WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Степан Олійник - Реферат

Степан Олійник - Реферат


Реферат на тему:
"Степан Олійник"
Більше двадцяти років минуло відтоді, як не стало Степана Олійника. Цю людину знали - без перебільшення - всі жителі СРСР і за кордоном. Поет-гуморист, сатирик майже чотири десятиліття віддав праці в літературі і понад п'ять десятиріч - журналістиці. Викривав міщанство, ницість, хабарництво, сутяжництво, тобто все те, що не прикрашає людину. Боровся за ствердження добра і правди, чесності й благородства. Без його творчості неможливо уявити українську сатиру і гумор.
Народився Степан Олійник 3 квітня 1908 року в селі Пасисели на Одещині в багатодітній хліборобській сім'ї. Від тяжких злигоднів батьки вирішили емігрувати до Канади або в Кустанайську область. Як згадувала сестра письменника, вже й коней запрягли... (Мали б ми ще одного письменника в діаспорі.) Та порятував дядько Захарій, забравши родину в своє село - Третю Миколаївку. Нині це Левадівка. В імперіалістичну, тобто Першу світову війну батька мобілізували на фронт. Степан був найстарший, отож доводилося і по господарству поратися, і в полі орати, сіяти, косити, й молотити. До школи мати проводжала сина за народним звичаєм. Спекла калач - для вчителя. У школу треба нести святий хліб, бо починаєш велику справу - ідеш навчатися грамоті. А ще поставила на коліна молитися Богові, "щоб помагав учитися і дав добру пам'ять". Наука хлопцеві давалася легко. Уже в першому класі написав лист до батька, який перебував у австрійському полоні. Друкованими буквами скомпонував цидулку до Австро-Угорщини. Тато її одержав, і "весь барак плакав", коли читали виведені дитячою рукою слова.
Після закінчення чотирирічки постала дилема: вчитися далі чи ставати до плуга. Тому батько запитав учителя, як їм бути далі. На що той відповів: "Сын ваш способный к учебе, но у него "суконный язык". Не повірив тато йому. Гнідими кіньми повіз Стьопу до Одеси, в школу імені Лесі Українки. "Виводили в люди" хлопця гуртом. У господарстві була корівчина, отож сестри Оля й Мотря по черзі носили, перебрівши річку, молоко на ринок. Виручали щомісяця по 5 карбованців. Увесь отой заробіток посилали Степанові.
Коли в 1930-му батько потрапив під "розкулачку", юнак уже був студентом. Ясна річ, сина "ворога народу" з вузу виключили, і він влаштувався на роботу рульовим на кораблі "Ленін". А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже самого. "Українського буржуазного націоналіста" "чорний ворон" повіз у ДОПР прямо з гуртожитка. За те, що складав дотепні частівки для студентської стіннівки "Синя блуза". Та 1931 рік був не такий жорстокий, як 1937-й. Отож хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до "всесоюзного старости" Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж охоронець забрав у в'язня блокнот із його віршами, і після того... став прихильнішим. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Як згадувала сестра Ольга, під час нападів мати накривала сина хусткою і молилася. Ото й усе лікування. Відпустила недуга лише після війни.
У 1934 році закінчив педінститут. Працював кореспондентом газети "Чорноморська комуна", обійшов багато районів Одеської області. Зрідка друкував поезії в газетах. 1936-го почалися тотальні арешти. В кожному бачили потенційного запроданця, зловмисника, шпигуна. Агентурна мережа НКВС розширювалася. Звичайно, ясноокого товариського юнака, який ставав душею будь-якого товариства, не могли обійти увагою: запросили до відповідного кабінету й запропонували співпрацю. Та м'який, інтелігентний Олійник категорично відмовився. Була ще одна спроба схилити його на свій бік. Коли після війни повернулися до Києва, знову викликали на Короленка "для важливої розмови". Не піддався на умовляння, не злякався погроз. Тодішній сусід по квартирі на Саксаганського, 44, Олекса Гуреїв розповідав, що після візиту вражений і вкрай обурений письменник повторював раз у раз: "І що ви думаєте? Мені запропонували бути донощиком у нашій спілці. Я їм сказав, аби шукали іншого".
Не забував Степан Іванович друзів юності. Пам'ятав, що сам чудом урятувався від тоталітарного Молоха. Отож із болем завжди згадував студентського товариша Панька Педу - ніжного лірика, чудового майстра слова, якого високо цінував Павло Тичина: "... Тільки жить і творить! Не дали негідники. Загинув у 1937 році, у день свого 30-річчя, не знать завіщо, з ярликом "ворога народу", розлучений навіки з поезією і любов'ю". По пам'яті відтворив вірші друга, видав окремою книжкою "Горять огні". Домігся, щоб мученика посмертно прийняли до Спілки письменників України.
"Поганий
той сюжет, котрий
не підкріплюється життям"
Факти, які Олійник використовував для творів, були такими типовими, що часто люди впізнавали себе в його героях. Степан Іванович розказував, як після читання вірша "У клубі" до редакції "Перця", де він тоді працював, надійшов лист з Одеського обласного відділу кінофікації, в якому вказувалося: "... факти, про які йдеться у вірші,... підтвердилися. Вживемо заходів".
Анекдотично звучить оповідь про резонанс від "Номенклатурного Мацепури". Після появи в "Перці" цього фейлетону до його автора зателефонували з... республіканської прокуратури й попросили дати адресу високопоставленого чиновника, що зганьбив себе негідними діями.
Дехто з читачів гуморесок Олійника навіть постраждав. Так, працівника бензоскладу з Тернопільщини позбавили роботи за те, що... вголос читав "Дорогу даму". Та ще й коментував. А йшлося в сатирі про типову дружину секретаря райкому партії, котра зловживала посадовим становищем начальника-чоловіка. Після появи вірша в "Правде" дехто з керівних осіб каявся, визнаючи провину. Скажімо, секретар
Loading...

 
 

Цікаве