WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Т. Шевченко в зарубіжній літературі - Реферат

Т. Шевченко в зарубіжній літературі - Реферат

вірші двох поетів, заслухавши реферати учнів.
Матеріали до життєпису Шандора Петефі.
У ніч на 1 січня 1823 року в Кішкьорьоші в сім'ї змадяризованого серба Іштвана Петровича та словачки Марії Хруз народився хлопчик, якому судилося стати народним поетом Угорщини.
Один із стовпів європейської реакції князь Метерніх у Відні не здогадувався в цю новорічну ніч, що через 25 років він накаже вписати ім'я цього угорського немовляти у список найнебезпечніших ворогів Австрійсь-кої імперії.
Угорщина в той час перебуває під п'ятою австрійської монархії. Угорський народ позбавлено прав на рідну мову, культуру, національний розвиток.
Іштван Петрович був спочатку підручним м'ясника, пізніше - орендарем сільської м'ясної крамниці, затим - корчми. Проте сина хотів бачити освіченим. Він все робив для цього, але в 1838 р. злидні обсіли сім'ю, що негативно відбилося на умовах життя майбутнього поета.
Мати поета до шлюбу була простою наймичкою. Все життя вона говорила словацькою мовою. Угорської хлопчик навчився від няні-мадярки, від неї почув народні співанки і казки. Згодом видатні знавці не зможуть відрізнити його вірші від народних пісень.
П'ятирічним хлопчиком Шандор вперше переступив поріг школи. Йому доводилося навчатися і жити в різних містах і селах, по чужих людях, часом у самоті... Так ще зі шкільних років починається його повне розчарувань, труднощів мандрівне життя. Він не належатиме до поетів, які все життя сидять за одним столом. Понад 50 сіл, містечок і міст Угорщини згодом пишатимуться тим, що в них писав свої вірші поет Шандор Петефі. Безліч місцевостей він сам згадає у своїх поезіях, подорожніх нотатках, щоденниках і листах.
А поки що він учиться, засвоює угорську, німецьку і латинську мови, читає твори угорських і світових класиків, пише вірші на шкільні конкурси, мріє про поезію і театр як своє життєве покликання.
На здійснення свого бажання стати актором Петефі витратить багато років, зазнає і радощів, і розчарувань, скуштує усіх принад освітленої рампи і труднощів напівголодного існування мандрівного актора, який не тільки виконує на сцені ролі, а й розносить квитки, малює афіші, переписує ролі, сидить у суфлерській будці, у холод і спеку трясеться на возі по вибоїстих дорогах від села до села, від міста до міста, щоб заробити собі на шматок хліба.
Закохуватиметься він часто і палко. Шістнадцятирічна Етелька Чапо нагло помре раніше, ніж молоденький поет встигне зрозуміти, що кохає її. Він виллє увесь свій смуток у циклі віршів "Кипарисове гілля на могилу Етельки..." А потім закохається в Берту Медянську, батьки якої не дадуть згоди на їхній шлюб. Юлію Сендрей, дочку управителя графських маєтків, він завоює в боротьбі з батьками і з нею самою. Вона народить йому сина. Кохання до Юлії сповнить його творчість. Вона прикрасить вірністю і відданістю останні роки поетового життя.
Поезія стане для Шандора не тільки покликанням, вона буде його втіленням. У ній він житиме після смерті. У нього все ще попереду - слава, героїчна загибель, безсмертя.
А поки що Шандорові батьки зубожіли настільки, що не можуть уже допомагати синові. Він вимушений покинути навчання. Шукаючи виходу з тяжкого становища, у вересні 1839 року Шандор вербується в солдати. Та він не був би самим собою, коли б тільки думка про хліб штовхнула його на такий крок. Він має надію, що його полк пошлють в Італію. Країна Дайте, Петрарки, Горація - хіба це не привабливо для молодого невиправного мрійника? Але... Італії йому так і не довелось побачити... А от солдатчина за півтора року ледве не вбила його - він захворів на туберкульоз і був звільнений з армії із званням відставного солдата.
Починаються нові блукання, нові спроби вчитися, писати, друкувати. 22 травня 1842 року в журналі "Атенеум" з'являється перший вірш за підписом Шандора Петровича - мандрівного актора і відставного солдата. Незабаром він підпишеться псевдонімом Петефі - точним угорським відповідником його слов'янського прізвища. Видатний поет Міхай Верешмарті помітить цього вірша і вирішить, що за невідомим йому псев-донімом ховається не початківець, а зрілий майстер.
Шість з половиною років тривають вимушені мандри Шандора Петефі. Це були тяжкі роки, це була школа життя, якої не міг би замінити жоден університет. Петефі читає вірші по корчмах за миску гуляшу та кухоль вина, читає й не знає, як глибоко западають вони в серця випадкових слухачів. А це була публіка "з низів": селяни, що поверталися з панщини, чабани, що ви-пасають овець у степових латифундіях угорських магнатів, конокради-бетярі, мандрівні школярі та студенти, відставні солдати, які з хрестами і медалями на грудях сидять на лаві біля корчми, молодиці, готові плакати і сміятися, шаленіти в танці й клякнути з розпачу під шибеницею повішеного на базарі бетяра - в серця отих малих людей, для яких вітчизна не мати, а люта мачуха, яка не може дати ладу в своїй хаті, западали вірші Петефі:
Навчитись того куховарства,
Вітчизно, тобі уже слід:
На одному боці готовий,
На другім - сирий твій обід.
В той час, як на одному боці
Пиячать, жирують, жеруть, -
На другому боці, Вітчизно,
Сини твої з голоду мруть.
В кого з українських поетів звучать схожі вірші? Найвиразніше - у Шевченка. Пригадаймо: "Ревуть палати на помості, а голод стогне на селі".
Петефі й сам на краю загибелі. Він пішки прямує в Дебрецен, щоб там померти. В цей час народ уже співав його пісні. У видану тоді тритомну збірку угорського фольклору входить один з перших віршів Петефі "Хортобадська шинкарка" як народна пісня. Записуючи її з народних уст, упорядники не знали, що в цей час дебреценські студенти дали її авторові торбу з хлібиною і шматком сала, чабанську ґирлиґу в руки - відбиватися від собак, і вирядили в Пешт востаннє спробувати щастя.
Ось як розповідає про це сам поет: "В одежі, крізь яку світилося моє схудле тіло, пішки, з кількома мідяками в кишені і рукописним томом віршів я пішов у Пешт. Уся моя надія була в цьому томикові. Я думав, якщо продам його, все буде добре, а якщо ні - досить мені, нарешті, голодувати і мерзнути, усе мусить мати свій кінець. Я був жахливо самотній. Гула буря, і я йшов сам один під битким дощем... Сльози замерзли в мене на очах. Я плакав від крижаного вітру й одчаю".
І далі: "Після нестерпно важкої подорожі я через тиждень прийшов у Пешт. Не знав, до кого податися. Ніхто не звертав на мене уваги, нікому не було діла до бідного обшарпаного актора. Я дійшов уже до останньої межі, і тут мене охопила одчайдушна хоробрість: я кинувся до одного з найвидатніших людей Угорщини з таким почуттям, з яким гравець ставить на карту свої останні копійки - життя або смерть".
Шандор Петефі звернувся до "князя угорських поетів" Міхая Верешмарті. І той, послухавши його вірші, сказав:
- Ви єдиний справжній лірик, якого мала будь-коли Угорщина, включаючи й мене самого.
Як справжній поет, він неміг відмовити в допомозі талановитому юнакові. Можливо, він почував те, що висловив Гейне:
Зважай, яких вживаєш
Loading...

 
 

Цікаве