WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Високе романтичне звучання п‘єси “Свіччине весілля” І. Кочерги - Реферат

Високе романтичне звучання п‘єси “Свіччине весілля” І. Кочерги - Реферат

здобути світло трудящим людям.
Для неї:
… Світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті,
Коли сім'я вечеря за столом,
Коли дитину колисає мати,
а не зловіщі заграви кожен "під звін сполоху й брязгання мечів". Але сила її кохання до Івана така велика, що й вона здатна на героїчний вчинок: ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд, тільки б урятувати свого "любого… єдиного":
Цю свічку я - побачиш - донесу.
Чи можу я не донести її,
Коли вона життя мого Івана!
Риторичним запитанням Меланки "Чи є ж така сила, щоб свічку цю у мене загасила?" автор передав глибокі людські почуття, що граничать з одержимістю.Дівчина, не зважаючи на чисельні перешкоди пронесла свічку крізьбурю, проте, цинічний Ольшанський вимагає від красуні занапастити свою честь заради порятунку Свічки. Меланці було дуже важко зорієнтуватися в складній, психічно напруженій ситуації. Але й тут перемогли щирі і глибокі почуття до найдорожчої людини. Дівчина гине, але живою залишається слава про вірне кохання, що ціною власного життя Меланка врятувала від мерзотних задумів Ольшанського.
Отже, образ Меланки - це символ кришталевої людської чистоти, це образ людини, котра навіть гинучи, думає і бореться за життя іншого - свого коханого… Усвідомлене розуміння обов'язку, чуття відповідальності за долю коханого, шляхетножертовна поведінка в критичній ситуації є тим визначально-своєрідними рисами особистості Меланки, які не втрачають своєї неперехідної моральної цінності, залишаються принадно-прекрасними для будь-якої доби, як еталон жіночої і людської духовності.
У передмові до драматичної поеми І. Кочерга зазначає: "Цей образ є поетичним символом України, що "з тьми віків та через стільки бур" пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури…".
Образ України - волелюбної, нескореної, героїчної, уособляють у творі і київські ремісники, змальовані І. Кочергою правдиво в вражаюче переконливо. Зображуючи українських трудівників, драматург одразу вводить читача і глядача в суть справи, відкриваючи причини і рушійні сили головного - соціального конфлікту твору, що також є характерною ознакою індивідуально-художньої манери Кочерги. Виділяється, наголошується найсуттєвіше - те, що ріднить між собою представників різних цехів, розкриває своєрідність їхніх виробничих і міжлюдських взаємин, побуту, звичаїв тощо, тобто передає загальну атмосферу тогочасної дійсності. Письменник виявляє при цьому уміння поєднувати головне і другорядне так майстерно, що зображуване життя постає як природний моноліт високого і буденного, трагедійного і комічного, прекрасного і потворного, благородного і нищого.
Уже при першому знайомстві з ремісниками показано їх невдоволення існуючим станом, зокрема останнім розпорядженням воєводи, згідно з яким вони мусять безкоштовно виготовляти для міського правителя по півтисячи кожухів і штанів, тисячу чобіт триста свит, тисячу сокир, діжки для капусти, бочки й барила для вина. Несправедливостей чинилося немало і до цього. Вирує, кипить гнівом трудовий Поділ, вбачаючи в акції воєводи пряме зазіхання на свої права і привілеї, зухвалу спробу перетворити вільних городян на покірних безправних рабів. Особливе ж невдоволення викликає закон (а вірніше беззаконня) про заборону світла, розцінюваний ремісниками не тільки як нехтування їхніх виробничих потреб та інтересів, а і як намагання задушити, знищити духовне життя трударів, позбавити їх можливостей нормально спілкуватися між собою. Вже сім років живе Київ без світла, не святкують цехи своїх свят, нема ні вечорниць, ні зборів цехових, ні гулянок. Все це робиться для того, щоб роз'єднати і знесилити ремісників. Добре розуміючи справжню мету подібних законів, найсвідоміші з поміж них закликають дати гідну відсіч тим, хто хоче позбавити ремісників волі. Із обуреної юрби виділяється Чіп - "велетенського вигляду кожум'яка в шкіряному фартусі". Його мова гнівна, заклична:
Знущання це! Ніколи не було,
Що б від цехів такого вимагали!
Та що це ми - невільники, раби,
Челядники хіба ми воєводи,
На нього щоб робити день і ніч!
…Не діжде він, щоб ми йому робили!
…Хай світло дасть!
У образі вродливого злотаря Предерія письменникові вдалося чи не найбільш гостро осудити заборону світла: чудовий майстер-умілець осліп, бо "до присмерку, до темряви сидів і зір псував над дрібною різьбою". Але як тільки в ремісницьких хатах засяють каганці, Предерій упевнений, що "його прозріють бідні очі". Таке велике в нього було бажання світла, а значить, таке сильне було в трудящого народу прагнення справедливості, волі, людського щастя. І Предерій прозрів у момент найвищого піднесення народної боротьби, коли запалав серед ночі воєводин замок - "кубло катівське". Смертельно поранений мечем Ольшанського, він проймається щастям патріота, якому "довелося за Київ… чесно вмерти":
Я бачу всіх. Товарищі… брати…
В останній бій! За світло і за волю!
Тебе я бачу… Київ… рідний мій…
(Вмирає)
Іншим виразним представником волі народу виступає головний герой драми зброяр Іван Свічка. Сміливий, чесний і порядний у всьому, він користується незмінною повагою ремісників. Наділений неабияким розумом, Свічка уважно аналізує бачене й почуте, добре знає життя і людей, а тому до його думок прислухаються. А мислить він ширше, ніж його товариші, оскільки дбає передовсім про інтереси громади, ладен віддати життя заради загальної справи. Його мужність і висока людська гідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. Він упевнений, що в житті людським повинна бути справедливість, тому й намагається утверджувати її особисто і закликає до цього громаду. Про нові розпорядження воєводи він говорить як про знущання над робочими людьми, закликає ремісників не коритися насильству:
А завтра ж всі гуртом до магістрату,
Нехай тепер хоч світло дасть, хоч ні -
А на панів не будем працювати!
Свічка - не прихильник кровопролиття і спочатку намагається переконати своїх супротивників-ворогів у неправоті, відмовляючи від бійки гарячкових ремісників:
Товариші! Не в кулаці, а в правді
тепер повинна бути наша міць.
(До Чопа, що вхопив велику лаву).
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правоту довести.
І. Кочерга переконливо доводить, що народ береться за зброю в крайніх випадках, тоді, коли соціальний гніт, гноблення стають страхітливо жорстокими, об'єднуються з приниженням людської гідності трудівника, зі знехтуванням його духовності, віри й моралі. Та переконавшись, що
Loading...

 
 

Цікаве