WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Балади - Реферат

Балади - Реферат

поезії, що в такій великій мірі була орієнтована на "музичність"(Кл. Брентано).
Шевченко досягає надзвичайної повнозвучності, по-перше,простим повторенням тих самих або споріднених слів.
Але Шевченко ще збагачує численні співзвуччя, що виникають унаслідок повторення, співзвуччями між різними іншими словами, досягаючи надзвичайних ефектів, напр.*: (повторені звуки)
Не зменшує вартості віршів Шевченка те, що в його віршах іноді звуковий бік, музичність мови, а не думка, керує вибором слів та будовою речення.
Музичні засоби Шевченко вживає дуже різноманітної маємо в нього, напр., типові "співочі", "пісенні" вірші (напр., більшість пісень, значна частина поем), а поруч із тим - вірші декламаційні, риторичні (патетичні місця в поемах, вірші до поетів, переспіви св. Письма, "і мертвим і живим..."). Та поруч із цими типами є й інші. Музична будова віршів різного типу відмінна. Треба звернути увагу на те, що навіть у своїх російських прозових творах Шевченко іноді користується тими самими засобами, щоб збільшити звучність мови: повторення слів та складів, щоправда, найбільше в описових та ліричних місцях.
Музичність мови Шевченка саме тому так впливає на читача, що нри цьому накупченні однакових звуків мова Шевченка не робить враження штучної. Вона надзвичайно тісно нав'язується до мови народних пісень, але в той самий час не копіює її по-рабському, а творчо перетоплює. Подивимось, якими рисами визначається мова Шевченка.
Схожість з народними піснями не є в Шевченка якимось рабським копіюванням. Він вільно творить у стилістичних формах народної пісні. На кілька найхарактерніших рис можемо подивитися ближче.
Любить Шевченко подвійні слова, типові для народної пісні, зокрема для "дум": срібло-злото, далеко-високо, чайкою-вдовицею, щастя-доля, милий-чорнобривий, яромдолом, тяжко-важко, смутний-невеселий, мед-горілка, панове-молодці, жив-здоров, віє-повіває, сурми-шаблі, плакав-ридав і т. д.; та поруч з традиційними знайдемо і такі, які, мабуть, утворені самим поетом, щоб передати його власні образи: загуло-сказало, співати-розмовляти, журба-мова, сльози-слова, сльози-ріки і т. д.
До окремих слів Шевченко, за зразком народної пісні, додає постійно ті самі означення (епітети): шлях та дорога "биті", коник вороненький, вітер буйний, синє море, червона калина, дрібні сльози, темний гай, зелений байрак, орли "сизії"або "сизокрилії", біле личко, чорні брови, карі очі, високі могили, степ широкий, чорні хмари, зорі червоні; мабуть, і тут частина вигадана Шевченком "у дусі" народної поезії. Шевченко вживає, як і народна пісня, самі епітети, щоб визначити предмет: вороненький (коник), буйнесенький (вітер), чорнобривий (парубок), сизокрилий (орел), синє (море), білолиций (місяць), люте (горе), козаче (серце) і т. д.
Часто вираз або просто взято з пісні, навіть з фальшованих дум - "ревнули гармати", або утворено в пісенному стилі з наближенням до якогось пісенного звороту: пливе човен, води повен; з вітром могила в степу розмовляє; могила з буйним вітром в степу говорила; не китайкою покрились козацькії очі; козацькеє біле тіло, в китайку повите; засівали трупом поле; синє море виграває; засиплють піском очі і т. д.
Шевченко вживає не лише пісенний поетичний матеріал, а й "високу" мову: це, напр., мова його ліричних віршів про власну долю, мова політичних віршів ("Кавказ", "І мертвим і живим..."), або переспів псалмів. Хоч він уживає іноді слов'янізми: "не творя й благая"(множина), "вскую", "внуши" і т. д., але в цілому і тут його мова та сама - чиста мова, яка придається однаково і для вислову народної тематики ("Катерина" або "Наймичка"), і для вислову політичних думок і мрій, і для картини життя старої козаччини, і для переспіву патетичної мови св. Письма. Не почуваємо тут ніякої штучності, яка вражає сучасного читача в віршах Костомарова або Метлинського. Деякі риси мови старших письменників майже зникають у Шевченка, напр., численні в класиків короткі дієслівні форми у Шевченка не часті: шубовсть, бух, гульк. Поруч із деякими місцевими словами, зустрінемо і специфічне для Шевченка вживання того "члена", який зустрічаємо іноді в народній мові (як той попіл; кровавії тії літа; хрещеної тії мови, тією чайкою і т. д.) та в старій літературі. Майже зовсім зникає у нього вульґарна "простацька" мова Котляревського та інших. Щоправда, зустрічаємо в нього такі вирази, як "утни" (заграй: "утни, батьку"), "кобзар вшкварив", "оддирають"(танцюють), "шмигляє"! т. д. Деякі з них тоді, може, не мали ще відтінку вульґарності. А деякі в інших місцях ужиті безумовно зі "спеціальним призначенням"(функцією), щоб карикатурно змалювати "вище" оточення, - коли про український народ Шевченко говорить мовою поважною, то вульґарні вирази вжито в нього для царів, гетьманів, "сатрапів", Констанцького високого собору, який постановив спалити Гуса тощо: Микола і "сатрапа в морду затопив", "та в пику його як затопить", "той меншого в пузо"; "звірем заревіли", "гуртом заревіли" - Констанцький собор; "в багні свинячім" - Богдан і т. д. Цікаво, що Шевченко, коли йому доводиться подати в вірші російське речення, завжди користується вульґарними виразами, - з тією самою метою, як і вульґарними виразами при описах "високого оточення". Отже, розподіл високого та простацького цілком інший, бо протилежний, аніж було у класицистів!
Але не всі стилістичні засоби Шевченка суто народні. Вже вживання народно-пісенної поетики є улюбленим засобом романтиків. Шевченко вживає й інші засоби романтичної поезії, бо без сумніву, це був той поетичний напрям, який Шевченко знав, кохав, у якому він, мабуть, знайшов співзвучність з тією народною поезією, яка і без його свідомого наміру зробилась би основою його поетичної творчості.
Вже перейняття форм народної поезії, до того перейнятих Шевченком, не в класицистичному дусі, не "салонізованих" - цілком у напрямі устремлінь романтики. Про чудові наслідування пісень із часу заслання вже згадувано, Шевченко використовує і специфічно українські "думи" та наслідує думу в поемі "Сліпий"("Невільник"). Але Шевченко переймає від романтики ще й поетичні форми, що в загальній свідомості тоді були ознаками романтичного стилю: баладу та романтичну (байронічну) поему. Обидві форми є ударом по теорії ґатунків класицизму. Балада, оповідання про якусь, здебільшого трагічну подію, найчастіше фантастичного та історичного характеру, поєднує в собі епічні, ліричні та драматичні (розмови) елементи, руйнує суворий поділ ґатунків у поетиці класицизму. В українській поезії балади Шевченка не є вже чимось новим. Спочатку він пише довші балади ("Причинна", "Тополя", "Лілея", "Русалка", "Чого ти ходиш на могилу"). При цьому, Шевченко від звичайного типу балади-оповідання переходить до ориґінально збудованих балад, де головна дійова особа розповідає про свою долю ("Лілея", "Русалка"), а поруч із цим утворює чудові
Loading...

 
 

Цікаве