WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творча діяльність Олександра Довженка - Реферат

Творча діяльність Олександра Довженка - Реферат

на Україні, тож він мусив сновигати по осоружній Москві. Яка це була для митця пекельна мука, ота прикрита форма заслання, як він страждав і повільно щоденно вмирав, видно із його щоденникових записів 1945-1946 років. Читаємо: "X. і Б. (Хрущов і Берія - Б. С.) не пустили мене в Київ, я український ізгой... Кара, яку мені придумали великі люди в малості своїй, жорстокіша за розстріл... Я хочу писати серед свого народу... Невже я не можу жити на Вкраїні? Важко мені... Нащо мені жити? Дивитися роками, як закопують мене живого в землю?.. Я в неволі... Мовчать Микитині (Хрущова -Я. С.) лакеї, чекаючи, як ворони в степу, на мою смерть... Чому мізерність... уряду і ЦК партії... мусить стукати мене по голові могильними цвяхами? Навіщо стогну в розлуці з народом? Чому криводухість хитренького Хрущова в'ялить мою душу і терзає її гнівом образи і обурення? Що мені робити? Куди подітися? Хочеться плакати, кричати, жалітися. Але кому? Я втратив радість. І творчість моя пригасає в стражданні й журбі... Умерти? Я вже мертвий... Я забуваю мову свою. Пишу, розлучений з народом моїм, з матір'ю, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі більш над усе... Мене з'їдає туга по Вкраїні. Яку пекельну кару придумано для мене! Усе в мене болить. Нема навіть точечки живої. Ніщо не радує мене. Похований по самому останньому розряду, нікому не потрібний...Ой, земле рідна, мати моя і печаль. Прийми мене хоч мертвого. Що мені робити тут, у Москві, на самоті. Кричу! Що ж ви робите зі мною?! Мене вбивають повільним вбивством, і вже мені не воскреснути... Розтерзана і умучена душа моя до краю. Я України син. Нащо одняли у мене Матір? Земле моя рідна, коли б хоч Ти була щаслива".
Процитоване тут - своєрідний трагічний монолог українського митця приреченого більшовизмом на невимовні страждання і передчасну смерть.
Обурливим є не стільки терор Сталіна стосовно Довженка (заслання, заборона фільмів, усунення з посад), скільки політичне і творче насильство: накинув небажані для нього теми фільмів, послав на Далекий Схід. Подумати лише: примусити робити фільм про сумнівні наукові цінності російського дослідника Мічуріна, коли в той час в сталінських концтаборах конав геніальний український садовод Платон Семеренко; відірвати від зйомок за уже готовим сценарієм фільму "Тарас Бульба" і примусити знімати наклепницькі фільми про УНР, про "легендарного" Щорса, котрий разом з москалями кров'ю залив Україну, про "Відкриття Антарктиди" з обов'язковим вихвалянням російських царів. Це були, напевно, найчорніші роки і так сповненого драматизму життя Довженка, хоча мав він тоді і посади, і титули, і ордени, і навіть дачу під Москвою.
Місцями в "Щоденнику" безвідносний опис свого трагічного становища в незамкнутій московській тюрмі переходить у пряме звинувачення Хрущова, Берії, Корнійчука, Бажана, Большакова (голова Держкіно УРСР) та інших з цієї партійної кліки: "Ви мене вбили. Більш, ніж убили: ви розтоптали мене, зганьбили і живого оголосили мертвим... Але я не заважатиму плазунам догоджати царям і князям у новому дворянстві. Живий мрець з волі Микити Хрущова і його гайдуків, куди ж я виплачу свої сльози? Чим порадуюсь? Де відпочину? Від кого почую людське слово?"
Найдужче вражає оце за козацьким звичаєм високої поетичної проби ліричне звернення до уявного коня: "Неси мене, мій коню, до чистої і незайманої. Нехай зіллюся з нею, і потечу, і побіжу попід задумливими вічними берегами. Вези мене, мій битий коню, неси мене, моя Десно... Пролетів думками по Вкраїні, од рідного дитинного мого Сейму, од Десни до Дунаю і до Буковини, і ні один голос звідти не гукнув до мене... навколо мене порожньо. Все замовкло. Уся Україна".
Кого, скажіть, залишать байдужим такі слова, чиє серце не здригнеться, читаючі ці рядки-квиління, сповнені притупленого болю з найбільшої, яку можна завдати, образи.
Пристрасне прагнення вирватися з московських лабет і повернутися на Вкраїну так сильно оволоділо всім єством Довженка, що йому ночами почало снитися те вимріяне повернення. Ось два записи із "Щоденника": "Я сьогодні ранком полетів на Вкраїну. Обломилися крила, і я упав. У мене вельми заболіло в грудях. І я заплакав, упавши. Я спробував ще раз летіти, я заспівав початок думи і од жалібного голосу свого знову заплакав" (14 січня 1946 р.). "Учора і сьогодні літав на Україну. Не долітав уже. Обламуються крила на дорозі - падаю. Падаю у воду -потопаю. Збираю всі сили, аби винирнути, простягаю руки -вхопитись ні за що. Кричу - ніхто не чує. І крику немає". (З лютого 1946 р.)
З цими снами перегукуються і листи. "Ой пташечки, голубоньки, - пише він за два роки до смерті, - візьміть мене на крилонька, понесіть до сонечка... Не летять до мене пташки, тільки сум пливе за водою з Десни на дубах... Тихенько одними кінчиками пальців одриваюсь од землі і лечу до Вас на річки, на озера".
У підтексті цих високопоетичних рядків - чиста, висока трагедія великої людини, спланована лютими ворогами України і виконана по-садистському від початку до кінця. Нема прощення катам Довженка!
'Посилюючи трагедію митця, поглиблюючи і так жахливий його стан, про Довженка у Києві пускали всілякі поголоси:
мовляв, "сам покинув Україну, "пристроївся" в білокамінній, "слуга кремлівських лицемірів". А насправді? Слухаймо ж:
"Я не член Комуністичної партії... Я не бачив там чистих рук... нехай мерзота... робить своє каїнове діло... прокльони на голову Сталіна були безупинні і повні страждань і розпачу за те, що той був головною причиною невимовного геноциду щодо українського народу".
Україна споконвіку віддавала Росії своїх кращих синів, віддала вона і Довженка. Ось уривки із статей-відгуків українських літературознавців на кіноповість "Україна в огні", яку, до речі, тоді ніхто з них не читав, бо опублікована вона була аж через 22 роки
1) "Довженко припустився найгрубіших політичних викривлень, ставши фактично рупором глибоко ворожих радянському ладові, партії і народові ідей".
2) "Довженко зазнав найтяжчого ідейного і творчого краху, який тільки може спіткати митця. Ставши на антиленінські позиції.., дійшов до ворожого наклепу на радянський народ".
3) "Нерозуміння історичної перспективи... багато в чому збіглося з "концепцією" ворожого табору".
4) "Довженко відійшов від ленінсько-сталінського розуміння світу, процесів Вітчизняної війни. Його творчість стала спотворенням дійсності, паплюженням нашого народу".
Отаким чином самі "землячки" змусили Довженка замовкнути у половині слова. Був він великий, на виду в усіх, тому й оскаженіло, з люттю давили його за прикладом Сталіна та Берії і великодержавники-шовіністи, і доморощені яничари, які, за словами самого митця, мов навіжені кричали:
"Розіпніть його,
Loading...

 
 

Цікаве