WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Кобилянська та музика - Реферат

Кобилянська та музика - Реферат

багаті духовні сили. Марта - втілення доброти й лагідності, вона готова "обійняти весь світ, зігріти його теплом свого серця". Художниця Ганнуся - нестримна, поривчаста, непостійна в своїх почуттях. Софія - вся в світі музики, в світі мистецтва; щедро обдарована, вона прагне стати піаністкою, але її життя складається трагічно. І ця трагедія має соціальний підтекст. В умовах капіталістичної дійсності такі щедрі душею, але не пристосовані до життя таланти, доля яких залежить від обставин, здебільшого марнуються, а то й гинуть. Звернення до образів і картин з життя рідного краю, зокрема буковинського села, сприяло поглибленню соціального характеру творчості О. Кобилянської. У новелі "Банк рустикальний", наприклад, авторка показала трагічну долю трудівника-хлібороба, який, потрапивши у лихварські сіті, розорюється. Стислими, скупими мазками малює письменниця драму життя селянина-бідняка, який опиняється на порозі повної пролетаризації.
Про свою любов до музики Ольга Кобилянська дуже промовисто писала в листі до Савина Абрисовського від 25листопада 1893 року: "Се добре, що Ви музикою займаєтесь. Єсли Ви що в ноти уложите, - не забудьте мені прислати. Я сама не виграваю з нот коректно, тому що вчилась малою 8-літньою дівчинкою на фортепіані лиш 2 місяці, але в мене є сильний слух. Кажу другому виграти, а потім зі слуху буду сама грати… Але з мене, мабуть, помимо всього, музик мав вийти, а вийшов літерат. Просто сміх бере!.."
Як можна зрозуміти з різних писемних джерел, грала О. Кобилянська на фортепіано досить-таки пристойно. Пізніше оволоділа ще двома музичними інструментами - цитрою та дримбою.
На початку 80-х років XIX століття батько придбав для родини австрійське фортепіано марки "Vinzenz Оеsеr und Sohn". Призначалося воно, щоправда, для Євгенії Кобилянської - старшої сестри письменниці, яка з дев'ятирічного віку протягом кількох років опановувала секрети музики в приватному музичному закладі. Їй пророкували велике майбутнє в цій галузі, принаймні в Кімполунзі (місто в Південній Буковині, тепер на території Румунії, де Кобилянські мешкали в 1874-1889 роках) вона вважалася найкращою піаністкою. Постійно грала на музичних вечорах у своєму місті, неодноразово брала участь у концертах у Чернівцях. У 1878 році Євгенію було запрошено в Сучаву на ювілей письменника Миколи Устияновича. Якраз тоді там відбувся загальноміський концерт, на якому Євгенія акомпанувала до окремих пісень, разом із Марією Устиянович у чотири руки грала "Угорські танці" Брамса. А взагалі, в її репертуарі були твори Мендельсона, Бетховена, Брамса.
До вересня 1886 року на фортепіано в родинному домі грали обидві сестри. Але коли Євгенія вийшла заміж, інструмент вона забрала із собою. 1 вересня 1886 року О. Кобилянська занотувала в своєму щоденнику: "Фортепіано вона забрала... Не знаю, що я робитиму без нього..." А 3 вересня ввечері записує знову: "В мене щось болить у серці, а через кімнату, де стояло фортепіано, я не можу перейти - його ж бо там більше нема. Я просто хвора з жалю, у мене болить кожен нерв, я хотіла б плакати, та мені соромно".
Склалося так, що згодом цей музичний інструмент знову потрапив у помешкання видатної письменниці. Овдовіла Євгенія наприкінці 1912 року переселилася до сестри і жила разом із нею до 8 травня 1917 року, до своєї смерті.
Після того, як сестра відійшла у вічність, фортепіано залишилося у спадок О. Кобилянській. Але після перенесених хвороб (насамперед, частковий лівобічний параліч) їй самій грати на ньому було вже важко, до того ж, цей інструмент викликав болючі спогади про сестру, доходило навіть до галюцинацій - вона ніби бачила Євгенію біля інструмента. О. Кобилянська вирішила передати дорогу родинну реліквію сім'ї Костянтина Балицького, тодішнього чернівецького греко-католицького священика - з цією сім'єю в неї була щира дружба.
У 1918 році Балицькі переїхали в Галичину, забравши з собою фортепіано. Згодом цей інструмент перейшов у власність доньки К. Балицького, коломийчанки Любомири Бабій. Багаторічні власники фортепіано ніяк не погоджувалися передати його до музею, для чого мали всі підстави, адже він їм дістався від О. Кобилянської: такою була її воля. А погодились, коли довідалися, що змушені будуть переселитись у квартиру в багатоповерховому будинку. До того ж, інструмент потребував капітального ремонту. До речі, вже з ініціативи музейних працівників його намагалися повернути до повноцінного життя декілька майстрів, але марно. Він стояв у меморіальному кабінеті письменниці в її чернівецькому музеї як експонат (хоч насправді в будинку, що на теперішній вулиці Димитрова, 5, за життя О. Кобилянської його ніколи не було). 27 листопада 2003 року, в 140-у річницю від дня народження письменниці, фортепіано, таки зазвучало. Зазвучало завдяки золотим рукам відомого в багатьох країнах світу скрипкового майстра Володимира Солоджука. Понад рік він вишукував за власні кошти у Чернівцях, Львові необхідні деталі, понад рік відреставровував інструмент, знову ж таки, без оплати й без допомоги спонсорів.
У день 140-ї річниці відомий концертмейстер Ярослав Колотило відтворив на цьому фортепіано улюблені мелодії О. Кобилянської та її рідних. Тепер інструмент постійно звучатиме на традиційних "Гостинах в О. Кобилянської", що двічі на рік - у день народження та день пам'яті - проводяться в меморіальному кабінеті письменниці, на презентаціях нових книг сучасних письменників та інших масових заходах, що відбуваються тут.
Коли Ольга Кобилянська написала п'єсу "Ой, не ходи, Грицю", Леся Українка, аби з її героями ознайомилося більше людей, просила Миколу Лисенка покласти твір на музику
Список використаної літератури
1. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади.- К., 1982.
2. Кобилянська О. Твори: В 5 т.- Т. 5.- С. 520.
3. Франко І. Зібр. творів: У 50 т.- Т. 50.- С. 282.
4. Літературна енциклопедія. - К., 1989.
Loading...

 
 

Цікаве