WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Бобинський знаний і незнаний (пошукова робота) - Реферат

Василь Бобинський знаний і незнаний (пошукова робота) - Реферат

барв, журливих роздумів, болісних нарікань, докорів. Це свідчить, що молодий поет тоді ще не подолав тяжіння певної образної атрибутики. Та рецензент не схотів за всім цим розпізнати своєрідність почерку поета, витоки причин таких почувань і емоцій, а був то біль юнака за долю "галичанки", в образі якої уособлено рідну і дорогу йому західноукраїнську землю ("Мої думки все при тобі...").
Що причиною тужливого поетового настрою в ряді віршів збірки були саме тогочасні суспільні умови, про це читаємо в кінцевій строфі першого твору циклу - "мій гнів на сей світ, на його марну душу". Ще виразніше ця думка підкреслена у вірші "Мій смуток":
Бачив смуток мій оселі,
бідні, невеселі. Бачив чорний люд робітний
в праці безпросвітній.
І спинився, і захлипав,
Плач свій перлами розсипав
І розплився...
А по багатьох віршах збірки поет ніби навмисне порозсипав ключові фрази-відгадки: "вуличками кров тече й юрба регоче" ("В сумерку"), "зринає ряд скривавлених облич", "гуде проклін і глухо свище бич" ("Вечірня мелодія"), "Скінчи! - дрожать гомоном каземати", "на тризні друга, що... з життям прощався" і т. д. Таким чином, названий цикл (та в цілому і збірка), як бачимо, були результатом художнього узагальнення фактів тогочасного суспільного життя. Мають вони-бо об'єктивну, глибоко соціальну основу, що підкреслюється і своєрідною структурою циклу: поряд з елегіями йдуть поезії мажорного звучання, темні барви нараз міняються веселково кольоровими, почуття безвихідності перекреслює віра в неодмінність приходу "весни". "Важкий туман" у душі ліричного героя розвіює "казка про зелень, про легіт".
Треба бути справжнім сином своєї землі, щоб навіть у найкритичніші хвилини її долі не втратити віри в силу й нездоланність поневоленого, та нескореного люду:
Поклін тобі, безгооподня пустине, Тобі, необмежима, безконечна, Тобі, неумолима, безсердечна, Символе тої, що повік не вгин".
В циклі задушевно й зворушливо мовиться про те, що пережив, відчув, побачив, зрозумів поет у ті роки, що було дороге і близьке йому.
І хоч лексика та образи подекуди повторюють "львівську модерну",- змістом, ідейним спрямуванням вірші В. Бобинського їй протиставлені.
Сила ранніх віршів В. Бобинського не в зорових образах (хоч і тут він переважно оригінальний), сила в заворожливому плині ритмів, що весь час міняються. То урочисто-піднесені, то розмовно-побутові, то пісенно-розслівні, то іронічно-вбивчі, вони в своєму інтонаційному багатстві передають переливи місткої і глибокої думки (чи почуття) поета. Не в багатьох галицьких митців-сучасників В. Бобинського знайдемо таке вміння користуватися можливостями традиційно-класичного вірша. Таке багатство строфічної будови, а відтак видове і жанрове різноманіття - сонет (і вінок сонетів), пісня, реквієм, замальовка, елегія, гімн, публіцистичний вірш і філософська медитація, вірш-послання, заклик - все це ті форми, якими він користувався в 20-х pp. бездоганно. Один з перших серйозних критиків В. Бобинського І. Ткачук виділяв його як "найяскравішого" серед молодого покоління поетів, як "найпомітнішого представника нової поезії" 1.
Кращі з аналізованих вище творів свідчать також про те, що перехід В. Бобинського на бік Революції був ним давно ідейно й творчо підготовлений. Тільки людина, що серцем і розумом поділяла її високі засади, могла саме перед переходом - 3 квітня 1920 року - написати такий талановитий твір, яким є переспів відомої революційної пісні Л. Радіна "Смело, товарищи, в ногу". Причому так органічно й вдало пристосувати його до конкретних умов громадянської війни та адресувати саме своїм друзям по зброї - червоним стрільцям. Недарма ж і названо цей переспів "Пісня стрільців-пролетарів". У творі чітко визначені ідеали митця - служити "стягу Влади Радянської", "скинути гніт віковічний з ізогнутих спин" широких трудящих мас, виступити проти "вражої сили пана й ката-царя". Відтоді в лексиконі поета з'явиться всесильне "ми". З'явиться як лейтмотив віри в неодмінність перемоги трударів, які б випробування не випали на їхньому шляху.
Панських катів не жахнеться Буря червоних стрільців. Грянем - і світ весь займеться Месію повсталих рабів.
З середини квітня 1920 р. В. Бобинський живе у Києві. Тут він лікує плече (був поранений в районі Вінниці). Зближується з П. Тичиною, Д. Загулом, Я. Савченком, зустрічається з керівними діячами Галбюро КП(б) У, бере участь у роботі з'їзду червоних старшин, якийсь час працює в редакції газет "Червоний стрілець" та "Галицький комуніст". У віршах київського періоду- "Най же ворог тремтить", "Загине ворог!", "Пісня галицького злидаря" та ін.- поет звеличує український Жовтень, який довго визрівав у низах трудової України і спалахнув грізним ударом по одвічній кривді.
У "Пісні галицького злидаря" В. Бобинський подає крупним планом збірний образ повстанця, в якому Жовтнева революція пробудила почуття особистої гідності, викликала в душі невичерпні запаси енергії й героїзму. Віднині досвід братів зі Сходу стане мірилом і взірцем його діяльності, основою несхитної віри в кінцеву перемогу. Звертаючись до поневолювачів, герой твору кидає їм в обличчя грізні слова:
Ні, кати! Піду в світ, Піду на схід сонця,-
бо певен, що знайде там "оборонця", і що, повернувшись з ним "до рідної хати", здійснить вічно жадане:
На панів, на катів Буде помста і гнів - Виб'є день розплати.
Цим пафосом пройняті й балади "Тюрма" та "Воскресения".
У червні 1920 року В. Бобинський повертається до Галичини досвідченим бійцем, поетом з чітко вираженим світоглядом і не менш чітким завданням - розгорнути "комуністично-пропагандистську діяльність на галицькому терені". Про це він писав у 1931 році в одній з трьох нині уцілілих "Автобіографій"1.
З метою конспірації він якийсь час "поправляв здоров'я, від-сиджуючись на селі" (Хоросниці, Мостицького повіту). А восени 1921 року за викликом Центрального комітету Комуністичної партії Східної Галичини приїхав до Львова, міста, що було тоді не тільки форпостом польсько-шляхетської реакції, а й центром комуністичного підпілля та революційних сил у Західній Україні.
Понад два роки В. Бобинський редагує нелегальні комуністичні видання, виконує інші партійні доручення, друкується на сторінках буржуазної, частіше - легальної й нелегальної комуністи ної періодики, зокрема в газеті "Земля і воля". Він робить спробу, хоч і безуспішну, об'єднати ліві літературні сили Західної України навколо редагованих ним друкованих органів (група "Митуса" і "Богема"), а в травні 1923 року стає неофіційним редактором журналу "Нова культура" - легального органу Української соціал-демократичної партії,а насправді ЦК КПЗУ, про що свого часу писав М. Ірчан М. Тарновському5. На сторінках цього журналу друкувалися праці К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, керівних діячів КПЗУ, а також твори молодих західноукраїнських революційних письменників. Та й взагалі "Нова культура", як справедливо відзначалося в тогочасній критиці, була "першою на західноукраїнських землях літературною трибуною". В роботі журналу брали активну участь М. Ірчан, К. Пелехатий, С. Масляк, С. Тудор, А. Чернецький, М. їарновський, Р. Заклинський, І. Ткачук, В. Гадзинський та ін. Вони й склали перше ядро пролетарських письменників Західної України, їхні твори, а ще твори ра-дянських та
Loading...

 
 

Цікаве