WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Бобинський знаний і незнаний (пошукова робота) - Реферат

Василь Бобинський знаний і незнаний (пошукова робота) - Реферат

підкурювали голови уланів їхні командири, поволі розвіявся, І тепер Степан переконаний, що Мацек шаблі па трудівника не опустить, бо має інший об'єкт - голову пана.
З негативних образів найглибше виписаний Скорупка, спочатку "невеликий жовнярик", згодом сержант і поручник ескадрону уланів, запеклий шовініст і жорстокий завойовник.
Зовні непоказний, "мав хлопчакувату фігурку" і очі, що "з-під лоба горіли вовчим, моторошним вогнем", він виявляється закінченим катом. Ще в часи громадянської війни Скорупка, тоді "засушений жовнярик", виявив схованку навідника, брав участь у розстрілі Максима і комісара, в екзекуції над невинного вагітною жінкою. Тепер же зросли його права: командував ротою. Коли "зелені" не задумувались над тим, що робили в селі, Скорупка свідомо чинив звірства. Коли "біг" скатованих людей викликав сміх з боку уланів, Скорупка не сміявся, бо знав, що тільки цим може примусити заарештованих скоритись. Коли інші розгубились перед одностайністю прив'язаних до воза, Скорупка - ні. Якщо для інших "зелених" всі в селі - бунтарі, Скорупка навіть серед заарештованих "шукає" найбільш небезпечних. Тому "скляними сліпедькими" очима "свердлив" зразу Степана, а потім Марка, бо відчув, що саме вони обидва - "головні" серед селян.
Відповідно до вчинків, автор подає і портрет Скорупки, "розкиданий" в різних місцях трьох розділів твору. Сержант - невеличкий, вуглуватий, з "непорушними" "чорними мертвецькими" очима, які ніби "висіли в повітрі". Мав завжди "стиснені варги". Завжди зовні спокійний, навіть повільний в рухах, він "міняється" в найбільш драматичні хвилини. Арештовані не піддалися йому - і тоді Скорупка став "блідий як крейда, нервово похльос-кував батогом по дорозі, збиваючи хмарки пилі". А відчувши свою поразку, він полишає заарештованих і "зникав з очей за горбом", щоб зустріти їх в місті новою "люб'язністю".
Таким же, заздалегідь підготовленим, виглядає Скорупка і в третьому розділі роману. Він веде ескадрон, щоб розігнати "похід безробітних". І певен, що це вдасться йому, яких би жертв не коштувала та кривава "акція". Це Скорупка першим наказав "рубати і стріляти" демонстрантів і сам показував яскравий взірець, щоб потім "за сумлінну бойову поставу в обличчі ворога і в обороні начальства" бути "призначеним до відзнаки і похвали".
Василь Вобинський зарекомендував себе і як вдумливий дослідник та літературний критик. Вже наприкінці 10-х - початку 20-х років він публікує ряд статей і рецензій та ін.), у яких гостро засуджує тих, хто заперечував суспільну роль мистецтва, впадав у декаданс, проголошував утечу від життя. Він доводить, що мистецтво - то не якась автономна ділянка, а суспільне явище, один з видів політичної свідомості народу.
Виходячи з марксистських положень про тісний зв'язок соціальних і економічних факторів життя, В. Бобинський у статті "Як ми це бачимо?" відзначає, як економічне становище України впродовж віків впливало на розвиток літературного процесу, становлення різних угруповань і шкіл, формування світогляду письменників. Автор акцентує думку на революційно-перетворюючому значенні літератури і мистецтва, покликаних формувати духовний світ людини, розвивати її жадобу до волі, соціального й національного визволення.
У статті "Від символізму - на нові шляхи" він закликає колег по перу зайняти чітке місце в шерензі народних захисників. В. Бобинський робить спробу визначити місце, яке займали в тогочасній, сповненій суперечностей боротьбі окремі західноукраїнські літературні угруповання. Серед багатьох йому імпонує група письменників, "що своєю літературною продукцією стоїть близько до пролетарських мас", що слово своє "поставила на службу їхніх визвольних прямувань". Група та не боїться оголосити свою творчість тенденційною, і вся вона спрямована на захист поневолених, є їхнім голосом і совістю. Інші ж групи ховають лице, бо бояться відкрито проголосити своє credo "літературних приспішників сильних світу цього".
Простоту, довершеність і дохідливість форми письменник вважав неодмінною умовою народності художнього твору. В згаданій вище праці "М. Ірчан. Фільми революції" він акцентує думку, що справжній митець не може бути рабом форми, "повинен нею вміти орудувати так, як того вимагає зміст його переживання".
Цінною скарбницею народу вважав письменник мову, а тому закликав колег по перу глибоко освоювати її невичерпні багатства, які "невільно ніколи переставати пізнавати".
Основні положення літературно-теоретичних статей В. Бобинського про тенденційність і народність літератури значною мірою "найшли своє узагальнення в декларації Першої наради пролетарських письменників Західної України, щовідбулася у Львові 12 травня 1929 року.
Не втратили актуальності й історико-літературного значення праці В. Бобинського, в яких він виступив на захист молодої української радянської літератури, обстоював утвердження в ній нових принципів, констатував зростання високої художньої майстерності творів окремих її представників. Заслуговує схвалення намагання письменника розглядати західноукраїнську пролетарську літературу як частину загальної української радянської лі-тератури, а радянську культуру загалом оцінювати в зіставленнях з досягненнями культури Заходу.
Так, у статті "Як ми це бачимо. Очима галичанина на літературу Радянської України" В. Бобинський, аналізуючи літературний процес на Радянській Україні в тісному зв'язку з тогочасним соціально-економічним і суспільно-політичним життям, зупиняється передусім на творчості тих письменників, які стали сурмачами нової доби: П. Тичини, В. Сосюри, В. Еллана-Влакитного, В. Чумака, В. Поліщука та інших.
Розмірковує В. Бобинський про українську радянську літературу, тенденції її розвитку і в праці-розвідці "Ланцетом у чиряк".
Літературно-критичні праці В. Бобинського різні за жанрами і своєрідні за формою. Знайдемо в його набутку статтю, сатиричний памфлет, нарис, біографічний ескіз, замітку, літературознавчу розвідку.
Не все з літературно-критичного набутку В. Бобинського щоправда, задовольнить сучасного читача. Сприймаючи все цінне в працях, він, однак, не може не помітити того кипіння .пристрастей, іноді занадто рішучих і категоричних оцінок, в основі яких переважно соціально-ідеологічні критерії, а часом і надмір прямолінійних суджень про речі, які так чи інакше впливали на творчий процес, примушували чесного митця зайняти певний бік барикад. Відвертість і прямолінійність думок і суджень було в. 20-30-і роки для літератури Західної України обов'язковим атрибутом.
І нічого дивного в тому немає, що саме ця риса характерна і для праць В, Бобинського: він-бо син свого часу і землі своєї. До того ж один з найактивніших учасників безперервної й безкомпромісної тогочасної ідеологічної боротьби. Про це зайвий раз нагадають читачеві його праці.
Є в літературно-критичному набутку В. Бобинського і кілька статей про творчість прогресивних письменників Заходу. Це - "Творець нової 1001 ночі Панаїт Істраті", "Пролетарський репортер у Львові", "Станіслав Пшибишевський та "Вікна зі Сходу і Заходу".
У першій ідеться про життя й творчий шлях одного з "найцікавіших феноменів сучасної європейської літератури" - прогресивного румунського письменника П. Істраті, в якому В. Бобинський бачив захисника "сім'ї злидарів".
Loading...

 
 

Цікаве