Перший - шлях Пащенка з його побудованою на залізній логіці мізантропією (щось подібне створив пізніше А. Камю в драмі "Калігула", де виведено образ філософствуючого ката-просвітителя, який також має залізну логіку). Загалом, у логіці Пащенка є
Loading...

 
 

Цікаве