WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка - Реферат

Утвердження критичного реалізму у Тараса Шевченка - Реферат

поета стають його художніми ідеями й визначальним формотворчим чинником поезії. Саме ідейна позиція Шевченка - поета "мужицької революції" - зу-мовила його звернення до політичної сатири, інвективи, викривального монологу, до образів найширших художніх узагальнень. Його революційні поезії одверто "підбурливі", спрямовані на активний вплив на свідомість читача. І водночас вони наскрізь ліричні.
Поема "Сон" (з підзаголовком "комедія") - перший сатиричний твір Шевченка і перший у новій українській літературі твір політичної сатири, спрямованої проти соціального й національного гноблення українського народу, проти підвалин тодішнього соціально-політичного ладу - самодержавства, кріпосництва, церкви - та проти рабської покірливості мас. Написана до появи сатириСалтикова-Щедріна, до кращих сатиричних творів Некрасова, до листа Бєлінського Гоголю, до приходу в літературу Чернишевського, Добролюбова й поетів "Искры", поема "Сон" стала принципово новим явищем у літературі не лише України, а й усієї Росії. В ній вперше в історії сатири самодержавство викривалося з позицій кріпосного селянства, яке усвідомило себе (в особі Шевченка) політично. Перша сатира Шевченка стала першою сатирою вітчизняної революційної демократії і поставила його в один ряд з найвидатнішими сатириками світової літератури.
Поет малює викривальні картини покріпаченої України ("опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне"), сибірської каторги (перший в українській літературі образ покараного революціонера- "царя волі"), Петербурга. "Раю" для людей він не знаходить, існує той "рай" тільки для царя і його вельмож. У поемі "Сон" Шевченко вперше в українській літературі створює узагальнену художню панораму соціально-політичного буття царської Росії у його найсуттєвіших виявах. Це насамперед кріпосництво (об-раз українського села), рекрутчина і солдатчина, політичний терор (образ сибірської каторги). Це цар і його поплічники (сцени в палаці). Це суспільно пасивний загал ("недобитки православні"). Це кричущі соціальні суперечності міста ("Уже вбогі ворушились...".
Помітно збільшується кількість поезій соціально-побутового змісту, на теми життя кріпацького села. В умовах кріпосницької Росії соціально-побутова тема, якій поет надавав виразно викривального спрямування, набувала політичного значення. За гостротою викриття кріпосницького ладу на рівні побуту соціально-побутові вірші й поеми періоду заслання близькі до політичних поезій "трьох літ". Трагізм людської долі в "темному царстві" самодержавно-кріпосницького ладу і водночас здатність людини протистояти нелюдським суспільним обставинам - домінуюча тема "невільницької" поезії Шевченка.
На засланні Шевченко написав дев'ять соціально-побутових поем на сюжети з життя українського села. П'ять з них - "Княжна", "Варнак", "Меж скалами, неначе злодій", "Марина" ("Неначе цвяшок, в серце вбитий"), "Якби тобі довелося" - одверто антикріпосницькі. Кожна з цих поем - розповідь про те, як кріпосницький лад ламає й калічить людські долі. Так, у поемі "Княжна" пан "дочку й теличку однімає у мужика", наживається на голоді, ґвалтує власну дочку. У поемі "Варнак" пан знеславлює наречену кріпака. У поемі "Марина" поміщик віддає в солдати кріпака, щоб зробити своєю коханкою його молоду. Схожа колізія й у поемі "Меж скалами, неначе злодій". У поемі "Якби тобі довелося" панич намагається зґвалтувати дівчину-кріпачку. Як бачимо, сюжетні колізії цих антикріпосницьких поем досить схожі: майже всі вони варіюють мотив збезчещення паном селянки (варіації того самого мотиву, як зазначалося,- характерна риса художньої індивідуальності поета). Такий аспект викриття кріпосництва через побут (зображення морального звиродніння панства і безправності кріпаків) не новий у поезії Шевченка ("Слепая", "Осика"). Та в соціально-побутових поемах років заслання з'являється й новий мотив - мотив стихійного опору скривджених панській сваволі ("Варнак", "Марина", "Якби тобі довелося").
Образам кріпосників-"нелюдів" протистоять індивідуалізовані образи позитивних героїв - селян. Це вже не персоніфіковані "обставини", а особистості з індивідуальною психологією. Як і в попередні роки, поет створює образи "праведників", в яких втілює свій етичний ідеал життя "по правді". Таким є образ "праведного" Максима ("Москалева криниця"), який бачить своє призначення на землі в тому, щоб творити добро людям. Таким є один з найпривабливіших жіночих образів Шевченка - героїні поеми "Якби тобі довелося", яка пішла в Сибір за хлопцем, що врятував її від панича-гвалтівника. Таким є образ Петруся з однойменної поеми, який взяв на себе провину своєї коханки-генеральші. Майже всі Шевченкові позитивні герої - безвинні жертви суспільного ладу. І не тільки жертви, а й месники й протестанти. Кріпачка Марина зарізала пана ("Марина"). Хлопець-кріпак заколов вилами панича-гвалтівника ("Якби тобі довелося"). Народним месником стає герой поеми "Варнак". Соціально активних героїв поет знаходить тепер не тільки в минулому України, а й у тогочасній дійсності. Те, що його герої з народу типу Варнака й Марини - стихійні протестанти, відповідало рівневі суспільної свідомості мас тієї доби.
У 1852-1857 pp. y Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, з яких збереглося дев'ять - "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Несчастный", "Капитанша", "Близнецы", "Художник", "Прогулка с удовольствием и не без морали". Втрачено текст "Повести о безродном Петрусе". За словами Шевченка, він написав їх близько двадцяти.
Конкретний зміст революційних поезій Шевченка останніх років життя визначала насамперед боротьба революційної демократії за розв'язання селянського питання в інтересах народу.
Ось характерна для Шевченка медитація, якою завершується вірш "О люди! люди небораки!":
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить (2, 411).
Ці рядки характерні для Шевченка експресивним стилем, "вибуховістю" переживання ліричного "моменту", так і драматизмом поетичної думки, породженої спостереженням і осмисленням суперечностей буття тогочасного суспільства.
Loading...

 
 

Цікаве