WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творча діяльність Олександра Довженка - Реферат

Творча діяльність Олександра Довженка - Реферат

Тобою в саду, я промовляю Тобі слова кохання і хочу Тебе нести на руках... Які в Тебе чудесні руки, і коли Ти торкаєшся ними мого чола, у мене перестає боліти голова. Посидь зі мною, рідна. Я так хочу зблизька, зблизька дивитись на тебе.
Ти плачеш? Не треба,Варюсю, не треба, мила. Я осушу поцілунками Твої очі... Засни, моя дівчинко... А коли ти заснеш, я тихо, тихо поцілую Тебе, аби не розбудити... Я не буду спати, я хочу думати, кохати хочу, хочу відчувати Твою близькість. Я безмежно кохаю Тебе і хочу продовжити свою радість. Я Твій Олександрик".
Наведемо ще маленький уривок з іншого листа цієї ж пори:
"Ой, Варю, як я хочу відчути у себе на руці твою голівку... і цілувати, цілувати без кінця всю тебе, рідну, близьку. Цілувати очі, чоло і волосся, моє ніжне сонечко... Може, ти бачиш мене уві сні... Коли ти спиш, я тебе люблю більше за все. Мені тоді здасться, що ти не дружина моя, а моє дороге, чудесне дитя. Цілую тихенько, ніжно, ніжно твою тепленьку ручку в думках. А в мене на руці Твоя обручка..."
Оклигавши, завдяки материним харчам і наддеснянському повітрю, Довженко з молодою дружиною виїжджає на дипломатичну службу до Варшави, а потім - до Берліна. У Варшаві щасливе подружжя користувалось неабияким успіхом: Варвара брала участь у різних благодійних концертах, а на одному з вечорів вона виконувала оперні арії, Олександр -українські народні пісні.
Після повернення з-за кордону подружжя приїхало в Сосницю. Два тижні Довженко раював на придеснянських луках: з батьком косив сіно, складав його в копиці, ловив рибу.
Далі був Харків з його бурхливим у той час мистецьким життям. Олександр поринув з головою в малярство і журналістику, а Варя в театр, вчилася на драматичних курсах, сам Лесь Курбас пророкував їй неабияке сценічне майбутнє. Воно, може, так би і сталось, коли б не фатальний випадок у 1925 р.: необачний удар веслом по коліні -запалення суглобів - неправильний діагноз і непотрібне, шкідливе лікування від туберкульозу, а як наслідок -інвалідність (не згиналася нога).
Одна біда сама не ходить, а веде за собою другу. На нещастя, Довженко невдовзі виїхав до Одеси, де його причарувала артистка-москвичка Юлія Солнцева. Як не прикро, але Олександр не встояв і... зрадив. У це важко повірити, бо ще вчора писав своїй дружині: "Варю! Глибоко і сильно кохав я тебе. Кохав з усією ніжністю, на яку тільки здатна моя душа... Як і раніше, хочеться ввібрати в себе всю твою рідну, всю твою чудову, ніжну, гарну душу..." Але, на жаль, глибина виявилась неглибокою, а сила - слабкою, душа -не дуже здатною на вірність. То була зрада. І хтозна, чи не саме за це доля незабаром так тяжко його покарала.
А от Варвара, навіть маючи від Довженка сина (Вадима) і одержавши вигідну шлюбну пропозицію, усе життя до скону любила тільки його і залишилась вірною йому до самої смерті. А коли знайшлася інша, розлучниця, відійшла вбік, аби тільки він був щасливим. І хоч як їй було тяжко і в окупації, і в голодні післявоєнні роки, і як їй було тяжко стягати злиденні карбованці на життєво необхідне щорічне лікування в санаторії, не вийшла Варвара вдруге заміж, бо, на відміну від чоловіка, була однолюбкою.
Цілу поему вірного Кохання з великої літери можна було написати лише за нещодавно виявленими листами Варвари до Олександра Довженка. Ось деякі уривки з чотирьох збережених сином Вадимом листів. "Ніколи, ніколи більше не проситиму, рідний мій, тебе про те, щоб ти повернувся до мене... Ти вільний від мене назавжди, 1 мій коханий. Ти пробач мені лише в одному: немає у мене сил відмовитися від безумного, нестриманого бажання говорити з тобою в листах... Адже це для мене єдина радість...
Я так утомлена, друже мій, пережитою бурею, так знесилена... Були -хвилини, коли в усій істоті моїй щось притуплено і дико кричало: "Не йди від мене! Вбий мене, розчави, але не покидай!" О, ніхто і ніколи не дізнається, що пережито було. Не треба, Сашо, рідний мій, знати про це і тобі. Не хочу засмутити твій спокій і порушити безтурботність щастя.
Я люблю життя твоє... о Сашо! З тобою спізнала я в житті моєму стільки чудесних хвилин. Ти дав мені стільки щастя, -чи винен ти, друже мій, що не зміг зробити його вічним?.. Ні, Сашунько. О Сашо, мій Сашо! Друже ти мій, безцінний, чудовий. Так безмежно, так палко і безсмертне люблю я тебе! Хай спалю я себе, хай загину в боротьбі із спокусами, хай з глузду зійду, але любить ніколи тебе не перестану, чудесний мій, незабутній... І всюди незмінно я тільки тебе бачу: і в музиці, в шумі хвиль морських, в піснях і в красі оточуючій... У снах і тиші бездумній, у пошуках, поривах, в обіймах і ласках шалених - буде лише вічно жива мрія про тебе, прегарний Сашо мій! Завжди і всюди радістю будеш для мене -дзвінкою і ніжною, тихою і світлою...
Сашунько, Сашо, Сашуля! Зірка моя ти далека, тремтлива! Казка ти моя чудесна! Люблю я тебе, о, як боляче сильно люблю! Скільки пісень і молитов склала для тебе я в душі моїй, Сашо! Прощай, моє сонечко ясне. Прощай, ти, єдиний, бажаний, неповторний! Обіймаю тебе так бентежно, так-палко, так пристрасно. Душу твою стихійну, дивну тихо і благовійно цілую. Варя".
"Сашо, рідний! Втомилося серце без щастя, втомилося бути стисненим смутком. Уся душа сповнена протесту проти життя без радощів, без пісень... Ніколи не підняти мені своїх складених крил. Серце моє повинно скам'яніти... О приїдь до мене, так хочеться зазирнути в твої очі востаннє. А може, крім холодної байдужості до мене, нічого у тебе не залишилося? Тоді не треба, рідний, мій, не хочу твоєї жертви. І все ж прийди, адже, крім тебе, в мене нікого більше нема, ти один у всьому світі! Варя". "О Сашо, рідний мій, милий... Так тягнуться до тебе зараз мої руки... І навіщо так тремтливо б'ється моє серце назустріч тобі?.. Ти чуєш? Ти чуєш? Сашо, Сашунько! О яке дороге мені твоє ім'я, рідне! Як утішно мені слухати його в гомоні хвиль... Сашунько, Сашуленько. Варя".
"Нема тебе, Сашо... Де ти? Де, мій любий?.. Не кохаєш ти мене, розкохав... І лише тепер зрозуміла я весь жах, все страхіття того, що сталося. Боже мій, Боже!.. Як же мені жити без твого кохання, ніжності і ласки... Сашо, рідний, як мені жити без тебе, якщо однієї хвилини не можу, щоб не дихати тобою.
Ой, все болить у мені, все стогне і тремтить. Душа зранена, і точиться кров. Витончені каблуки чужої жінки поранили, стоптали мою душу. Сашо! Хочу бодай до руки твоєї доторкнутися, хочу тобі на коліна покласти голову і забутися трохи. Де ж ти, сонечко?
Серце моє рветься тугою за тобою, як же забути мені тебе, навчи, як?.. скоро світати почне, а тебе нема. Пішов ти від мене безповоротно, мій дорогий, коханий. Прощай, мій ніжний... Хай життя подарує тобі нову красиву казку. Чи чуєш ти мене в
Loading...

 
 

Цікаве