WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Зародження фемінізму в укр. літературі на тлі західноєвропейських традицій. - Реферат

Зародження фемінізму в укр. літературі на тлі західноєвропейських традицій. - Реферат

нації, життєдіяльність яких була можлива лише в умовах суверенності та соборності України. Саме за таких умов "здорового націоналізму" із толерантним ставленням до інших націй вона вбачала можливість розвитку фемінізму і практичного втілення його ідей.
Наслідком цих переконань було утворення величезної організації "Союзу українок", яка мала загальнонаціональний характер. Отож, підіймаючи ці питання ще у 1920-1930-х рр., М. Рудницька ішла тим самим на крок попереду західноєвропейської феміністичної думки, яка лише в 60-70-х рр. ХХ ст. почала стверджувати "рівність у відмінностях".
Такому прогресуванню українського феміністичного дискурсу того часу сприяло відмінне від західноєвропейського становище української жінки, про що говорила Леся Українка: "Дальше всех… пошла Россия (тобто вся тодішня імперія), где женский вопрос считается теоретически решонным, да и практически женщина там пользуется гораздо большей материальной и нравственной независимостью, чем в Западной Европе, что сразу бросается в глаза даже поверхностному наблюдателю и лучше всего чувствуется самой русской женщиной, когда ей приходится попадать в западноевропейскую обстановку" [8, 160]. Ці ж умови відносної свободи, сприяли появі феміністичного дискурсу в літературній критиці того часу (стаття Лесі Українки "Новые перспективы и старые тени ("Новая женщина" западноевропейской беллетристики)".
Дійсно, зацікавленість Лесі Українки "жіночими питаннями" була дуже великою; підтвердженням цьому є її творчість, у якій феміністичні мотиви проступають в образах сильних, дієвих та рішучих жінок ("Остання пісня Марії Стюарт", "Сафо", "Мати-невільниця","Грішниця", "Товаришці на спомин" тощо.). "Образи драматургії Лесі Українки від Любові з "Блакитної троянди" до Одержимої, Боярині, Кассандри, Мавки є варіаціями на теми жіночої трагедії: зради щодо жінок, жіночої самотності, жіночого, часто глибшого за чоловічий патріотизму, жіночої драматичної відданості істині" [9, 74]. "Леся Українка часто вдається до інверсії узвичаєних ґендерних ролей, ставить сильну жінку в осердя драматичного конфлікту" [2, 20]. Багато своїх творів Леся Українка друкує на сторінках альманаху "Перший вінок", проте фанатичних марень щодо кардинальної фемінізації літератури та створення опозиційного чоловікам табору із жінок-письменниць у неї не було. Навпаки, поетеса вважає, що йдучи цим шляхом, наші жінки лише підкреслюватимуть "…"резерваційність", підлеглість, власне, колоніальний статус "жіночої" літератури як літератури культурної меншини" [2, 82]. Натомість письменниця була за "рівноправність і паритетність жіночої присутності в культурі як такій" [2, 83]. Про своє переконання необхідності "співпраці" і взаємодоповнення чоловічих та жіночих точок зору, умовиводів і світоглядних позицій Леся Українка пише в листі до Агатангела Кримського: "Бачите, мужеська "рація" в погляді на деякі справи дуже однобока, тому ми доповнюємо її своєю "рацією", може, теж однобокою, але тільки з них обох може вийти щось ціле і справедливе (ми тільки не звикли одважно казати: "я маю рацію", а кажемо несміливо: "мені здається" [10, 150].
Ольга Кобилянська в своїх творах "безлику жінку" зробила жінку "людиною" та "царівною" із неабияким інтелектом, силою волі, високою мораллю та інтелігентністю ("Царівна", "Людина", Природа", Некультурна", "Valse mеlancoligue). О.Кобилянська, на думку Соломії Павличко, "…відобразила вихід на історичну сцену жінок, яких Елейн Шовалтер називає… "новими". Про них мало відомо, але і соціалістка Анна Павлик, і доктор Софія Морачевська, і письменниця Наталя Кобринська були такими жінками" [9, 71]. Сама ж О.Кобилянська відзначала, "…що побіч до теперішніх Марусь, Ганусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського" [11, 22].
Поширення в українській літературі кін. ХІХ поч. ХХ ст. феміністичних ідей, викликало неоднорідну реакцію з боку чоловічо-літературної еліти того часу. "Офіційне" ставлення було досить толерантним, а "жіночі проблеми" знайшли своє відображення у творах І.Франка ("Сойчине крило", "Зів'яле листя") та М.Павлика ("Ребенщукова Тетяна"). Проте приязнь, сприяння друкові, популяризація жіночих творів та ідей були відносними. Промовистим прикладом цього стали міркування, висловлені В.Стефаником у листі до Л.Бачинського з приводу активізації в Галичині жіночого руху та діяльності Н.Кобринської: "Я дуже скептично відношуся до образовання галицьких жінок … Кобринська, наприклад, є талановита, та образовання в неї нема. Stuart Mill, кілька книжок інших за еманципацію і з економії то ціле джерело, з котрого черпає, і є нудна" [12, 351].
У свою чергу І.Франко, друкуючи в Літературно-науковому віснику оповідання Н. Кобринської "Ідеї", дозволяє собі редагування тих частин твору, де висловлено основні ідейно-феміністичні авторські настанови [13, 352].
Втім, про скептичне ставлення до жіночих студій в кін. ХІХ поч. ХХ ст. зізнається і С.Єфремов, аналізуючи літературно-мистецьке життя того часу. Дослідник свідчить, що "градом пересудів, глузування, наклепу стріли філістери змагання жінки до людських ідеалів…" і таких прикладів можна навести багато. Саме з цієї причини, як зауважує Соломія Павличко, "Леся Українка … не довіряє запевненням галицьких поступовців про співчуття до жіночого питання" [9, 75].
Така реакція зі сторони представників літературної еліти того часу є нічим іншим, як всього-навсього свідченням елементарного страху маскулінної культури перед "новими", сильними жінками, які на повний голос почали говорити про свої проблеми, потреби та бажання. Пізніше ігнорування жіночої активності посилювалося, і вже на початку 20-х р. ХХ ст. усі жіночі питання і проблеми в нас були остаточно "вирішені", аж до сьогодення.
І лише зараз (як не дивно, знову на межі тисячоліть), у кінці ХХ ст., переосмислюючи та відтворюючи події літературно-мистецького життя кін. ХІХ поч. ХХ ст., можемо із впевненістю говорити про те, що однією із найколоритніших барв українського модернізму того часу був саме жіночий літературно-феміністичний дискурс, який у багатьох аспектах випереджав західноєвропейські феміністичні теорії.
Література
1. ЄФремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995.
2. Агеєва В. Поетеса зламу століть. К.: Либідь, 1999.
3. Юлина Н.С. Проблемы женщин: философские аспекты. (Феминистическая мысль в США) // Вопросы философии. 1988. № 5. С.137-144.
4. Бовуар С. Друга стать: У2-х т. К.: Основи, 1994.
5. Кравченко У. Н. Кобринська (До 10-річчя з днясмерті Н.Кобринської) // Слово і час. 1990. № 3. С. 21-27.
6. Кріль К.А. Неопублікована стаття ак. М. С. Возняка. // Українське літературознавство. 1970. Вип. 10, Львів. С.109-112.
7. Рудницька М. Українська дійсність і завдання жінки. // Рудницька М. Статті. Листи. Документи.- К., 1998. С. 195-196.
8. Українка Леся. Зібр. творів: У 4 т. К.: Дніпро. Т. 4. 1982. С. 154-177.
9. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1999.
10. Українка Леся. Зібр. творів: У12 т. К., Дніпро. Т. 12. 1979.
11. Кобилянська О. Твори: В 5 т. К.: Дніпро. 1963. Т. 5.
12. Стефаник В. Лист до Л. В. Бачинського, 14 травня 1896 р. // Стефаник В. Твори. К.: Дніпро. 1976.
13. Кобилянська О. Вибрані твори: В 3 т. К.: Дніпро. 1952. Т.3. (примітка до оповідання "Ідеї").
Loading...

 
 

Цікаве