WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Бобинський знаний і незнаний (пошукова робота) - Реферат

Василь Бобинський знаний і незнаний (пошукова робота) - Реферат

емоційної тональності оповіді.
В цих розділах роману, кожний з яких, до речі, характеризується певною сюжетною завершеністю, йдеться про жахливі методи, до яких вдавалися польські власті, викорінюючи на західноукраїнських землях більшовизм. Так, в першому з них, що носив назву "Батько", розповідається про події першої світової й громадянської війн, відтворюється, так би мовити, родовід головного героя роману Степана Крайнього м. Якщо в новелах (та й у повісті) поведінка, духовний світ персонажів зображені в де-що романтичному ключі, то тут домінує реалістична розповідь. Автор підкреслює врівноважений, позбавлений показних, зовнішньо ефектних рис характер батька героя. Максим на перший погляд - нічим не примітна людина, така, як і багато інших його односельців. Насправді ж він велетень, що, обравши небезпечний шлях комуніста-підпільника, готовий будь-якої хвилини віддати життя в ім'я перемоги червоної революції. Таким - загартованим і несхитним - проходить він через складні життєві перипетії - лихоліття першої світової війни, прихід у Галичину російських солдатів, розпад клаптевої Австро-Угорщини, бої з білополяками і, нарешті, наступ та відступ радянських військ. Російський полон і революція, робітники фабрики, на якій він певний час працював, відкрили йому очі на світ - і відтоді Максим зрозумів, де і як шукати правду. В боротьбі за неї, за перемогу червоної революції і на західноукраїнських землях, віддав він своє життя, заповівши сину продовжити справу, ним започатковану. А суть її в тому - щоб "скинути в цілім світі панську владу і завести хлопську".
Події в творі, їх плин і розвиток, передаються своєрідно - через сприймання й оцінки спочатку восьмирічного хлопчика, а згодом юнака Степана - сина Максима. Війна вкрала в нього дитинство, змусила рано змужніти і стати після смерті батька опорою родини. Рано Степан починає розуміти, що є дві правди на землі - правда батька, дядька Костя та червоних солдатів, з одного боку, і правда вбивців батька - з другого.
Трагічна розв'язка першого розділу роману, ймовірно, переслідувала єдину мету - акцентувати увагу читача на незвичні і водночас типові для західноукраїнської дійсності умови становлення героя, процес його соціального змужніння. На місце батька став син - і боротьба за владу Рад, за торжество комуністичних ідеалів у Західній Україні продовжуватиметься.
У двох інших фрагментах (розділах "Роман зачинається так" та "Львів, містечко в центрі континенту") автор намагається розкрити багатий внутрішній світ Степана Крайнього, що тепер уже став юнаком і ватажком на селі. А водночас - відтворити одну з жахливих сторінок історії Західної України, так звану "пацифікацію" (втихомирення), що почалася тут восени 1930 року в зв'язку з світовою економічною кризою 1929-1933 років, а відтак і вростанням революційних виступів трудящих.
Про один з типових епізодів пацифікації на західноукраїнських землях йде мова в другому розділі роману. Під час однієї з численних екзекуцій в селі, здійсненої загоном уланів на чолі з сержантом Скорупчинським (Скорупкою), було заарештовано 60 сільських активістів. Катованих людей "зелені вулани" мотузками і ланцюгами прив'язали до возів, навантажених награбованим, і змусили бігти розбитим гостинцем.
Цим напруженим епізодом розпочинається дія, драматизм якої не спадає до кінця розділу. Під час розправи над заарештованими має вирішитись питання - хто кого? Чи схилять голови, впадуть на коліна селяни, визнають всесильність окупанта, чи ж ціною нелюдських зусиль витримають страшне випробування - і одержать моральну перемогу. З жахливою правдивістю відтворено в розділі шалений біг напівживих людей, картини звірств над ними. "Один з тих, що бігли позаду, підкосився. Тепер сунувся, непомірно довгий, прив'язаний натягнутим, як струна, мотузом за зап'ястя, деручв передами чобіт, шкарубких і запорошених, тверду, камінцями наїжджену їздівню гостинця. Голова лежала на руках... Другим по Олянчині впав Іван Заріцький, з молодших господарів... Впав абияк, непритомний. Відкинув голову назад, і вона воліклася по дорозі, підскакуючи на камінцях. Швидко за нею почали камінці заперлюватись рожевою росою... Степан за себе ще оглянувся. Оглянувся не раз, а тричі. Панько Гривнак, Михань Кандибів і Роман Жовнір падали в невеликих відступах часу, один по однім, як би задивились на себе. Падали всі непритомні і товкли головами дорогу..." А взагалі були всі вони "жахливо понівечені. Один Олянчин мав голову цілу. Кров ішла з плеча, зуба й колін. Надерте до живого м'яса тіло, оточене пошарпаними й закривавленими клаптями вбрання, зяяло, як якісь безсоромнопот-ворні, пишно розквітлі пурпурові квітки. У решти ще й голови були немилосердно пошматовані".
В. Бобинсышй уміє кількома штрихами подати виразнжй портрет заарештованих. Ось Марко Рокитюк, "політичний", як його позаочі називали в селі, студент четвертого року прав, кволий здоров'ям хлопець: "Степан оглянувся і побачив Маркове обличчя. Було блідез синім. Очі заплющені, ніздрі ходили дрібними дрижаками, рот хлипав повітря - здавалося: кричить людина і кричить так мучено, так жорстоко-боляче, що глушить себе і всіх, і не тільки ніхто другий, а й вона сама вже свого власного крику не вчує, не зрозуміє. На скронях билися б'ючко мотузки набухлих жил". І далі: "З-під заплющених повік, глибоко з-під бров'яних кісток чола викотилось прикрите димком, непритомне око, що, здавалось, не бачить нічого. Та це тільки здавалось".
Такими ж виразними виступають у творі Іван Заріцький, Антін Захарків, Петро Олянчин, Сенько Клак та ін. Для кожного 8 них письменник знайшов відповідне місце в сюжеті, кожного наділив власним голосом. А водночас усі вони становлять ніби один збірний образ - образ повсталого народу, що ціною власного життя утверджував нові ідеали, жадання трудящих західноукраїнських земель.
З особливою теплотою і любов'ю виписаний образ Степана Крайнього. Це його устами даються оцінки людям, подіям, фактам, його очима автор дивиться на світ. У зіткненні Степана і сержанта уланів Скорупчинського - центральний вузол розділу. Причому образ Степана поданий у динаміці, в процесі становлення, утвердження на позиціях революціонера. Він ще не розуміє багатьох речей, ще не розрізняє серед уланів "неворогів" собі, а серед заарештованих не впізнає випадкових людей. Дивується і разом з іншими осуджує намагання Марка Рокитюка зав'язати стосунки з уланами, переконати їх, що вони творять злочин проти таких, як і вони, бідних людей.
Тюремна дійсність, розмови з Рокитюком, "парубком з Сухо-баб" та іншими в'язнями ширше розкрили йому "очі на світ і на людей", і вже в третьому розділі - Степан стає душею ескадрону: польські власті мобілізували його в числі хлопців; з західноукраїнських земель в свою армію, щоб їхніми ж багнетами придушити народний гнів. Та мазурські і західноукраїнські селяни, одягнуті в уніформи уланів, уже свідомі своєї участі. Катує себе Мацек Твардзяк, що не стримався і зопалу відрубав, шаблею руку "зредукованого" електротехніка. Катується, хоч військове начальство видало йому премію, а місцевий ксьондз назвав вчинок його "святим". Степан допоміг Мацеку розібратись у тому, що робітник-поляк рідний українському робітникові, бо обидва гнуть так само спину на експлуататора - і від того чад шовінізму, що ним щораз
Loading...

 
 

Цікаве