WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Загальнолюдські цінності в поезії Ліни Костенко (Контрольна) - Реферат

Загальнолюдські цінності в поезії Ліни Костенко (Контрольна) - Реферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИТЕЦТВ
Контрольна робота
Предмет: українська література
Тема: Загальнолюдські цінності в поезії
Ліни Костенко
Студента IV курсу
Групи ПР-36
Пояркова Р.В.
Київ - 2000
Зміст.
Гуманістична творчість поетеси.
1. Пейзажна лірика Ліни Костенко
2. Зачаровуючі вірші про кохання
а) одна з найбільших людських чеснот - пошанування батьків
б) глибока віра у духовну силу українського народу
3. Кредо поетеси - залишатьсь назавжди людиною
4. Література
ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ЦІННОСТІ У ПОЕЗІЇ Л. КОСТЕНКО
Незбагненна сила поетичного слова. Ніжне і гнівно-обурливе, пристрасне і розчулене, воно обережно торкається наипотаємніших струн у наших серцях, викликаючи мелодії радості, смутку, любові, надії.
У кожного з поетів свій неповторний голос, своє особливе бачення світу. Читаючи вірші Тараса Шевченка і Лесі Українки, В. Симоненка і М. Вінграновського, І. Драча і Д. Павличка, ми бачимо багатовимірність, різ-нобарвність усього, що нас оточує, учимося відчувати, сприймати напівтони і напіввідтінки, глибше усвідомлюємо неповторність кожної миті життя. Українську поезію сьогодні важко уявити без Ліни Костенко (народ. 1930 р.). У її дивовижному за красою і силою поетичному голосі гармонійно поєдналися зворушлива ніжність жінки і твердість духу справжнього борця, філософська заглибленість у проблеми буття і пристрасна емоційність трибуна.
Ліна Василівна Костенко народилася у містечку Ржищеві на Київщині в учительській родині. 1936 р. сім'я переїхала до Києва, де дівчина закінчила середню школу, навчалася в педагогічному інституті. Протягом 1952-1956 рр. Ліна Костенко вчилася в Московському літературному інституті, який закінчила з відзнакою. Вона почала рано друкуватися - ще навчаючись у школі. Перша збірка поетеси "Проміння землі" вийшла друком 1957 р. Серед інших відомих її збірок - "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1989).
За роман у віршах "Маруся Чурай" і збірку поезій "Неповторність" 1987 р. Ліна Костенко удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Її твори перекладалися мовами багатьох народів світу.'
Непросто складалася творча доля поетеси. Після блискучого успіху перших трьох книжок - тяжкий шістнадцятирічний період замовчування. Твори Ліни Кос-тенко забороняли друкувати, дві її збірки були "розсипані" уже після набору. Але мужня жінка, самобутня поетеса витримала і цькування влади, і несправедливі закиди критики, і пасивне мовчання "юрби". Сьогодні Ліна Василівна - один із найулюбленіших українських поетів. Щире захоплення читачів викликає сила і яскравість її творчого обдарування, велич і благородство духу.
Ліні Костенко судилося жити в час, коли немодно, " шкідливо, навіть небезпечно було говорити про загальнолюдські цінності, коли суспільство керувалося девізом, найкраще сформульованим поетом Е. Багрицьким у вірші "ТВС":
Век поджидает
на мостовой,
Сосредоточен, как часовой.
Но если он скажет:
"Солги", - солги, Но если он скажет:
"Убей", - убей.
І, напевно, саме тому глибоко гуманістична творчість поетеси, її щире, правдиве слово викликали страх і шалену ненависть влади.
Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові - до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця - про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, - читати однаково цікаво. Чудова пейзажна лірика Ліни Костенко. Прочитавши її вірші про природу, мимоволі закохуєшся у дощ, що "підкрався і шумить", у ніч, красиву, "мов Кармен", у квіти і дерева. Природа у поетеси - це ніби жива істота, що думає, переживає, сумує, як людина. У її віршах "весна піднімає келихи тюльпанів", "виглядають жоржини через тин", ліс має "добрі очі", а "дика груша журиться: одна".
Особливо любить Ліна Костенко ліс. "Мій добрий ліс, моя любове", - звертається вона до нього у своїх "Летючих катренах". Глибоко стурбована екологічними бідами планети письменниця все ж вірить у непереможність життя:
І СМОГ,
І СН1Д,
і чорний дим Бхопала.
В Червоній книзі сірі журавлі.
Не бійтеся, ліси -
іще не все пропало,
Останній вільний зубр
ще ходить по землі.
Гострим болем відгукнулася в серці Ліни Костенко чорнобильська трагедія. З-під її пера виходять сповнені гіркоти і страждання поетичні рядки:
Стоять озера в пригорщах долин.
Луги цвітуть у придорожній смузі.
І царствений цибатий чорногуз
поважно ходить в ранній кукурудзі.
Дівча козу на вигоні пасе.
Машини мчать, ба'ранки крутять аси.
Малина спіє- І на все,
на все лягає пил чорнобильської траси.
В іншому вірші поетеса пише:
Босоніж дітки бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?
І де межа між зоною й не зоною?!
Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов'ю, своїм щастям буття. Для неї "благословенна кож-на мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті", вона вдячна за кожен прожитий день: "Вечірнє сонце, дякую за день!".
Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у най-непримітніших речах: "^якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні". У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною і невід'ємною її частиною:
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.
Поетеса любить перебувати наодинці з деревами і ,<вітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється лю-Оові і прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості іірироди, "непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси" (В. Брюховецький).
У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто зустрічаємо слово "люблю". Природа, ніби відчуваючи настрій людини, приймає її болі і страждання, наснажує світлою радістю і тихим умиротворенням, дарує відчуття скороми-нущості суєтного людського життя і вічності навколишнього світу, і поетеса відповідає їй любов'ю і вдячністю:
Мене ізмалку люблять всі дерева,
І розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю. -
Я їх люблю. Я знаю їхню. мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
Л. Костенко не може спокійно пройти повз жорстокість, підлість, лицемірство, зраду. Пряма і чесна, вона обрала девізою свого життя правду і сміливість. Її турбує духовне здоров'я нації, що втрачає свою природну самобутність, забуває вивірені століттями одвічні моральні закони:
Якіслова страхітливі - дволикість,
дворушництво, двозначність, двоєдушність!
Двомовність - як роздвоєне жало.
Віки духовної руйнації.
Змія вжалила серце нації.
Пристрасно закохана в життя, Ліна Костенко гнівно засуджує війну, що забирає найдорожче - людські життя. Маленькою дівчинкою переживши страхіття війни, поетеса написала ряд віршів, які пронизує біль від усвідомлення тих втрат, яких зазнало людство від численних воєн. Одна з її поезій так і називається "Мій перший вірш написаний в окопі":
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Кількома виразними штрихами змальовує вона картини воєнного лихоліття, пережитого її земляками:
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
Де дві сім'ї тулились кілька діб.
О, перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
"У війни страшне обличчя", - стверджує Ліна Костенко. Про це вона пише у віршах "Пастораль XX сторіччя", "Тут обелісків ціла
Loading...

 
 

Цікаве