WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Івана Величковського - Реферат

Творчість Івана Величковського - Реферат


Реферат
на тему:
Творчість Івана Величковського
Серед багатьох білих плям на карті історії старожитнього українського письменства особливу увагу дослідників має привернути література XVII - XVIII ст.
Іван Величковський - поет дуже цікавий. Саме поет, а не віршописець. Бо наділила його природа щирою іскрою художнього таланту - здатністю зірко вдивлятися у світ, гостро і парадоксально осмислювати його, відливати свої думки у місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він полюбляв експериментувати, шукати і розробляти нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи барокко - ренесансна життєрадісність і життєлюбність поєднувалась у ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму, хоч і живило потужною енергією його творчість. Цікавий він ще й тим, що не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви. Належав Іван Величковський до того кола діячів, яке гуртувалося біля таких тодішніх культурно-ідеологічних та церковних проводирів, як Лазар Баранович і Варлаам Ясинський. Його літературна діяльність тісно зливається з літературною діяльністю не тільки цих тодішніх "стовпів" українського церковного, політичного і культурного життя, але й з літературною діяльністю їхніх молодших сучасників, зокрема Дмитра Туптала та Стефана Яворського.
Про особу Івана Величковського, про його життєві віхи, про побутовий грунт його творчості, як і про саму цю творчість, історія української літератури знає ще дуже мало.
З останнього десятиліття поетового життя маємо дві підписані його іменем книжечки віршів. Першу з них - "Зеґар з полузеґарком" - автор датує 1690-м роком, другу - "Млеко" - роком 1691-м.
Вірші "Зеґара з полузеґарком", звичайно, могли бути створені й раніше. Але коли року 1690-го архімандрит Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський обирається митрополитом, Іван Величковський, прагнучи відзначити цю подію, оформляє їх у "книжицю" і офірує її "новоконсекрованному пастыревЂ". За давньою книжною традицією поет пише у посвяті: "Да не явлюся пред преосвященством Вашим, паном и пастиром моим, тощ, два пекторалики - єдин цЂлый, а другій полузеґаровый - приношу преосвященству Вашему, ясне в богу преосвященный архієрею. В правдЂ, не зе злота, a нЂ з сребра, але з подлого ума моєго, нЂбы з твердого желЂза, составленныє".
Видимо, Іван Величковський офірує свої вірші новому митрополитові не з обов'язку і не з бажання звернути на себе увагу та заслужити прихильність найвищого церковного начальства. Він керується якимись іншими, не офіційними і не меркантильними міркуваннями.
У посвяті поет звертається до митрополита як до свого "великого добродія", називаючи його "мнЂ велице милостивим паном". У нього, отже, були якісь підстави саме так іменувати Варлаама Ясинського, Це підтверджується аналізом другого зшитка Софійського збірника, З листів, які в ньому записані, видно, що у поета було двоє братів - Віктор і Лаврентій, обидва ченці. Ієродиякон Віктор жив у Чернігові і був улюбленцем Лазаря Барановича. Він помер до 1673 року 2. Чернець Лаврентій, намісник святомикільського монастиря на Пивах, залежного від київського Микільсько-Пустинного монастиря, а, отже, і від Києво-Печерської лаври, був у дружніх стосунках з Лазарем Барановичем і Варлаамом Ясинським. 1673 року Лаврентій помер, і Варлаам Ясинський, тоді ігумен київського Братського монастиря і ректор Києво-Могилянської колегії, прийняв його смерть близько до серця. Він повідомляє Лазаря Барановича про цю сумну подію, наголошуючи на останній просьбі Лаврентія - подбати про його рідного брата Івана.
Із присвяти "Млека" тому ж Варлаамові Ясинському видно, що Іван Величковський свої "труди поетицкіє", зібрані у цій "книжеці", складав ще замолоду і наважився подати їх "до розсудку" митрополита, побоюючись, "аби и тая прошлих лЂт моих праця в тЂни забвенія не заставала...". Отже, видимо, якась його праця вже "зоставала в тЂни забвенія". На жаль, присвята збереглася не повністю: бракує її початку. З наявного уривку її можна лише здогадуватися, що Іван Величковський мав на увазі тут і інші свої творчі доробки.
У Полтаві Іван Величковський осів не пізніше 1687 року. Таке твердження випливає із запису українського літописця Самійла Величка про те, що саме в цей рік, "єгда же бысть под Полтавою чили в Полта†гетман Самойлович", Іван Величковський підніс йому в дар образ його патрона, святого Іоана Кущника, "з приложеніем под ним" віршів "своєи композитури".
Як переконливо довів дослідник С. І. Маслов, вірші Івана Величковського до Лазаря Барановича від гурту чернігівських друкарів ("товариства куншту типографського") побачили світ між 1680 - 1683 роками. Підписані вони як "нічна праця Івана Величковського". Отже, в цей час поет перебував у Чернігові і був зв'язаний з друкарнею Лазаря Барановича. Яку роботу виконував у Чернігові Іван Величковський, важко точно визначити, але його освіченість і "хитроумність", вболівання за розвиток рідної культури і, зокрема, поетичного мистецтва, засвідчені сучасниками і власною його творчою спадщиною, не дозволяють припустити, щоб він, бувши при Лазарі Барановичу, марнував свої можливості. Адже чернігівський архієпіскоп гостро потребував освічених і здібних до літературної праці співробітників. Це видно, скажімо, з його листа до тодішнього києво-печерського архімандрита Іннокентія Гізеля, який можна віднести до 1670 року. В цьому листі, просячи допомоги у підготовці до видання свого полемічного трактату "Нова міра старої віри...", він нарікає на брак серед свого оточення доброго латиніста: "Пускай бы кто-нибудь из отцев училищного братства переложил латынь, в одном месте c избытком употребленную, на язык польский; я не перелагал ради скорости; а на севере у меня скореє можно найти охотника, нежели латинщика; Киев этим славен..." 1 Була підходяща для Івана Величковського посада і в штаті чернігівської друкарні того ж Лазаря Барановича. В "Пунктах на споряженъя друкарнЂ", датованих 7 вересня 1679 року, в складі "товариства куншту типографського" згадується "потребнЂйший товариш", "способный до полщизны и руского писма", і вимагається "для задержанъя его прибавити, звыш инших прикладки, скилка книжок", тобто частину тиражу друкованих видань, яку він міг би продавати на власну користь.
Зіставлення цієї подробиці з фактом написання Іваном Величковським між 1680 - 1683 роками віршів на честь Лазаря Барановича від імені "товариства куншту типографського" чернігівської друкарні дає підставу для дуже імовірного припущення, що в Чернігові Іван Величковський працював саме в Барановичевій друкарні.
Ще в Чернігові у 80-х роках Іван Величковський міг висвятитися на священика і попувати при якійсь чернігівській церкві. Принаймні на цей час він мав уже бути одружений - його син Іван Іванович Величковський помер 1716 року, ароку 1714 був уже полтавським протопопом, отже, мав народитися не пізніше кінця 70-х - початку 80-х років XVII ст.
Так чи інакше, а в 70-ті - 80-ті роки Іван Величковський жив у Чернігові, обертаючись у колі людей, які активно співробітничали з Лазарем Барановичем на культурно-освітній ниві. І саме з роботи при Лазарі Барановичі почався його трудовий шлях після навчання в Києво-Могилянській колегії, якщо, звичайно, прийняти гіпотезу, Що другий зшиток Софійського збірника - робочий записник поета. Тут бачимо чернеткові записи двох листів чернігівського архієпіскопа до гетьмана, а також список листа Варлаама Ясинського до Лазаря Барановича з характерним заголовком-вказівкою: "До преосвященаго архиєпіскопа так маєш писати". У цьому листі Варлаам Ясинський прямо називає "пана Іоана Величковского" ("пана", а не "отця" - отже, ще світську людину!)
Loading...

 
 

Цікаве