WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → "Жовтий князь" Василя Барки - Курсова робота

"Жовтий князь" Василя Барки - Курсова робота

яка асоціюється з безоднею, пеклом. Лише дивом Катранникові вдалося зачепитися за дерево й не впасти до тієї прірви, хоч більшість потрапила туди відразу. Він вибрався, один з небагатьох (також суттєва сюжетна деталь!), навіть повернувся додому - і лише на порозі власної хатийого наздогнала смерть. У цій невеликій, але вражаючій експресивній сцені метафорично втілено загальний передапокаліпсичний стан усього радянського суспільства. Згадаймо, що голодні діти Мирона Даниловича не відразу кинулися їсти роздобутий такою ціною - батьківською смертю - хліб. Ця друга сцена є логічним продовженням першої - вона поглиблює думку, що це - не стихійний тимчасовий голод. Трагічні події ляжуть важким тягарем недовіри, розпачу,-страху, застороги українському селянству на майбутнє, безповоротно зруйнують глибинне ментальне коріння, що зв'язувало упродовж багатьох століть його з землею. Щодо цього прикметно також: порятунок жителі Кленотичів шукають у місті - там, де не вирощується хліб. Після страшних і повчальних 30-х українське селянство буде дедалі настирливіше тікати в міста, а радянське суспільство боляче переживатиме чимало кризових не лише економічних, а й морально-етичних наслідків тих масових міграцій. Поступово мілітиме, висихатиме духовне джерело національної мови, традицій, звичаїв, історичної пам'яті, культури загалом. Той голодомор 30-х був продуманий далекоглядно і спрямований на довготривалу перспективу.
Отже, цей існуючий у такому вигляді світ - абсурдний, усі правічні закономірності в ньому порушено, селяни-хлібороби вмирають голодною смертю - постійно підкреслює письменник. Наприкінці твору ця думка ще більше підсилюється у довгожданній сцені збору нового врожаю, щедрого й великого, але (парадоксально!) його вже, немає кому збирати, та й у тих, хто з великими фізичними зусиллями вийшов на поле, зовсім немає впевненості в тому, що цей новий хліб знову хтось не відбере... На краю прірви висів не лише Мирон Катранник - є небезпека потрапити до прірви всьому суспільству.
Мотив передапокаліпсичності цього суспільства, краху міфу про нього, як про земний рай, ілюзорності його процвітання є наскрізним. На нього "працює" багато різних художніх засобів. Це й докладні, до натуралістичних подробиць описи спустошених селянських подвір'їв, обезлюднених сіл, які спостерігають герої. Це й височезні бур'яни в гнітючому густому тумані, мо-році, з якого герої, наче зі складного лабіринту, довго не можуть потрапити на рятівну стежку. Це й символічно-містичне видіння на місяці - брат підняв на вилах брата, що означає розбрат між людьми, підозрілість, люту помсту, підміну істинних цінностей хибними. Та найточніше напружену, протиприродну атмосферу в суспільстві передає символічне пророкуюче видіння, що спостерігають над Кленотичами селяни, - падіння з неба мертвих птахів. Варто звернути увагу на контекст, у якому подається це останнє видіння: він теж несе в собі прихований зміст. Мертвих птахів спостерігає пічник, тобто будівничий житла, а отже, життя, а потім розмірковує про те, що "про небо забули", "живемо в кінці часів" - тобто на початку апокаліпсису.
Взагалі прийом парадоксальності Василь Барка застосовує в романі дуже часто, за допомогою значеннєво оксюморонних сполучень він щоразу підкреслює абсурдність цього фантасмагоричного радянського життя, в якому селянин не має хліба, млин не дає людям рятівного борошна, а несе смерть, криниця наповнена не джерельною водою, а трупами... Снопи пшениці асоціюються також із. трупами, тобто живе перетворюється на неживе, містично страшне. Десь у ті самі роки, коли писався "Жовтий князь", Василь Стус у книжці "Веселий цвинтар" продемонструє образ корабля з трупів, що уособлюватиме символ його Вітчизни, "протрухлого українського материка". А згадаймо образ зупиненого годинника в хаті Катранників - також апокаліпсичне передбачення. Так само варто сказати про ще одну деталь, яка повторюється в романі: червоний прапор над сільрадами обезлюднених сіл. Колір того прапора незрозумілий, бо, як каже Мирон Катранник, "то тільки видається, що їх прапори червоні, вони темні". Чи не парадоксальна і водночас символічна ситуація: село вимирає дощенту, а прапор майорить і тріпоче на вітрі.
Як бачимо, Барка, алегорично змальовуючи тоталітарне суспільство, моделює процес його руйнації, передапокаліпсичний стан. Кульмінацією цієї моделі є історія життя селянської родини Мирона Катранника, в якій поступово вимерли всі: бабуся Харитина Григорівна (берегиня матріархального українського роду), мати й батько, їхні діти Миколка й Оленка. Залишився лише наймолодший пагінець сім'ї - Андрійко. Ця велика дружна родина, в якій завжди панував лад, взаєморозуміння, культ праці й любові, втілила у своїй трагічній історії долю всього українського селянства, якому судилося у XX ст. витримати важке випробування на міцність не лише фізичну, а й духовну. Звернемо увагу: ця трагічна історія родини пов'язана й з історією їхнього гнізда - селянської хати, на яку і припав перший удар "саранчею з столиці". Хату спустошують до невпізнання вже відразу. В цьому є підтекст: для українського селянина руйнування хати означає поча-ток смерті його самого. Повернулася з церкви мудра й розважлива Харитина Григорівна, охоронниця родинного затишку, давніх традицій, звичаїв, віри - й не впізнала завжди білу, чепурну їхню хату:
А ось - гірше, ніж у сараї! Як після землетрусу. Поперериване все і поперекидане, позмішуване і потоптане. Сльоза збігла по щоці. Здогадалася стара - вже кінець настав. На старість побачила: знищено їхню хату, хату-святиню, де ікони споконвіку осяювали хліб на столі.
Автор докладно спиняється на цьому описі неспроста. У світобаченні українського селянства хата завжди була надійною запорукою життя, миру, достатку, втіленням душевної гармонії і захисту ("вдома й рідні стіни гріють"). У спустошеній, зруйнованій, вистудженій лютими вітрами хаті (цей символічний штрих у творі підкреслюється кілька разів) людина почувається беззахисною, безпорадною, її дух може вмерти разом із спустошенням хати. Надалі Василь Барка часто вдаватиметься до описів таких-ось колись затишних і чепурних родинних гнізд, а тепер залишених господарями пусток із вибитими вікнами, розчахнутими навстіж дверима, зарослих високими бур'янами. Цілі села перетворювалися на пустку. Думки змученої переживаннями за Андрійка, виснаженої голодом Дарії Олександрівни набувають узагальнюючого висновку про існуючий лад:
Мов чужа місцевість. Німі демони підмінили її, і сірчаний сказ жовтого кагана побив життя, зоставивши темну .пустелю. Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур'янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю (градація виконує тут роль порівняння існуючої системи із стихійним лихом. - P.M.). Змінилося в дикі зарості, схожі на вовчі нетрі. Немає ні повіток, ні клунь, ні комор, - самі порозвалювані
Loading...

 
 

Цікаве