WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Зеров - Реферат

Микола Зеров - Реферат


Реферат на тему:
"Микола Зеров"
Микола Зеров - представник українського неокласицизму. Визначний перекладач, лiтературознавець, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню українського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейської культури.
Класична пластика, i контур строгий,
I логiки залiзна течiя -
Оце твоя, поезiє, дорога.
Леконт де Мiль, Жозе Ередiя,
Парнаських зiр незахiдне сузiр'я
Зведуть тебе на справжнi верхогiр'я.
М.Зеров народився 26 квітня 1890 року у місті Зіньків на Полтавщині. Батько його Кость був учителем, також займав посади в системі народної освіти. Микола Зеров учився в Охтирській гімназїї до 1903, середню освіту завершив 1908 року в київській гімназії. Закінчив з хорошими оцінками історико-філологічний факультет Київського університету. До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 - в 2 Київській гімназії. Водночас бере активну участь в українському літературному житті, що вийшло з підпілля в революції 1917, виступає якч критик, редагує зразково бібліографічний журнал "Книгар" (1919 - 1920). Упродовж 1920-их років був професором літератури в Київському університеті, співробітником Академії наук, редактором багатьох книжкових видань. Друкуватися почав 1912 в журналі "Світло", з 1913 року був співробітником газети "Рада". З першими поезіями (переклади) виступив 1918 року.
Микола Зеров майстерно володiв поетичною формою сонету, хоч будучи людиною сором'язливою, зауважував, що його вiршам притаманна синтаксична одноманiтнiсть, обмеженiсть лексики. По-моєму, в поезiї М. Зерова довершенiсть i зрiлiсть думки знайшла вiдповiдну форму. Вона вiдточена, як дiамант найвищої проби. Його iм'я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспiра, Рильського. Вiн був надто вимогливим як до iнших, так i до себе. Нещадно таврував неуцтво, примiтивiзм, був лицарем справжньої культури, пiдтримував прогресивнi, цiкавi творчi пошуки талановитої молодi. До останньої хвилини життя служив своїй Музi.
1935 року, висланий до концтабору на Соловки, втративши єдиного сина, свободу, продовжував писати сонети i далi працював над перекладом Вергiлiєвої "Енеїди".
Поета хвилювали теми, сюжети свiтової лiтератури. Сонети "Олександрiя", "Аргонавти", "Чистий четвер", "Обри" ознайомлюють нас зi сторiнками грецької, єврейської, готської культур. Та з не меншим трепетом вiн звертається i до сторiнок слов'янської iсторiї: "Князь Iгор", "Сон Святослава", "Кулiш". Читаєш i мимоволi думаєш, що це не тiльки про згорьованого Святослава, а й про свою чорну долю пише поет. До речi, епiтет чорний лише двiчi використано у цiй поезiї.
Я бачив сон. Важенних перел град
На груди сипали менi, старому,
Вдягали в довгу чорну паполому,
Давали пити не вино, а чад
.......
Нiч мiсячна кругом, така студена,
Антена гнеться, як струнке стебло,
I чорний день дзвонить в стремена.
Офiцiйна цензура, органи влади постiйно не давали спокою цiй талановитiй, незалежнiй людинi. Та його поезiї далекi вiд полiтичних проблем. Замiсть того в них постають "замрiяний золотоглавий Київ", "бiлiють вежi, золотом густим горять хрести Чернiгова".
Як поет і перекладач і як літературознавець та критик Зеров вирізнявся на тлі збуреного і скаламученого до дна революцією літературного життя в Радянській Україні, як твердий і блискучий алмаз. Високорозвинений естетичний смак, невпинно ростуча багата ерудиція, тонкий нещадний ум і культивоване серце позначались в його поезіях і в наукових та критичних працях. Противники без міри закидали йому як поетові літературщину, книжність, брак емотивної струни, втікання від сучасности. Вони ігнорували той факт, що під панцирем далеких тематичних мотивів античних і філософських ремінісценцій в поезії Зерова бив чуткий пульс сучасника, у якого тонка мисль і порух культивованого серця давали чарівний стоп поетичного твору. Зеров бачив небезпеку для України російської революційної психології, головна ірраціональна пасія якої була зруйнувати все попереднє до тла. На Україні ця психологія, опинившись в ролі військово-політичного окупанта, діяла як свідомий план нищення всіх тисячолітніх набутків і скеровань нації. Зеров бачив культурно-історичну місію українського відродження також у тому, щоб переймати і розвивати далі ліпші скарби антично-европейського культурного круга, до якого в його уяві історично належить Україна. З другого боку, він бачив страшну колоніяльну культурну відсталість свого народу, завдяки якій варварські антикультурні руїнні елементи легко брали гору. А оскільки він був не тільки спостережник, а й активний учасник свого часу, то і його статті, і чимало його сонетів таять у собі гостре вістря убивчої іронії чи й сатири і є яскравими пам'ятниками свого часу.
Яка вітальна сила була в цього лицаря культури - свідчить той факт, що він, висланий 1935 року в легендарно-страхітливий концтабір на Соловки, втративши єдиного сина, свободу і все найдорожче - в умовах жорстокого режиму, голоду, холоду й перевиснаження фізичною працею, - далі писав сонети і далі працював над перекладами Вергілієвої "Енеїди". Вістки про нього загубились серед масових розстрілів, що таємно відбувались у концтаборах СРСР в 1937 - 38 роках.
Микола Зеров справедливо вважається лідером "неокласиків" - групи поетів, перекладачів, літературознавців і критиків, до якої зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського і І. Филиповича. Хоча вони і формально не утворювали окремішньої літературної організації, можна вважати їхню спільність у високих естетичних критеріях, що полягали в пріоритеті загальнолюдських
Loading...

 
 

Цікаве