WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

особливо це місто батька. Є лише свідчення, що з усіх населених пунктів старий Кочерга найбільше любив Київ. Одного разу з сином проходив повз Житній базар і показав малому Самсона, який роздирає пащу страшному левові, а з тієї пащі бризкає цівка води. Батько запропонував синові, щоб той напився цієї води, щоб ніколи Київ не забути й повертатися в це місто ще й ще. Така романтична подія навіки закарбувалася у свідомості Івана. Недаром значно пізніше у драмі "Ярослав Мудрий" митець проголосив таку чудову думку:
Хто вип'є раз дніпровської води,
Тому ніколи Київ не забути.
5 червня 1899 року сімнадцятирічний, наймолодший у своєму класі, Іван Кочерга отримав атестат зрілості. Випускники гімназій мали право на вступ до вищих навчальних закладів без екзаменів. Разом із друзями Іван подав документи у Київський університет святого Володимира. У ті часи цей вуз мав тільки чотири факультети: історико-філологічний, медичний, фізико-математичний та юридичний. Кочерга вирішив студіювати юриспруденцію. Вчився він дуже добре, і починаючи з другого курсу, відмінника звільнили від оплати за навчання. Одержавши диплом другого ступеня, молодий фахівець міг знайти собі роботу за спеціальністю навіть у Києві, але повернувся до Чернігова, де його давно вже чекала кохана дівчина, одружився - і ні одного дня так й не пропрацював юристом. Аделаїда Соколовська була закохана в Івана ще з тих часів, коли він закінчував гімназію. Ця дівчина виховувалася у сім'ї старшої сестри, адже матері не нам' ятала (її ненька померла зовсім молодою), а батько - талановитий піаніст - постійно гастролював по країні й не міг з собою брати дочку. Взагалі, Степан Соколовський був людиною-легендою. Колишній кріпак, він ще у неволі вивчився на музиканта, назбирав концертами грошей і викупився. Недаром дочки називали старого музикою з панщизняного ярма.
Коли молодята побралися, їм було вже по 24 роки, але виглядали вони зовсім юними. Молода дружина була нижча за Івана десь на дві голови. Обоє сповнювалися взаємною ніжністю, і коли люди бачили їх разом, то й собі ставали якимись добрішими. У 1906 році в подружжя народився первісток Михайло, а через два роки - Роман.
Після Чернігова Іван Кочерга деякий час працював у Любліні в контрольній палаті. А коли почалася Перша світова війна, переїхав у Житомир і оселився у цьому місті.
Перший свій крок у літературу Іван Кочерга зробив ще у Чернігові у 1904 році, коли в "Черниговских губернских ведомостях" надрукував кілька ґрунтовних театральних рецензій, підписуючи їх криптонімом "И.А.К." або іменем одного з героїв майбутньої п'єси "Майстри часу" - Карфункель. Сам письменник початком своєї творчості вважав 1910 рік, коли була створена його перша романтична п'єса-казка російською мовою "Песнь в бокале". До речі, й перші драматичні твори, й перші вірші, й театральні рецензії (а їх назбиралося понад 90) письменник писав російською мовою. Пояснити такий феномен не трудно: так було безпечніше, а до того ж, коли Івана приймали на державну службу, то, як і всіх чиновників, заставили дати розписку, що не є учасником жодної політичної організації, а потім ще й зобов'язали скласти церковну присягу на вірність самодержавній владі. Молодий Кочерга не відзначався радикалізмом, був працьовитим, законопослушним і сумлінним, за що досить швидко отримав чин колезького асесора і орден Станіслава III ступеня. Жовтневі події він сприйняв індиферентно, але все-таки трохи побоювався змін.
Уже після революції були написані такі твори, як історична драма "Изгнанник Вагнер"(1921), "Викуп"(1924), "Фея гіркого мигдалю"(1925), "Алмазне жор-но"(1927). Українська мова творів, а нею письменник володів бездоганно, принесла йому славу. Саме твори цією мовою мали небачений успіх.
20 лютого 1926 року в театрі імені М.Заньковецької відбулася прем'єра "Феї гіркого мигдалю". На початку тридцятих років з'явилося "Свіччине весілля", а в голодний 1933 рік - філософський твір "Майстри часу", який, до речі, у 1934 році на Всесоюзному конкурсі накрашу п'єсу, що відбувався в Москві, отримав премію.
Письменник не жив на творчих хлібах. У перші роки радянської влади йому вдалося влаштуватися ревізором у робітничо-селянській інспекції, а згодом - у редакціях газет "Волынский пролетарий" та "Робітник". У 1941 році письменникові виповнилося 60 років. Разом з іншими талановитими людьми Кочергу евакуюють в Уфу, доручають йому портфель редактора газети письменників України "Література і мистецтво". Одночасно Іван Антонович стає науковим співробітником Академії Наук УРСР, яка теж переїхала у столицю Башкири'. Жилося в цей час Кочерзі дуже тяжко. І не тільки тому, що сім'ю розмістили в маленькій кімнатці готелю, - тоді всі проживали в тісноті, а ще й тому, що всенародна трагедія ставала його особистою катастрофою. Вразливий, нездатний на ілюзії чи просто оптимістичне бачення майбутнього України, митець надзвичайно тяжко переживав її окупацію. На чужині не писалося, а те, що виходило з-під пера, не мало такої сили, як твори, народжені в рідному украю. В 1943 році І.Кочерга переїхав до Москви, Але як тільки звільнили Київ, почав рватися у рідний край. Саме тут у 1944 році митець і закінчив свою лебедину пісню - історичну драму з часів Київської Русі "Ярослав Мудрий".
Після митарств з цим твором та переживань за свою власну долю (а драматург очікував навіть арешту й розстрілу - такою була обстановка стосовно "Ярослава Мудрого", усугублена жовто-синіми афішами, які без жодної задньої думки намалював художник) літній І.Кочерга зламався як митець. Написані пізніше коротенькі драми уже не мали тієї глибини, яка властива найкращим драмам цього письменника. Правда, у 1948 році він ще створив досить гарну трагедію "Пророк" про Шевченка, але на сцені театрів цей твір появився аж у 1961 році, після смерті автора, а при житті Кочерги сталінські посіпаки завдали митцеві кілька болючих, добре продуманих ударів у спину. Планував письменник також написати драму про українського чудового музиканта М.Березовського, але тяжкі часи гонінь на все національне й патріотичне, смерть сина й цілий букет хвороб не дозволили І.Кочерзі втілити у життя свій задум. В ці роки митець займався хіба що перекладами художніх творів, адже досконало знав французьку та німецьку мови. Останньою завершеною роботою Кочерги-перекладача вважається "Приборкання непокірної" Шекспіра.
Помер письменник 29 грудня 1952 року, проживши досить довге життя. Похований на Байковомукладовищі в Києві. До лицаря у одній з перших драм І.Кочерги "Песня в бокале" смерть прийшла у вигляді прекрасної дівчини. До Кочерги вона з'явилася волею від суєти й тяжких життєвих випробувань, які старенькому драматургові вже здавалися справжньою карою.
Драма "Свіччине весілля" Івана Кочерги у творчому доробку письменника займає особливе місце. Вперше під назвою "Пісня про Свічку" вона вийшла друком у 1931 році. Через два роки під такою ж назвою твір видали російською мовою. Т в цей же рік письменник зумів видати драму вдруге українською, значно переробивши і змінивши назву - "Свіччине весілля". Безсумнівно, що друге українське видання було значно
Loading...

 
 

Цікаве