WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Андрій Малишко - Реферат

Андрій Малишко - Реферат

могили" на музику П. Майбороди).
Але було б невірно розглядати його пісенну творчість як щось надто відрубне. Пісенність - це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка, і ліричної, і ліро-епіч ної. Він майже ніколи не міг у своїх творах передати суто епічне відчуття світу - тому, що його поетичне мислення протікало в категоріях, вироблених з елементів народнопісенної поетики.
З цього погляду виділяються в нього принаймні три роди віршів, які є водночас трьома ступенями засвоєння народнопісенної творчості.
До першого роду належать звичайні обробки народних пісень. Головні мотиви й образи тут зберігають фольклорний вигляд. Тіль ки великий талант Малишка не давав подібним творам стати анемічними стилізаціями:
- Бери ж ти, мати, жар піску,
Посій на камінь, на містку,
Як той пісок, диви, зійде,
Моя ти віковічна мати,
І встане жито молоде -
То й будем сина зустрічати...
("Проводи")
До другого роду належать твори, в яких складники народної пісенної творчості підпорядковані оригінальному задуму автора. Вони не розтоплені до кінця в горні творчого мислення поета, але й не випадають, як чужорідні тіла, з образного, стильового, мовного литва його поезії:
Забіліли сніги у дубовій діброві,
Голубого узору на вікнах сліди.
Не затримуй мене на останньому слові,
Попрощайся як треба і в путь проведи.
("Забіліли, сніги у дубовій діброві.,.")
Можна виявити безліч подібних випадків, коли той чи інший пісенний зачин, постійний епітет, традиційно-фольклорне порівняння вибудовують Малишків твір. Буває, що й мелодія народної пісні підказує поетові ритм і розмір вірша, як-от, наприклад, у будові наступної строфи чути пісню "Гей, наливайте повнії чари...":
Гей, за Десною люди веселі,
Сонце встав над борами.
Там же богунці коней сідлали,
Ставши на ніч таборами.
("Богунська четверта")
Третю категорію складає, власне кажучи, більшина поезії Малишка, тобто його інтимна лірика, балади, поеми, народнопісенна основа яких захована, як підвалини під ґанками та галереями, під індивідуально-поетичною архітектурою:
Лежу я в Мораві на сивім схилі,
Дзюрчить у ногах горяний потік.
Далекі мої, незабутні, милі,
Мені тут лежати судилося вік.
У касці моїй ночують тумани,
В АХО в нас тій касці знають число,
Із серця мого крізь чотири рани
Зелене, колюче жито зросло.
("Сини")
Оці рядки видаються найбільш малишківськими. На перший погляд, нічого пісенного в них немає. Навпаки, розмовна інтонація дольника, абревіатура, яка натякає на бухгалтерське, а не на філософське число, суперечать пісенному ладу. Та все-таки в цих строфах угадується дивовижна мелодика, яка підносить сувориіі малюнок солдатського безсмертя у сферу співаної балади. "Горяний потік", що дзюрчить "у ногах", споріднює образ могили радянського воїна а могилою козака, який "звелів собі посадити у ногах калину". Фольклорне слово "судилось", "чотири рани", які символізують чотири літа війни і "чотири годочки" очікування милого, "жито", яке є давнім слов'янським образом життя і яке має тут народний епітет ("зелене"), і Малишків епітет ("колюче") -все це у взає-модії з точною пластикою, і урочистою ритмікою вірша справляє враження героїчної пісні. Не співаєш, але, читаючи, відчуваєш бажання співати її.
Читання Малишка майже завжди веде на покордоння поезії і пісні, збуджує музикальний настрій. Навіть там, де поет свідомо намагається писати в розповідній манері, створюється ілюзія пісенності, схожа на ілюзію руху в картинах живопису:
Як зараз бачу: з-за ріки
- Дві кручі, наче маяки;
Одна зелена, чорна друга.
Чи літнє сонце, чи зав'юга,
- Вони стоять собі віки.
Так починається "Прометей". Спокійний, віковий, епічний пейзаж. Але й тут присутній народнопісенний паралелізм, або, ско ріше, його відповідник, який нагадує пісню: "Одна гора високая, а другая низька, одна мила далекая, а другая близька".
Певна річ, Малишко йшов тут не від якоїсь конкретної пісні, він просто, бувши в стані натхнення, потрапив у свій спосіб мислення, що мав правила, подібні до законів фольклорної пісенності. В поемі більше не буде згадана "зелена" круча. Поет буде писати далі тільки про "чорну" гору, де стоїть обгорілий дуб - смертне кострище його Прометея. Але зачин поеми виправданий, бо він художньо - і саме в народнопісенному дусі - визначає тему Її: конфлікт життя і смерті.
Пісенність поезії Малишка виникає з гармонійного поєднання багатьох компонентів, серед яких поруч із яскраво фольклорними стоять і суто літературні. Досконале відчуття української мови, особливо її природної музикальності, вироблене в Малишка і на фольклорній основі, і на сплетінні впливів поетики Шевченка, Франка, Тичини і Рильського, відбивалося на пісенній естетиці його поетичних форм:
Радянська Вкраїно! //Розлуки доволі
Які ми з тобою // ще будем багаті -
Веселкою в небі, // барвінком у полі,
Розплатою-люттю // при спаленій хаті!
("Україно моя")
Повноголосся і чергування рим, причому різноскладових і бездоганно підібраних із різних частин мови, майстерна інструментовка всієї строфи звуками, які найкраще співаються і від яких вірш вібрує ("а" і "о", "р" і "л"), нарешті пезура, яка не розриває слів і дає можливість рівно дихати при читанні,-це, зрозуміло, з тре петним змістом і з поетичною довершеністю і є піснетворчим вия вом Малишкового таланту. З національпо-народними атрибутами пов'язані класичні розміри його поезії, головним чином ямб і ана пест, його улюблений дольник, який виникав із них і наближав його вірш до українських дум, точна і багата рима.
Народнопісенна основа творчості Малишка відповідає його не всипущій громадянській насназі, його розумінню літератури як свідомості народу, його служінню загальнолюдським ідеалам справедливості.
Не тільки творчою практикою Малишко утверджував пісенний жанр нашої поезії як один із найважливіших. Він хотів навернути до цього жанру інших поетів і тому в книжці "Думки про поезію" писав: "Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона - посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче а нею журитися і радуватися, мислити і працювати". Всі висловлювання Малишка про пісню залишаються і сьогодні актуальними.
Його досвід несхибно підтверджує думку про те, що й на будущину наша поезія повинна так само шукати живлющого напою в невичерпній народнопісенній культурі, якщо не бажає занидіти в псевдоінтелектуальному герметизмі. Епоха машин і космічних польотів не зможе обходитися без пісні. Навпаки, пісня - і та давня, народна, і та нова,що прагне народного благословення,- буде все більше потрібна духовно розвиненій, могутній і добрій людині:
Буде у мене турботи довіку,
Буде у мене доріг без ліку,
Щоб по роботі, в людському святі,
Сяли пісень золоті рукояті
("Світанок")
Малишкові турботи й дороги повинні перейти в турботи й дороги вашої майбутньої поезії, якщо вона захоче дати людині не тільки пісні з золотими рукоятями, але й пісенні рукояті до кожного людяного діла.
Список використанної літератури:
1. Українське слово. Хрестоматія. Книга друга. -К., "Рось", 1994.
2. Андрій Малишко. Поезії. Твори в п'яти томах. Том 1. -К., "Художня література", 1986.
Loading...

 
 

Цікаве