WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Станіслав Лем. Життя і творчість - Реферат

Станіслав Лем. Життя і творчість - Реферат

польського письменника нагадуємені прозу Валерія Шевчука.
І ще про пустку. Після двох томів есеїстики - "Філософія випадку" з 1968 року (спроба теорії літературного твору) та "Фантастики й футурології", нарисів про наукову фантастику й перспективи футурологічного мислення (1970), на початку 70-х років Лем видає дві не менш знаменні книжки - "Досконала порожнеча" й "Вимріяна велич", які складаються з рецензій і передмов до ненаписаних творів, книг, які у критичній інтерпретації письменника, вельми привабливі.
Цілком несподіваною в цьому світлі є уся творчість великого фантаста: змодельовані ним світи, організми, суспільства, космічні кораблі, подорожі, роботи - вони не існують, вони є порожнечею. Але та, зрозуміла або й незбагненна сила, з якою вони впливають на нас, людей з плоті і крові, надають цій "пустці" особливої сили, роблять її досконалою. Це ж стосується й літератури загалом, а, може, й життя. І хоч як би хотілося бачити майбутнє Землі в світлих тонах, здається, що порожнеча досконала ще й тому, що вона непробивна, її жорстокість - в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини. Творчість Лема не зводиться лише до наукової фантастики, хоча цей жанр, до якого входить багато романів та цикл оповідань про пілота Піркса, є у письменика домінантним. Не менш цікавим і плідним жанром у творчості Лема є фантастично-науковий гротеск - сюди входять "Казки роботів", "Кіберіада" та цикл творів, де головним героєм виступає "капітан делекого галактичного корабля Ійон Тихий". Крім того, Лем є автором книг, жанр яких визначається на межі між філософською есеїстикою й художньою літературою ("Досконала порожнеча", "Провокація", "Бібліотека ХХI століття"), а також - у ранній творчості - сучасного реалістичного роману.
Роман "Едем", поруч із "Солярісом" та оповіданями про пілота Піркса, є одним із модельних творів наукової фантастики, який, що загалом характерно для Лема, вступає в полеміку з традиціями жанру. Письменник звертається до поширеного в науковій фантастиці мотиву контакту з іншими розумними істотами, мотиву космічної подорожі, інших планет, але його іронічна дистанційованість від описуваного й виявляється в постійних "нагадуваннях" читачеві тих способів представлення інопланетних світів у творах інших авторів. Герої "Едему" чудово знають популярні твори science fiction і, порівнюючи їх із власним досвідом на планеті Едем, часто кепкують з них.
Обмежений досвід людини і та різниця у сприйнятті однієї й тієї ж позаземної реалії різними людьми творить в "Едемі" ще одне проблемне коло: а чи взагалі здатна людина зрозуміти до решти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою й намагається звести все до вузького поля вже існуючих понять? Розмови з "дубельтами", тубільними мешканцями Едему, навіть за допомогою спеціального електронного перекладача, нічого не прояснюють героям-землянам, порозуміння двох різних типів інтелекту можливе лише у сфері домислів. До того ж у романі виразно відчувається іронія щодо спрощених та ідеалізованих перемог людини в міжгалактичному просторі, на чому так уперто стояла наукова фантастика в перші етапи свого розвитку.
Крім того, що "Едем" є романом про неможливість підтримування контакту й безпорадність людини в космічному просторі - це також твір про земні проблеми, показані на прикладі едемського суспільства з невеликими гротескними перебільшеннями. Населення Едему потерпає від тоталітаризму планетарного масштабу, лицемірної влади, що проголошує теорію власного неіснування, від антагоністичного поділу суспільства, брехні, насилля й морального звиродніння.
Вже в "Едемі" помітні намагання Лема позбавити фабульні події самостійної вартості, зробити їх слугами філософії й підкорити концептуальному авторському задумові. Ця тенденція ще повніше виявляє себе в "Солярісі" - найвідомішому і найкласичнішому романі польського фантаста. Плазмовий мозок у вигляді мислячого океану, що огортає всю планету, є разом з тим найбільш оригінальним образом всієї науково-фантастичної літератури. Темою "Соряріса", як і "Едему", є спроба контакту з позаземними формами космічного розуму, наслідком якого є чергове переконання в неможливості будь- якого діалогу - незважаючи на бажання обох сторін. Люди пробують діяти на океан випромінюванням Рентгена, а планета в свою чергу "обдаровує" землян безсмертними неутриновими "творами F", беручи їхні образи з найвіддаленіших закапелків пам'яті героїв, що приховують часто не найприємніші спогади з минулого. Таким чином, психічна й біологічна неспівмірність людини й океану призводить до того, що всякі починання і спроби контакту стають марними через відсутність будь-якої спільної площини порозуміння. Але врешті невідомо навіть, чи справді цей океан є мислячою істотою, як припускають учені-солярісти, чи його діяльність є свідомою й яка справжня причина виникнення тих незнищенних втілень людських кошмарів.
Між іншим, цей останній психоаналітичний мотив "Соляріса" створює романові додаткові плюси в очах поціновувачів "серйозної" літератури. Адже "Соляріс" виявляється не тільки романом про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та безсилля науки - це також твір про безпорадність людини як психічної істоти, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими бажаннями. У цьому світлі справа контакту з загадковою істотою поступається місцем внутрішнім проблемам людини, яка навіть у далекому космосі не може позбутися нищівного голосу своєї пам'яті й безнастанно продовжує переживати свою суто людську драму. Тож як можна зрозуміти інші істоти, якщо людина не здатна збагнути навіть самої себе, дійти згоди з власним сумлінням, чи має вона право вирушати у космос, не розв'язавши своїх банальних земних проблем?
"Соляріс" відкриває одну з наскрізних в творчості письменника тем - неможливість контакту людини з іншим, відмінним від неї розумом, її вимушена самотність у Космосі. Романи "Непереможний", "Голос Бога", "Фіаско" являють нам чергові спроби людства "вийти з себе", поглянути на себе очима іншої свідомості, впевнитися, що воно не є єдиним проблиском розуму в порожньому й байдужому, "немудрому" Всесвіті. По суті, Лем говорить про невиліковний соліпсизм людини, самотньої під Сонцем і Місяцем - навіть без космічних подорожей, людини, яка постійно шукає контакту й порозуміння зі своїми ближніми, з суспільством, долею й Богом. Навіть якщо Він не існує. А в цьому письменник - атеїст і емпірик сучасної епохи - переконаний; його вперта невіра в парапсихічні явища тепер, на початку ХХІ століття, вже межує з кокетством.
Отже, відкинувши екзотичні декорації, може виявитись, що "Соляріс" є романом про сучасну людину і міжлюдські стосунки. Як сказав один з героїв твору, Снаут: "Ми не шукаємо нікого, крім людей. Нам не треба інших світів. Нам треба дзеркал. Ми не знаємо, що робити з тими іншими світами. Нам вистачає одного, нашого, та й ним уже давимось". Чи справді ми намагаємся зрозуміти іншу людину, чи тільки заглядаємо в неї, як у
Loading...

 
 

Цікаве