WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий шлях Валер’яна Підмогильного - Реферат

Життєвий шлях Валер’яна Підмогильного - Реферат

літератури, а й моралізму Григорія Сковороди. Всі його твори - це своєрідні морально-етичні трактати. Зрештою, про В. Підмогильного можна сказати так, як сказав у нотатці на смерть А. Камю Жан Поль Сартр: "Його впертий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну щодо своїх наслідків битву супроти руїнницьких і огидних віянь епохи". Це справді так, досить прочитати його останній твір "Повість без назви".
Але до того ми ще дійдемо. У 1923 році в журналі "Нова громада*, яку редагував згаданий нами О. Варавва, окремим відбитком виходить оповідання "Син", з часів голоду - один із найболючіших і найбільш вражаючих творів В. Підмогильного.
Йому судилася велика популярність, згодом його видадуть у Харкові "Книгоспілка" (1925) І "Державне видавництво України* (1930). У 1924 році в серб "Красне письменство" тодішній журнал "Червоний шлях" видрукує другу збірку оповідань молодого письменника "Військовий літун". Ця збірка,поповнившись, переросте в книжку "Проблема хліба", яку, без перебільшень, можна назвати однією а найблискучшшх новелістичних книжок української літератури XX століття, згодом вона вийде другим виданням (1930). Між "Військовим літуном" та "Проблемою хліба" з'явиться ще окремим виданням велике оповідання, власне, маленька повість "Третя революція" ("Книгоспілка", 1926).
В полі зору новеліста - інтелігенція на тлі революції, голодних років громадянської війни й часу по революції у буденному зрізі її життя; Гі болі, борсання, занепад і намагання зберегти власне "я", зрештою, намагання якось уписатись у буття, яке аж ніяк її не милує, пристосуватися до нього, через що виникає ряд трагічних ситуацій, бо входження людини із укоріненими соціальними звичками в новий побут, нові житейські колізії не може відбуватися безболісно. Письменник майстерно досліджує цей процес. Він - майстер чіткої фрази, точного образу, світлотіні, вмів тонко відтворити найглибші порухи людської душі, віртуозно володів оповіддю. Немале значення мав для нього імпресія, полюбляв він фразу-афоризм, і, хоч у передмові до "Проблеми хліба", адресованій своєму приятелеві, одному з найтонших і найвишуканіших українських поетів, Євгену Плужнику, іронічно вістить про фабульну, сюжетну літературу, його мистецькі новель-ні структури бездоганні. А ось і сама ця думка: "Мій обов'язок доповнити себе серйозністю в письменстві має виявитися насамперед в одкиданні сюжету. Ох, цей хвальний сюжет і не менш славетна фабула! Чи не в катастрофічному прагненні сучасного читача до легкотравності і забавності бере свої коріння ся непевна пара? Його рація, і читач може бути певен, що його вимоги задовольнять. Але я не можу визнати рації тим професорам, що з глибокодумним спокоєм, і тим їхнім учням, що з юнацьким запалом виступають на шпальтах наших журналів безоглядними антрепренерами цієї справи. Я не можу визнати рації тим письменникам, що свої шукання кінчають на фабульних цукерках.
Я вже казав, що ваблять В. Підмогильного переважно буденні ситуації (моменти існування), але не цурається він і прямого опису колізій громадянської війни з усією складністю тогочасної боротьби. Письменник дивиться на події очима пересічного інтелігента чи учня гімназії (пресимпатичне оповідання "Гайдамаки" з першої книжки), який кидається у військові змагання не так з ідейних спонук, як через відчуття власної неповноцінності й абсурдності свого і взагалі людського існування, І прагне утвердити своє "я", хоч у смішних і недоладних формах; чи типової міської родини, яка поступово втрачав революційні ілюзії і всю силу витрачав на те, аби вижити ("Третя революція"). Останнє оповідання цікаве по-особливому, бо зображена письменником родина - своєрідне зібрання найрізноманітніших типів інтелігенції того часу: екзальтована панночка Ксана (винниченківського типу) з її чисто міщанським потягом до псевдогероїчної особистості Нестора Махна; дореволюційний поступовець, навіть революціонер Андрій Петрович, якого реальність революції не тільки жахав, але й перетворює на звичайного обивателя; Марта Данилівна, що мав тільки одну турботу - зберегти себе й родину, і її чоловік Григорій Опанасович, звичайний трудівник-чановник, основний інтерес якого - ходити на службу, незалежно від того, хто ту службу дав; комуніст Альоша, з його загадковими конспі-раціями, і нарешті - ясна, проста, захоплена від усього, що діється, не зважаючи на кров і вбивства, душа хлопчика Кольки з його беззастережним оптимізмом - всі ці люди опиняються у вирі зрозумілих чи цілком абсурдних подій, на які кожен по-своєму реагує. Водночас В. Шдиогяльний показує І стихію розбудженого села з його темним інстинктом до нищення (в махновському варіанті), тобто він одним із перших в українській літературі сказав слово не тільки про будівничу силу в революціЗ, але й про безоглядно руйнівну, провістив її переродження чи, власне, виродження.
У 1927 році письменник завершує роман "Місто", який друкує наступного року в Харкові. Роман мав успіх, "Книгоспілка" відразу ж Його перевидав (1929), а Б. Єлисаветський перекладав російською мовою - в 1930 році роман виходить у серії "Твор-чество народов СССР", Творча потуга роману відчувається й тепер, принаймні читається він з немалим інтересом. Роман написано як психологічний твір - це історія людської душі, можливо, з автобіографічними елементами, але письменник сам застерігав проти ототожнення героя з автором.
Герой роману Степан Радченко приходять у місто, вступав до вузу, не закінчує Його, став письменником, працівником журналу, бере участь у київському літературному жатті В поетові Вигор-ському легко впізнати Євгена Плужника. Деякі роздуми про літературу увіч авторські, але, глибше придивившись, переконуєшся - роман цей не автобіографічний, Йдеться про зовсім інший тип митця. Головна цінність роману в тому, що письменник створив образ героя неоднозначний, далекий від поетики плаката, яка побутувала в тій порі,- це образ діалектично змінний, сповнений суперечностей, зовні начебто привабливий, але, як відзначав подруга Степана Зоська (справді світла душа), з темним нутром. Це тип отакого собі завойовника, який рушив на місто, щоб покласти його собі під ноги, ніби й не такого дикого, якого змалював письменник у "Третій революцій", а культурного (принаймні, зовні, бо всередині в нього щось од того дикого звіра залишилося). Це людина з не зовсім розмитими уявленнями про добро і зло, але не здатна рівноважити в собі те добро чи зло, не здатна утверджувати щось одне із них, отже, людина, схильна до безпринципності. Впізнаємо в герої В. Шдмогильного й Любого Друга з відомого роману Гі де Мопасана, але він складніший, неординарнішиЙ, я б сказав, небезпечніший від Любого Друга, бо й
Loading...

 
 

Цікаве