WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Високе романтичне звучання п‘єси “Свіччине весілля” І. Кочерги - Реферат

Високе романтичне звучання п‘єси “Свіччине весілля” І. Кочерги - Реферат

мірні акції не допоможуть Іван Свічка закликає все трудове Подольє до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті:
А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!
Так зброяр сам забирає грамоту із клятого замка. Перед дружиною воєводи Іван Свічка поводиться не як злодій, а як наполегливий шукач справедливості, і на її докірливи запитання: "Хіба тобі життя набридло? Чого тобі безумцю треба?" - твердо відповів: "Світла!" Після повернення на Подольє він відразу ж віддав її ремісникам, щоб "розсіяли нарешті сум нічний". Поступово переконавшись, що панські обіцянки так і залишаються обіцянками, свічка закликає ремісників до збройної боротьби з ненависними гнобителями:
А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні!
Та недовго перебував молодий ватажок ремісників на волі, його арештували за вкрадення грамоти, забравши з церемонії власного весілля. Для Свічки особисто князівська грамота вже не має жодної цінності, бо він розпізнав її фальшиву суть. Юнак легко поступився би "привілеєм брехливим" і міг би врятувати власне життя. Але ж Свічка знає іте, що народ покладає величезні надії на грамоту, знає, що за оту "принаду дорогу" народ "боровся, як за правду". Тому віддати документ - означає зрадити своїх товаришів, знівечити надію народу. Це добре розуміють і його вороги. Воєвода востаннє запитує Свічку: "Мовчиш? Не хочеш зрадити?" Свічка обирає смерть. Життя, куплене ціною зради ремісників, не приваблює його. На це не може спокуситися справжня людина, бо тільки той, хто вирвався з пут вузькоегоїстичних уявлень і потреб, хто спроможний поступитися особистим в ім'я громадського, живе на світі недаремно. Іван Свічка навіть в таких тяжких обставинах не втрачає переконання, що нард звільниться від експлуатації і стане незалежним:
Хоч не мені - для вільного народу
Колись зоря займеться світлова.
Він стверджує, що за "світло" треба боротися, мир і благополуччя самі не прийдуть:
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
Ця впевненість не залишає його і в критичну хвилину, коли воєвода засудив його на смертну кару.
Образ сміливого і непримиренного до насильства зброяра, цілісної і самобутньої, "вільної натури" викликає симпатії ще й тим, що він ввічлива і благородна людина, яка ставиться за пошаною до інших. Щирою ніжністю пройняті почуття Івана до Меланки. Він завжди турбується про свою кохану, називає її лагідними словами, що схожі на музику закоханого серця : "Меласю, ластівко сердешна", "люба", "зіронько моя". Але немає суперечності між сосбистим почуттям і соціальними емоціями: кохання його до Меланки зливається в один могутній акорд з пристрастною любов'ю до волі. На жаль, так і не довелося закоханим відчути щастя сімейного життя. Меланка гине в нерівній боротьбі з князем за життя милого, але той вогник, що несла дівчина після її смерті не погас, а розгорівся у величезну пожежу народного повстання, яке очолив Іван Свічка. Над тілом коханої дівчини він промовляє слова, сповнені любові і ніжності:
І свічка ця, що ти життям купила,
Крізь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай світить нам, привітна і ясна.
Прощай, голубко!
…На честь її по цілому геть місту
Засвітимо весільні ми огні!
Так спалахує кривавий протест ремісників, так здійснюється помста за розбите щастя. За "Свіччине весілля!" - таке гасло повсталого народу, що запалює нищівний вогонь пожеж у твердинях володарів, які не хотіли дозволити працівникам українським світити вогник своєї свободи і праці.
В образах Івана Свічки та Меланки І. Кочерзі вдалося переконливо показати героїзм і незалежність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність. Але художню довершеність п'єси визначають не лише патріотичні мотиви, а й високе романтичне звучання, яке досягається використанням у творі найрізноманітніших засобів. Так докладний аналіз драми "Свіччине весілля" свідчить про те, що фантазія, поетична уява превелює над раціональним мисленням і реалістично-жанровим відтворенням дійсності. Ця основна властивість драматургії письменника виявляється насамперед в характері драматичного задуму в цілому; він будується як поетичний образ, як метафорична концепція ("свічка") або як синтетичний образ - "місто" в " Свіччиному весіллі".
Глибшому розкриттю ідейного задуму драматурга, емоціональному впливу твору на читача сприяє те, що образи твору є ще й символічними. Напрклад, образ Івана Свічки є і реальним персонажем і символом світла, символом нескореності трудящих у боротьбі за загальнолюдські права. Символічно звучить і саме прізвище молодого зброяра Івана - Свічка! Логічно воно пов'язане із світлом, з вогнем. А світло у п'єсі трактується і як фізичне явище, і як символ волі, якої прагнуть київські ремісники.
Із щирим благасловенням і подякою за громадські послуги звертається до Івана весільний батько - "цехмайстер найстаріший" Капуста:
Нехай тебе колись прославить пісня,
Що. Свічка ти - і світло нам здобув.
Образ Меланки це і образ простої дівчини-киянки, і поетичний символ України, як підкреслював сам автор.
У п'єсі часто персонажі показані в романтичному дусі. Так, несподівана поява у воєводинім замку Меланки, що промовляє:
О, засвіти, благаю, -
Мою ти свічку… У мене її
Згасили… а за що - не знаю…
Хіба за те, що радісно мені
Було в той час, в чудову ту годину…
Палата вся сіяла од огнів,
І свічка ця горіла…. і мої
Держав він руки… любий мій, єдиний.
І в очі я дивилася ясні.
І раптом наче вихор налетів…
Померкло все… і згасли всі свічки,
І милого, єдиного немає…
У цій сцені автор показав грубе насильство над простими людьми з боку литовських панів: навіть у нареченої в день весілля украдено щастя (воно нерозривне з світлом). І як доказ цього (символ) одинока дівчина у шлюбному вбранні з погаслою весільною свічкою в руці…
Іншим прикладом є раптове прозріння сліпого злотаря Передерія, смертельно пораненого мечем Ольшанського:
Невже ж? Невже ж це правда? Бачу я,
І в смертний час мої одкрились очі.
Майстер побачив бій "за світло і за волю", побачив "Київ… рідний", і вмер, як воїн! Цей епізод сприймається як символ того, що здобуте в боротьбі світло (і воля) було таким дорогим для трудящих, а намагання побачити світло (й боротьбу за волю) таке сильне, що в передсмертні хвилини "отверезило" очі сліпому!
Автор мав намір показати безмірно великий, цілющий вплив світла на трудящих, що трактується як символ визволення з-під гніту експлуататорів.
В останній сцені п'єси Іван бере з рук
Loading...

 
 

Цікаве