WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Івана Величковського - Реферат

Творчість Івана Величковського - Реферат

"теперешним вЂрним слугою" Лазаря Барановича.
Усі листи датуються 1673 роком. Це останній рік ректорства Варлаама Ясинського в Києво-Могилянській колегії і його ігуменства в київському Братському монастирі. Пригадаймо, що Варлаам Ясинський був ректором протягом 1665 - 1673 років. Звідси випливає, що Іван Величковський міг закінчити колегію не раніше 1665 і не пізніше 1672 року, бо року 1673 бачимо його вже в Чернігові.
Художні властивості поезії Івана Величковського досі вивчалися лише побіжно, до уваги бралася не вся його спадщина, а тільки окремі твори, чи, в кращому разі, групи творів. Головна вада цих спроб підходу до історико-літературного осмислення спадщини Івана Величковського полягає в розриві змісту й форми. Одні дослідники вважали епіграматичну і, зокрема, "курйозну" форму за невідповідну для виразу "істин християнства" і на цій підставі негативно оцінювали цю форму. Інші ігнорували й ігнорують зміст - "істини християнства" і "відображення реальної дійсності", високо підносячи "майстерність", "техніку" - формалістично трактовані мистецькі якості.
Для самого поета розриву, неузгодженості, несумісності між формою і змістом не існувало. Застосування до "християнських матерій" епіграматичної форми, в тому числі й "курйозної", він вважав за цілком допустиме, прагнучи до синтезу змісту і форми. "Художність" його творів можна осягнути тільки при розгляді їх у єдності обох цих складників. "Християнський" зміст треба не ігнорувати - слід пробувати знайти в ньому відлуння змісту "національного" - реальної соціальної дійсності тогочасної України. Методологічним дороговказом при цьому може бути відома теза Ф. Енгельса про те, що за часів феодалізму "інтереси, потреби і вимоги окремих класів приховувались під релігійною оболонкою".
Об'єктивній оцінці спадщини Івана Величковського заважає невивченість "тла" його творчості. Формальна майстерність Івана Величковського оцінюється високо (цілком справедливо), але розглядається як явище унікальне, протиставляючись літературній практиці його сучасників (а це вже і несправедливо, і не відповідає дійсному станові речей). Вона - закономірна в контексті своєї епохи. Дуже талановита творчість Івана Величковського - не унікум, а одна з вершин (навіть щодо курйозного віршування і власне епіграми).
Творчу спадщину Івана Величковського слід розглядати комплексно, в усіх її жанрових проявах. Він виявив себе як талановитий поет не тільки в "малих формах", а й у формах більших.
За "ключ" до "секретів поетичної творчості" Івана Величковського має, безумовно, правити його власне розуміння своїх завдань і обов'язків як поета і громадянина, висловлене у передмові до "Млека" - видатній пам'ятці естетичної і літературознавчої думки другої половини XVII ст., яка досі ще належно не оцінена і не осмислена істориками тієї доби. При цьому варто спеціально підкреслити, що більшість думок, висловлених у цій передмові, стосується не тільки "курйозних віршів" Івана Величковського, але і всієї його творчості.
Як уже зазначалося, рукопис книжечки "Млеко, от овцы пастыру належноє, або труды поетицкіє, во честь преблагословеннои дЂвы Маріи составленные", який ми знаємо, датовано 1691 роком. Принаймні в цьому році він був, чи мав бути офірований митрополитові Варлааму Ясинському. Про це свідчить його титульна сторінка. Але чи є цей рік датою укладення збірки? У посвяті Варлааму Ясинському Іван Величковський називає цю книжечку чи зібрані в ній вірші своєю "млечною млоденческою працею". І справді, в рукописах, пов'язаних з іменем Івана Величковського, знаходимо кілька віршів, уміщених, у "Млеці". Та й самий характер усіх віршів книжечки та жанрових визначень, які кожному з цих віршів передують, з великою мірою ймовірності дає підстави відносити їх до часів студентства Івана Величковського. Але чи стосується це всього "Млека" як упорядкованої збірки, свідомо скомпонованого циклу, цільної системи, своєрідної поетики курйозних різновидів епіграматичного віршування, а чи тільки віршів, що її складають, або навіть їхніх первісних варіантів? На це питання певної відповіді дати не можемо. Не можемо також сказати, коли саме було написано "Предмову до чителника". Ясно тільки, що виникла вона одночасно із збіркою і що виникнення і збірки і передмови зумовлене наміром і надією автора побачити свої "штуки поетицкіє" "тыпом выдани".
Важливим історико-літературним фактом є вже самі ці намір і надія, оскільки вони засвідчують досить високий ступінь професійного самоусвідомлення автора як поета, котрий цілком виразно бачить своє призначення в тому, щоб "класти свій труд" "на оздобу отчизни нашеи и утЂху малороссійским сином єи, звлаща до читаня охочым и любомудрым", отже, вважає своїм обов'язком і завданням задоволення естетичних запитів і потреб читачів. Ця вже специфічно літературна, письменницька, професійна свідомість у передмові до "Млека" намагається звільнитися, вирватися, виламатися з пут традиційних християнських конфесійних уявлень про те, що художня, поетична творчість має служити "щегулне" (особливо, насамперед) "ку сла†бога славы и славнои владычици нашеи богородици и присно дЂвы Маріи".
Цікаві щодо цього настанови Івана Величковського читачам про те, як слід "споживати" його "поетицькі штучки". Той, хто буде його вірші "скоро читати", "не уважаючи, що ся в кождом за штучка замыкаєт", "мало, або жадного не отнесет пожитку". Лише той, хто "над кождим вЂршиком так ся много забавит, аж поки зрозумЂєт, що ся в нем за штучка замыкаєт, велце ся в них закохаєт". Труд сприйняття вірша споріднений з трудом його творення. Хоч "штучки поетицькі" коротенькі і маленькі, але "великую компонуючым их задают трудность и долгого, поки ся зложат, потребуют часу". Є серед них такі, "которыє и за мЂсяць ледво ся зложат". Із цим місцем передмови перегукується епіграма Івана Величковського "Пишущему стихи":
Труда сущаго в писаній знати
Не может,, иже сам не вЂсть писати.
Мнит быти легко писанія дЂло:
Три перста пишут, а все болит тЂло.
Отож і тому, хто хоче "отнести утЂху" з читання "поетицьких штучок", належить довго їх "поймовати", і не тільки самотужки, але йгуртом із іншими до читання охочими і любомудрими людьми: "єсли бы ся которая штучка здала быти до поймованя притрудною, слушная рЂч єдного и другого призвавши, сполне ся домышляти, гды ж всЂ все можем, а єдин всего знати не может, кромЂ всемогущаго бога...". Тут відбито характерну особливість бароккової естетики - піднесення естетичної цінності інтелектуального напруження, через яке осягається невідоме і незрозуміле, "розв'язування задачі", "розгадування загадки".
Проте пута християнської середньовічної традиції, особливо за- o скорузлої на православному грунті, ще вельми міцно утримують поетичні пориви Івана Величковського. Як митця, його ваблять іноземні "оздобныє и мистерніє штучки", але як правовірного християнина вони лякають його тим, що "не на славу божію, тылко на марныє сегосвЂтныє жарты выданыє". Його вихована православ'ям душа рішуче протестує проти світського літературного "формалізму", світської літературної "безідейності".
Із цієї суперечності творча натура Івана Величковського знаходить компромісний вихід: взяти з цих "іноземних оздобних і містерних сьогосвітніх штучок" "тылко способ" (форму) і прикласти його до пристойної релігійної матерії (змісту). Суперечність між світським і релігійним началом, між органічним світським світосприйманням і вихованою "православністю" є чи не основною психологічною пружиною нашого поета. Ця суперечність, спричиняючи драматичний, а може, навіть трагічний надрив у його душі (гостре відчуття страху перед "карами божими" за "гріховні" помисли, потяги і вчинки), створює ту творчу напругу, з якої раз у раз народжуються ліричні імпульси конкретних віршів, і одночасно гальмує його людську й письменницьку активність, звужує обшир його життєвої
Loading...

 
 

Цікаве