WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат

Микола Гурович Куліш – життя і творчість (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота з української літератури
Микола Гурович Куліш - життя і творчість
Миколі Гуровичу Кулішу судилося прожити лише 45 років. Але за цей час він встиг зробити незрівнянно багато. Його творче життя сучасники порівнювали з фейерверком: "...Барвисте, яскраве, гучне і... скороминуще. Десять років всього письменницького стажу - десяток п'єс, що з них майже кожна була не тільки вдалим драматургічним матеріалом для блискучих, з видатним успіхом у глядачів, спектаклів, але й сама - теж майже кожна - певним етапом у розвитку мистецтва - прекрасним заспівом сучасного реалістичного театру! Це була "кулеметна черга" п'єс - жоден із вітчизняних драматургів - російських, українських, інших - не виходив на кін радянського театру з таким тріумфом, як свого часу Куліш".
Народився митець 6 грудня 1892 року в селі Чаплинки Дніпровського повіту Херсонської губернії у сім'ї убогих селян ("безкінних" - як скаже у автобіографії). Мати за походженням була полтавчанкою, але прийшла у Таврію на заробітки і там залишилася назавжди. Ця неграмотна жінка від природи виявилася обдарованою і мудрою. Вона мала талант розмальовувати хати, за що добре платили. Для Миколи вона назавжди залишилася молодою: померла, коли синові було всього 8 років. З ранніх літ Миколу вабило привілля й бур'яни, як і малого Шевченка. Прийшлося також, як і Кобзарю, пасти ягнят. Рідна домівка лякала цвілими стінами й порожнім посудом. Про це Куліш залишив такі спогади: "Початок мого дитинства - самотність у хаті й схильність до блукання. Базар вабив мене недогризками, ярмарок - каруселями, церква - процесіями та хоровим співом; весілля своїми обрядами і музикою; похорони - поминаннями й бубликами, та ще й те, що на похоронах мене не били". Був непосидючим, і мав через це багато неприємностей. Якось вранці мати зібралася до церкви й на базар, розбудила сина й попросила сидіти вдома, поки вона повернеться. Як тільки малий почув, що цілий день ніхто його не контролюватиме, швиденько вдягнувся, замкнув хату й чкурнув до друзів. Він навіть не помітив, що мати залишилася в помешканні. Цілий день прийшлося Уляні сидіти під домашнім арештом. Вона наплакалася, згадуючи своє життя, п'яницю чоловіка, тяжкі злидні. Виламувати двері жінка не наважилася: хто і за які кошти їх ремонтуватиме, тож визволилася аж під вечір, покликавши через вікно випадкового перехожого, який відімкнув нехитрий замок. Саме в цей час повернувся Миколка й радісно закричав: "О мамо! Ви вже прийшли? А пряника принесли? Я щойно вийшов з хати..." І тут уже бідна ненька не витримала, відлупцювала неслухняного хлопчиська так, що аж далекі сусіди чули його плач та материний крик: "Оце тобі, щоб ніколи не брехав!" Як і всі сільські діти, малий Куліш мусив працювати з раннього віку. У неповних 8 років мати найняла його до багатого селянина. Наперед виплачені гроші вона необачно витратила на хатні потреби, а Микола втік й відмовлявся повертатися наймитувати. Лише обіцянка віддати хлопчика восени до школи заставила малого братися до немилої праці пастушка надовго. Як тільки Микола навчився грамоти, ніщо вже не могло завадити ні в ранному віці, ні в юнацькому з найменшої нагоди прочитати книжку. Микола практично не обминав жодної бібліотеки, і вже в 14 років залюбки розмовляв з дорослими про досягнення світової літератури, проявляючи такі знання класики, які мав далеко не кожен дипломований учитель-словесник.
Спочатку Миколка пішов до початкової школи. Незважаючи на тяжкі злидні й відсутність умов для навчання, хворобливість, вчився охоче й старанно. Бажання продовжувати освіту премогло всі перепони, й у 1905 році хлопчина - вже учень чотирикласного міського училища повітового містечка Олешки. Виявляється, щоб здібний хлопчик продовжував освіту, його колишні учителі зібрали для цього 100 карбованців. Та коли закінчилися гроші, Микола позбувся даху над головою і шматка хліба. На щастя, хлопчика прийняли до сирітського притулку й він зміг і далі відвідувати училище. Та в цьому притулку завідуючою була "стара карга", з якої пізніше письменник списав шовіністку Баронову-Козино для "Мини Мазайла". Вона знущалася з хлопчика, а він не вмів і не бажав терпіти.
Спрага знань повела Миколу й у п'ятикласну приватну чоловічу гімназію, де він захопився музикою, літературою, створив драматичний гурток з ровесників і сам для нього писав репертуар. А крім цього, читав однокласникам сатиричні вірші і редагував усі стінгазети та рукописні журнали чи альманахи, які виходили в цьому навчальному закладі, малював карикатури. У гімназії Микола Куліш здружився з талановитим хлопчиком Іваном Шевченком, який пізніше ввійшов у літературу під псевдонімом Іван Дніпровський. Жити не було де. Найчастіше Миколу приймали друзі, зокрема брати Невелі, в яких була сестричка Тося з розкішними косами й великими зеленими очима. Між красунею Антоніною і непоказним Миколою виникла велика любов, яка виявилася єдиною у їхньому житті. Та коли гімназію закрили, здавати гімназійний курс екстерном Микола поїхав на Кавказ. Юнак мріяв поступити до вищого навчального закладу, був прийнятий на історико-філологічний факультет Одеського університету, але Перша світова війна перекреслила усі плани. Призваний на фронт, Микола злякався, що загине й більше не побачить свою дівчину, а тому, ризикуючи головою (за дезертирство тоді розстрілювали), на короткий час вирвася до Олешок попрощатися і заручитися з нею. Для цього прийшлося з Херсона пливти пароплавом по Дніпрі, а тоді ще 72 верстви добиратися пішки. Причиною такої поведінки було ще й те, що колись він дав слово Антоніні обов'язково зустрітися з нею, якщо прийдеться йти на війну. Коли полковник довідався, куди запропастився новобранець, то виніс такий вердикт: "Миколу Куліша, що без дозволу покинув був казарму на 5 днів, покарати - місяць чистити клозети беззмінне". Та виконував цю огидну роботу Микола Туровим тільки 5 днів, бо солдатів з атестатами зрілості набирали в Одеську школу прапорщиків. Перед відправкою на фронт юнакові дали відпустку, і він знову заквапився до Тоні, щоб насамперед козирнути новеньким військовим одягом. Молодята вирішили повінчатися. Микола поїхав до Смоленська у розпорядження штабу (служив у чині штабс-капітана), через місяць викликав Антоніну, але дозволу на вінчання не отримав, адже мав тільки 23 роки, зате не мав 5000 крб. посагу або маєткового цензу. Все ж 3 квітня 1915 року у церковці Івана Златоустого молодята взяли шлюб. Непокора такого роду тоді каралася відправленням офіцера на фронт. Щойно обвінчаного посадили на гауптвахту, заявивши, що покарання - на цілий місяць, але полковник, який симпатизував Миколі, врятував його. П'ять місяців молоде подружжя прожило щасливо, а тоді Кулішеві захотілося на війну, і як доброволець Микола Куліш був відправлений на фронт. Можемо сказати, що спонукала до такого вчинку Миколу його ж власна совість. Дружині він признавася відверто: "От бачиш, мої товариші на фронті кров проливають, а я тут сиджу щасливий і не знаю, яке там лихо!.." Воювати довелося натериторії Галичини й Литви. В одному з боїв через три місяці перебування під кулями Миколу тяжко поранило в
Loading...

 
 

Цікаве