WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Нелюди і люди в романі Л.Костенко “Маруся Чурай” - Реферат

Нелюди і люди в романі Л.Костенко “Маруся Чурай” - Реферат

(передбачувана відповідь). Це поведінка Марусі, яку звинувачують у вбивстві, їй кричати треба, волати до суду, що вона невинна, а Чураївна мов скам'яніла.
Учитель. Як ви пояснюєте таку поведінку Марусі?
Учні (передбачувана відповідь). Мені здається, що вона вже перейшла межу життя. Помер Гриць, а разом з ним пішло в небуття її щастя, її радість, усе покрила "ночі темна пелена". А ще Маруся в цей час, в момент суду, намагається розв'язати для себе питання: хто ж він такий, її Гриць?
Бо ж річ не в тім - женився, не женився...
Прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли він так змінився?
Чи, може, він такий і зроду був?
Учитель. Давайте ж разом з Марусею спробуємо розібратися: яким же був Гриць Бобренко.
Учні (передбачувана відповідь). З самого дитинства на хлопця мали вплив дві родини. З одного боку, Чураї, найближчі сусіди, у яких Гриць майже виріс. Ця родина жила для людей, в ній був дух гордої лицарської незалежності. Все це не могло не вплинути на формування його характеру. З чотирирічного походу козак повернувся в званні хорунжого, здобувши добру славу серед товаришів. А кохання Марусі настільки окрилювало його, робило життя багатим і різнобарвним. Здавалось, щастю немає меж. Але, як кажуть у народі, за медовим місяцем іде полиновий.
Постійні дорікання матері, сварки ламають Гриця. Від батька він успадкував нестійку вдачу. Тому процес роздвоєння його душі виявився нетривалим. На жаль, високі пориви та ідеали, якими Гриць так дорожив, поступаються перед сірістю родинної атмосфери, бажанням порівнятися із сильними світу цього. Так у ньому перемагає душа пристосуванця.
Ви знаєте, друзі, є така поезія Вердена, в якій поет сам себе питає у гіркому каятті: "Шалений! Що зробив ти із своїм життям?"
Хочеться голосно-голосно крикнути їх Грицеві: "Не зневажай душі своєї цвіту". Але... Вже так пізно, бо відбулася зрада - "діло темне і брудне". Через деякий час на вечорницях Гриць, що прийшов з Галею Вишняківною, знову побачив Марусю. Давня любов - що сухі дрова, легко вона спалахує знову. І веде стежка, давня приятелька, до Марусиної хати.
- Чому ж Маруся не простила Гриця?
Учні (передбачувана відповідь). Бо чуйною душею зрозуміла, що до неї повернувся інший Гриць, а не той давній, якого вона кохала.
Він говорив, і відбувалось диво.
Він зразу якось так перетворив,
Так говорив беззахисно й правдиво, -
Неначе він про подвиг говорив.
Горда Чураївна не хоче заплямувати своє велике кохання, вірніше, пам'ять про нього. І тепер вона зрозуміла, що їхні душі різної глибини.
А нерівня душ - це гірше, ніж майна.
Життя людини - це не чернетка, в якій можна закреслити помилки, вирвати аркуш. В житті не може бути так, що, одного разу зрадивши (людині, коханій, країні), завтра ти знову станеш порядною людиною і будеш робити тільки добро. Отруївши кохання Марусі підступною зрадою, Гриць став на слизьку і холодну стежку підлості, яка повела його від людей з незглибимими душами до юрби, до людисьок з непевними душами.
Учитель. А якщо проводити аналогії з іншими літературними персонажами, кого вам дуже нагадує Гриць?
Учні (передбачувана відповідь). Лукаша з "Лісової пісні" Л. Українки. Вони обидва живуть у постійній невідповідності, конфлікті внутрішнього "я" із вчинками, власною поведінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа, - кохання - приносить їм страждання, горе, муки і - смерть. Бо жити не можна, "втративши душі своєї цвіт", а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили.
(Звучить пісня "Ой не ходи, Грицю...".)
Учитель. Балада - застереження Грицеві, що тільки-но пролунала, підвела нас до обговорення образу головної героїні роману - Марусі Чурай. Якою ж вона постає перед нами? Дівчиною з легенди чи конкретною історичною особою?
Які погляди Марусі на любов, сім'ю, дружбу імпонують вам особисто?
Учні (передбачувана відповідь). Мені подобається те, що Маруся цінує в житті речі, які справді того варті. Цьому вона навчилась у батьків, які також мають "незглибимі душі". В любові вона хоче бути схожою на батька й матір, ".. я колись як виросту, і в мене буде отака любов!"
Мріючи про майбутню сім'ю, вона хотіла побудувати її на любові, взаєморозумінні, довірі і повазі одне до одного: "Мене потрібно любити". І навіть коли у стосунках закоханих почалися метаморфози, Маруся дізнається про зраду останньою, бо кришталевій чистоті її душі не властиве поняття "зрада". Отруєна підступництвом Гриця, душа Марусі не співає і не творить. Та все одно наперекір всьому сильна й непересічна Маруся зберегла у собі особистість, внутрішню стійкість і чистоту. Адже навіть у людей, що проводжають її до шибениці, вона викликає захоплення:
Злочинниця, - а так би й зняв би шапку,
На смерть іде, - а так би й поклонивсь.
Учитель. Ви вже сказати про те, що кохання принесло Марусі муки, але воно не померло разом із зрадливим Грицем. Чому? Відповіді на це запитання не знає ніхто. А може, й знають всі... Бо люди кажуть: "Серцю не накажеш". Помилування гетьмана, якому так зраділи матір, друзі, всі ті, хто любив піснетворицю, стало розпачем для неї: "вмерти не дали" (вона уже по той бік сонця і життя).
Учні (передбачувана відповідь). Дід Галерник, якого так любили Маруся, Іван, говорив: "В житті найперше - це притомність Духа, тоді і вихід знайдеться з нещасть".
Звільнена Маруся після смерті матері іде на прощу до київської Лаври. Подорож розореною Україною, народне горе духовно відроджують її. Адже раніше їй здавалося, що "нікому немає гірше в світі, як мені". Проходячи воістину пекельними колами, Маруся усвідомлює, що її особиста біда - то крапля у всенародній трагедії: "Комусь на світі гірше, як тобі". І душа дівчи-ни оживає від доторку мільйонне помноженого горя співвітчизників:
Чи серце знову плакати навчилось
На цій дорозі в Київ із Лубен?
Учитель. І саме таке осмислення образу піснетвориці - особиста трагедія в злитті з долею всього народу, країни є новаторським і підносить її образ до висот узагальнення:
Звитяги наші, муки і руїни
Безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
Що клекотів у наших корогвах!
III. Підбиття підсумків
А тепер, пройшовши емоційним мостом із XVII в XXI століття, прокладеним Л. Костенко, давайте визначимо ту межу, що відділяє людей і людів (учні відзначають самостійно).
- глибша душа;
- поняття людської моралі - добро,чесність, благородство;
- гідність людини, що виявляється ступенем участі її в долі страждущего світу;
- справжня людина має своє обличчя - однакове вдень і вночі і... навіть у смерті.
Отже, історичний роман Л. Костенко сприймається як дуже сучасний, бо примушує нас ще раз замислитись, якою повинна бути людина, щоб земля "віддала нам своє найдорожче - сіль". Сьогодні ми вчились жити на уроці, завтра вашим вчителем стане саме життя, іноді важке, нестерпне. Л. Костенко постійно нас переконує: внутрішні можливості людини безмежні, не забувайте про це і завжди боріться за людину в собі, за незаплямоване сумління.
IV. Домашнє завдання
Пояснити зміст афоризму: "Негідно бути речником юрби" (Л. Костенко); записати риси, що притаманні людям і нелюдам.
Loading...

 
 

Цікаве