WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

українського кандидата.
Мартович реально показує роздвоєність настрою Підошви. З одного боку, над ним тяжіє клятва громаді, з другого - жаль за втраченими гріш-ми. У дусі народного гумору, колоритно і дотепно показує Мартович, як два здоровенні мужики, озброєні грабовими булавами, "погнали Петра Підошву наперед себе до міста, до голосування". Вартові селяни приставлені до виборця на випадок зради громаді. Тоді Петра чекала смерть. Звідси й назва оповідання "Смертельна справа".
Мартович виявив блискучий талант гумориста, прекрасного знавця психології селянина, його побуту. Він неабиякий майстер комічних ситуацій, портретних характеристик. Його гумор то добродушний, лагідний, то ущипливий, колючий, а в найвиразніших місцях має гостро сатиричний характер. Причому ця гострота інколи виступає в м'якій напівзавуальованій формі. Старий дід, почувши, що в цьому році за голос будуть давати не п'ять, а п'ятдесят, побожно каже: "Довідалися найясніші пани, що нарід дуже бідує, та й світла канцелярія хоче народу допомогти..."
Зростання політичної свідомості всієї громади, вдалі спроби використа-ти в своїх інтересах проголошувані буржуазною конституцією права, бо-ротьба проти уряду, чиновників, панів зображені в оповіданні "Війт". В ньому Мартович гармонійно поєднує художньообразні елементи із суто публіцистичними. Сатирик робив цесвідомо, апелюючи не тільки до серця, а й до розуму селянського читача. Публіцистично загострена сцена виборів війта, сатиричне висміяна діяльність офіційних урядових властей у Галичині, що "привикли всяке право топтати ногами". Особливо відчутно топтали право на виборах, що блискуче відтворив письменник в оповіданні "Хитрий Панько".
Своєрідність оповідання досягається небуденністю конфлікту. Анти-подом позитивного героя виступає не якийсь конкретний персонаж, а австро-цісарська держава з її злодійське-брехливою конституцією і "паперовими" законами.
Оповідання має класичну побудову сюжету з усіма його компонентами. Експозиція знайомить нас з головним героєм. Акцент зроблений не на зов-нішні прикмети, а на психологію. Настрій Панька складний і суперечливий. Він охоплений радістю і страхом. Радів, що "вибрали його громадяни виборцем на посла до віденської ради", боявся не виправдати довір'я громади. В собі Панько був упевнений: "Уже ж я знаю за громаду постояти! Коли громада мені таку честь повела, то я за неї хоть у вогонь!"
Боявся якихось невідомих причин, незнаних перешкод. Адже він вперше голосує. Вперше віч-на-віч зустрінеться з ворогом, деякі звички якого він "теоретично" знає. Знає про останні криваві вибори. Знає, що можуть відібрати у нього картку до голосування, підкупити, арештувати, бити. Про все це наказали йому читальники ще вдома, а руський (український) адвокат у місті підтвердив. Та ніщо не зупиняло Панька. Сповнений рішучості і твердого наміру виконати почесне доручення громади, Панько опинився коло будинку повітової ради. Тут починається зав'язка конфлікту, в якому "теоретичні" знання технології проведення австрійських виборів збагатилися особистою "практикою". Зустріч Панька з "рядовими лицями" нагнала ще більше страху. Сили були явно нерівні, тому "перший раунд" закінчився повною капітуляцією Панька. Вигнаний і побитий, він "стояв на одному місці покірно, як жебрак перед панською хатою". Довелось Панькові скинути чоботи і, ранячи затерплі від холоду ноги і руки, перелазити паркан висотою в півтора хлопа. Напруга душевних і фізичних сил Панька досягає кульмінації, що завершується "щасливою" розв'язкою: "майнув Панько до сіней і побіг босими ногами по камінних сходах, аби виконати австрійським законом запоручений акт вільних вибо-рів".
Образ Панька - новий в українській літературі. Розвинене почуття громадського обов'язку виділяє його серед інших - бідних, чесних, при-гноблених, покірно-податливих, трагічно-нещасливих, або, в кращому ви-падку, здатних на миттєвий вибух пасивного протесту, як Юсип ("Раз мати родила" Марка Черемшини) чи Федір ("Палій" В. Стефаника). Панько стає на прю зі зграєю визискувачів народних і виходить переможцем. Тому важко погодитися з думкою, що "Панько смішний в першу чергу своєю впертістю - будь-що він мусить виконати свій обов'язок. Йому для цього не вистачає хоробрості і рішучості, він багато разів до всього приміряється (...) І наполегливість саме такої людини виглядає смішною".
Нічого комічного в самому образі і смішного в упертості і наполегливості Панька немає. Це не тупа впертість Грицька і Семенихи ("За межу"), Семена Заколесника ("Ось носи моє!") чи селян із "Стрибожого дарунка".
Панькова впертість зумовлена благородною метою: чесно виконати обов'язок перед громадою. Поведінка і вчинки Панька - гідні подиву і захоплення. Бідний чоловік, для котрого грудка сиру - святочний делікатес, не тільки не лакомиться на легкий заробіток при виборах ("А п'яткою він мене не загулить (...) Най він собі купить мотузок за ту п'ятку"), а й готовий понести матеріальні збитки: "Най уже коштує, а голос треба віддати", - каже він Іванові з готовністю відкупити шапку за свої гроші, якщо її пошкодить жандарм.
Та й боязким його не назовеш. Старий, виснажений, беззбройний чоловік проти фізично здорових, професійно підготовлених катів, озброєних жандармів, котрі перебувають до того ж під могутнім захистом держави і права, знайшов все-таки вихід. Панькові жертви - моральні приниження, фізичні побої - виправдані. За громаду ж!
Оповідання Мартовича, в яких головними героями виступають прості люди, зворушують глибоким ліризмом, щирим поетичним словом, душев-ною красою. Не випадково один з дослідників творчості письменника О. На-заріїв назвав Мартовича народником у найкращому розумінні цього слова. "Крізь "гіркий сміх" автора всюди пробивається його глибока, щира любов до знедоленого і пригніченого злиднями, темнотою та безправ'ям українського народу, сердечний біль з-за хиб і пороків героїв його оповідань, скорботна печаль з приводу негативних рис сільського життя".
Сатира Мартовича має виняткове ідейно-естетичне і виховне значення. Відгукуючись на злобу дня. Мартович намагався зачепити найголовніші проблеми життя людини і людства. Його гострий проникливий розум ніколи не зупинявся на поверхні життя, а проникав у глибину явищ, в їх сокровенну сутність.
Наділений геніальним талантом відтворювати душу, думи і голоси своїх краян, їхні жалі і турботи, інтелігентність серця і силу творчого розуму народу, Мартович сам став його сумлінням, його любов'ю і його сміхом.
Творчість Мартовича насичена думкою, всеохоплююча, інтелектуальна. В цьому її сила і джерело безсмертя.
Література:
Винайдений рукопис про руський край. Київ, "Веселка", 1991 р.
Loading...

 
 

Цікаве