WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → "Жовтий князь" Василя Барки - Курсова робота

"Жовтий князь" Василя Барки - Курсова робота

заступає згасаючу свідомість... Один з дитячих спогадів Мирона Даниловича - розповідь дорослих про Зміїв яр, з якого ящур вилазив хапати людей і домашніх тварин. Зображення того ящура висіло й на стіні в школі, ним , "вкошкували" неслухняних учнів. Тепер Катранник ловить себе на тому, що подумки його постійно переслідує той страшний ящур. Але звернімо увагу, скільки алегоричного і прямолінійного підтексту вкладає письменник, передаючи внутрішній стан свого головного героя:
Мирон Данилович, напружуючи думку до судоми в шийних м'язах, проганяє привиддя ізвертається до навкружності: дерев, грунту, погоди (шукає захистку в природних силах, яким по-справжньому можна довіритися. - P.M.), що несподівано погіршала, бо з півночі хмари темними купами...! знов обвівся обрис: знов! - от, закляття! - з розпуки, мов скрикнула вся душа до когось невидимого поблизу: та відійди геть, нечиста кров! - геть відійди!..
З цього уривка бачимо, що Барка залишається вірним своєму поетичному чуттю, стилю: вловлювати і передавати суть явища через окрему деталь, штрих, образ, а не описувати його.
Отже, зло в "Жовтому князі" настільки всебічне, що складається враження, ніби воно розливається вогненною поглинаючою жовтою рікою по всіх сторінках твору. Панування жовтого князя, як символічного втілення містичного тотального Зла і водночас конкретного його вираження в системі та її реальних носіях, поширюється скрізь. Воно повсюдне й невитравне, воно вічне. Так само, як і вічне Добро, що завжди протистоїть Злу як у житті, так і в самій людині.
Але з будь-якими абстрактними поняттями Барка поводиться досить обережно, послідовно позбавляючи їх абстрактності і вбираючи в цілком реалістичні, матеріально відчутні "шати" (портретні характеристики, детальні описи, картини, поведінку дійових осіб, їхні взаємохарактеристики, роздуми тощо). Це стосується так само і понять Добра та Зла.
У романі Добро втілюється насамперед в образі сонця. Але цей образ в індивідуальному стилі письменника має водночас конкретний і загально-символічний зміст. Сонце теж має жовтий колір, як і стигле колосся довго-очікуваного хліба, але іншого, яскравого відтінку - кольору тепла, вогню. Ця "гра" жовтим кольором у романі не випадкова: Добро, як і Зло, може перемагати, воно так само вічне і всюдисуще. Прикметно, що з'являється в тексті цей образ суголосно внутрішнім настроям і почуттям героїв, синхронно до поступового утвердження ідеї перемоги Добра над Злом. Усупереч наростанню трагічності подій (Кленотичі обезлюднюються, руйнуються, заростають бур'янами, серед яких навіть не блукають поодинокі пси) сонце як природне світило з'являється дедалі частіше. Цей образ добра, надії, рятівного тепла, урожаю вічний, недосяжний ніяким силам, хоч часом його і заступають хмари (Мирон озирнувся, "підвів очі: сиплеться світло сонця над пусткою, як завжди"). Сонце постійно присутнє у свідомості людей як остання надія, як втілення Бога, вічного життя. Настає момент, коли на грані останнього зблиску свідомості одному з героїв здається, що лише воно може зцілити, допомогти, порятувати.
Людина в романі. Екзистенція. Психологія. Національний характер
Організовуючи на Україні голодомор, більшовицькі ідеологи дуже точно визначили цілі, в які треба влучити, щоб вибити Грунт з-під української нації. Найголовніше - понівечити вільнолюбну душу селянина-українця, в якій визначальне місце посідали віра в Бога, культ родини й матері, моральне єднання із землею, самовідданість у хліборобській праці. Більшовики прагнули відібрати віру, надію, любов, перетворити людину в бездушну, хижу тварину, що в агонії голодної смерті відбиратиме останній кусень хліба навіть у своїх рідних.. Український селянин на початку 30-х ще залишався найголовнішим носієм національного менталітету, тому був особливо небезпечний для тоталітарної держави. Отож саме його треба було духовно знищити.
Удар розрахували безпомильно - це, безперечно, усвідомлював Барка. Уже на початку твору злу та його носіям - "партійцям з револьверами" - він протиставляє узагальнюючий образ - "гурт худих дядьків, із яких тільки в одного ціпочок: тонкий, мов комишинка". Це зіставлення означає перевагу ідеї сили духу над ідеєю фізичної сили, що з кожною сторінкою набуває чіткіших обрисів. З наростанням відчуття трагічності критичнішою ставатиме та межова ситуація, у якій дух людини випробовуватиметься на міцність. Хтось у цій ситуації, безперечно, зламуватиметься, як "комишинка" на вітрі, - і таких більшість. Барка не ідеалізує реальність. Його твір саме і відзначається високою правдивістю змалювання тих страшних подій, у яких одночасно бере участь фізичне тіло людини і її духовне єство. Плоть, підпорядкована підсвідомим інстинктам, виявиться слабшою, легко досяжною для злої волі жовтого князя-тоталітаризму, жовтого князя-голоду, жовтого князя-диявола. Люди, позбавлені всього їстівного, пухнутимуть з голоду,, вимиратимуть цілими родинами, божеволітимуть, їстимуть трупи дохлих коней, ховрахів, горобців, собак, навіть один одного, своїх дітей - на все це письменник не закриває очі, а навпаки, показує критично-похмурі сцени з натуралістичними подробицями. Але будуть і такі, що всупереч усьому стійко витримають випробування свого людського духу, тоді як тіло згасатиме, наче свіча. З-посеред них - передовсім Катранники, усі разом, дружною великою родиною і кожен зокрема, є носіями певних ментальних рис характеру.
Знаємо, скільки пережив Барка у своєму житті, не раз випробувавши на собі владу, як писав, "темних могутностей, незамиримо ворожих людській природі", зумівши волею Божою віднайти ті морально-етичні орієнтири, що допомогли йому долати зло, не допускати надлому особистісних світоглядних гуманістичних переконань. Віра в Бога допомагала й підтримувала письменника завжди. Тому він разом зі своїми героями, насам-перед Катранниками, дедалі більше переконується в тому, що це лихо руйнації (а штучний голодомор на Україні - лише частина його, найжорстокіший вияв) починається з відречення, відвернення сучасної людини від Бога, Його заповідей, біблійної моралі, із заперечення вічних істин. Згадаймо недільну проповідь у церкві, яку слухає Харитина Григорівна, а в той час "партійці з револьверами" нишпорять по її обійстю. Те, що каже священик, старенька бере й на свій карб і карб своїх дітей:
...заповідь Його? Покинули! І понесли злобу. Без молитов, згорділи, що багато хліба було. Віднявся. Бо з пирогами забули скинію духовну... Страхається бабуся, згадуючи, що тепер - в селі; так і є: розпились і розсобачились. Непоштиві ми, насмішкуваті і злі, і нещирі; пліткуєм, як свині, про кожного - нечисто. Живем без страху Божого. В неділю бійка на вулицях. Озвіріли!
А вже пізно вночі, після всіх драматичних подій, що відбулися вдома, задумується: "Може - іспит, нехай очистимося в горі, як в огні останньому". Ця притчева думка поступово переростатиме в наскрізний мотив гріха і
Loading...

 
 

Цікаве