WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Твір Уласа Самчука “Марія” - Курсова робота

Твір Уласа Самчука “Марія” - Курсова робота

дикий крик і одразу замовк. Сокира своїм гострієм попадала у щось м'яке, у щось м'яке, що легко піддавалося, і тому глибоко грузла. З ліжка білого, теплого виривалися деякий час стогони, але і вони затихли. Корній сік і сік. Сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур'ян, поки не втомилася рука ..."
Але й сокирою Корній рубав соціалізм, пролетаріат, які винищили рід Перепутьків, знищили господарство, повиганяли з рідної домівки, які знищили мільйони українських родин. Убивши сина-відступника - одного з винуватців національної трагедії, - Корній водночас виявляє турботу про вмираючу дружину Марію, віддаючи їй те, що лишилося від недоїденого дохлого зайця, піклується про Надію, не знаючи, що збожеволіла і ошаліла від голоду дочка наклала на себе руки, задушив перед тим своє дитя.
Близький до В. Стефаника як неабиякий майстер психологічного письма, Улас Самчук вдається до глибокого аналізу внутрішнього стану персонажів, які опиняються в екстремальних ситуаціях. Так, переконаний, що він повинен покарати сина-нелюда і розуміючи, що сам помре з голоду, Корній виявляє останню увагу свою до дружини, розчулюється до рідного пса, на якого не звелася рука і з котрим збирається вмерти разом десь у полі.
З вуст Корнія - колись легковажного, навіть бездушного матроса, якому людяність іпорядність повернула чесна праця, злітає осуд злочинної системи, що нищила в селянинові господаря, руйнувала одвічний нерозривний зв'язок його з землею: "І який же я гріх робив, коли у мене з двох десятин повстало дванадцять? Коли у мене з одної корови стало шість... Коли з десяти родючих дерев виросло двісті? Який це був, розумна людино, гріх і пощо взивати мене сволотою, кулаком? ...
... Щоб я, що цілий вік лив піт, що витворив стільки хліба, яким можна прокормити цілу державу, йшов до отої комуни і там щовечора наставляв старечу руку, щоб мені який-небудь Янкель давав кусень глевкого, з посліду хліба? О ні! Ото вже ні!"
Але обрубаний родовий корінь, опоганена земля, пішов у світи на погибель Корній, не стало Маріїних дітей, вмирає й вона сама, мати роду людського. І все ж, попри трагедійний пафос, у творі бринять життєстверджуючі мотиви, мотиви незнищенності пам'яті народної, торжества добра над злом. Десь живе єдина гілка Маріїного роду: її і Корніїв найстарший син Демко, потрапивши у війну до німецького полону, пустив там коріння на чужій землі. Воскреснуть у людській пам'яті й невинно убієнні.
Символічне видіння бачить вмираюча Марія, а поруч - Гната, її колишнього, зрадженого нею чоловіка:
"Марія розплющила очі, дивиться назустріч сонцю, вийняла суху кістляву руку і простягнула її далеко від себе.
- Сонце! - каже вона.- Сонце! Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?..
Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б'ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко. Гнат мовчки сидить, і в душі його воскресають мертві з гробів, встають з домовини люди, далекі, забуті, розкидані по всій землі. Встають і співають радісні пісні. Гнат усміхається..."
Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука "Марія"
З давніх-давен боротьба добра і зла займала найважливіше місце в житті усіх народів і часів. Традиційним закінченням кожної казки була перемога добрих і відважних героїв над злими і підступними. Крізь призму століть пролетіла ця боротьба, знайшовши відбиток в усіх жанрах літератури, і досягла ХХ століття. Однією з головних проблем роману У. Самчука "Марія" є протистояння добра і зла.
Тисяча вісімсот шістдесят перший… рік скасування кріпацтва. Саме це, здавалося, було перемогою білого над чорним. Селяни отримали свободу, проте життя не стало легше. Наступного року народилася Марія - біла цяточка на тлі чорного жорстокого світу людини. Ще в дитинстві вона відчула цей морок, втративши батьків і пішовши в найми. Бо змушена була і хотіла жити. А як же не хотіти, коли тільки з'явилася на світ, тільки розплющила очі, і сонце вже засліпило і зігріло своїм яскравим теплим промінням. Воно ніби освітило темряву, в якій було до цього немовля. Пізніше, працюючи наймичкою, дівчинка зазнала кривди від злих сусідських дітей, проте, поплакавши, знову поверталася до них. Отже, добро знову отримало маленьку перемогу. Сповнена сонячним сяйвом Марія стала прекрасною дівчиною і зустріла перше кохання. Але й тут втрутилось зло в образі царського режиму і змусило коханих розлучитися.
Кажуть, що наше життя - це зебра, вкрита чорними і білими смугами. Тож Маріїне життя минало то темною, то світлою смугою. І скоро з'явилася людина, яка принесла світло, тримаючи в руках білу стрічку життя. Дівчина довго не хотіла приймати щастя, бо старе кохання засліпило очі. Втративши надію на світле майбутнє з Корнієм, Марія вийшла заміж за Гната. І тут її спіткало лихо: зла доля забрала дітей. Проте повернула коханого Корнія. Згодом колишня любов повернулася, народилися Корнієві діти. Та щастя недовго тривало. Замість одного лиха з'явилося інше. Царський режим змінила радянська влада, а життя Марії знову торкнулася темрява. Син Максим став лютим ворогом своїм батькам. Їх протиріччя настільки загострилися, що Корній був змушений вбити власне дитя. З одного боку, померла зла людина, але з іншого, вбивство - це злочин (корінь слова - зло).
…Тане Марія, як свічка. Доживає свої останні дні без єдиної крихти хліба. Вона помирає під промінням сонця з посмішкою на вустах, бо ні на кого не тримає зла: ні на Гната за те, що підпалив хату, ні на Корнія за те, що зрадив юному коханню, ані на Максима за те, що відмовився від батьків. Адже Марія - це вічне добро.
Образ Марiї в однойменному романi Уласа Самчука
Життєвих колiзiй й перепетiй, якi випали на долю довго невiдомого нам українського митця iз дiаспори Уласа Самчука, вистачило б, мабуть, не на один десяток життiв. Не судилося йому стати письменником на рiднiй українськiй землi. Далеко вiд України розквiтла героїчно-трагiчна, життєво-реалiстична, правдива художня проза письменника.
Надто гостро сприймав Улас Самчук усi iсторичнi подiї, якi переживала Україна, його рiдна сторона, у XIX-XX сторiччях: саме в цей час у центрi Європи на очах усього свiту знищувався великий народ! Докладалися всiлякi зусилля i винахiдливiсть, аби вбити у зародку саме бажання людей бути українцями. Саме цi обставини
Loading...

 
 

Цікаве