WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

Мартович прагне викли-кати відразу й огиду до стану, не гідного людини, пробудити приспану силу трудящих.
Трагізм становища безземельного селянства, його безправ'я, болючий процес пролетаризації, поява на селі нових експлуататорів - така пробле-матика оповідання "Лумера". Обідрані цісарським урядом, обтяжені обов'язками, позбавлені елементарних людських прав, селяни-наймити шу-кають виходу. Знаходять його в службі. Одне ярмо змінюється іншим, а "мужицькі лумера" слідують за ними: "Перше лумеро - мужик оре; (...) осьме лумеро - мужик несе... ба ні! Гидно: тут знов інакші лумера: перше лумеро - мужик несе, де кажуть; друге лумеро - мужик несе... третє... та цих, мой, таких лумерів, що звізд на небі, що піску в морі".
У листі до М. Павлика Мартович признався: "Я маю ще сказати, що відай,допишу, яко другу часть до сего, закладини читальні в тім селі на-перекір попові й дідичеві, тут, звісно, ліпше би мож схарактеризувати Кабановича. Та й гадаю ще й третю доробити "Аниця на службі в професора". Але це ("Лумера"), як побачите, само для себе може цілісність становити .
Трилогії Мартович не написав, та проблеми, порушені в оповіданні "Лумера", осмислюються і в оповіданні "Мужицька смерть". У центрі твору - відтворення психології смерті спролетаризованого селянина в умовах капіталізму. Тема не нова. До неї зверталися попередники і сучасники Мартовича. Достатньо згадати новели В. Стефаника "Скін", "Самасаміська", Марка Черемшини "Лік", з яких постає глиба горя і нужди селянина, котрого "так узяли в крепи, що й умерти ніяк".
Оповідання можна назвати "сатирою без сміху" (Юрій Борєв). Ха-рактер цього сміху Мартович визначає сам: "...засміявся мужицьким сміхом, що тілько голос ніби сміється та й губи стягаються до сміху, але по обличчю зовсім не пізнати, що то сміх". Це не гоголівський сміх крізь сльози і не легкий народний гумор. Сміх Мартовича- це ніби синтез двох різних тенденцій художнього зображення дійсності: сміх як життєствердне позитивне начало і як руйнівна сила, здатна знищити все зло, що стоїть на перешкоді добра і щастя людини.
Легкого гумору немає і в "Мужицькій смерті", бо "щирий сміх дуже рідкий та Й тому неприличний. Щирим сміхом сміється, приміром, дівчина до хлопця з любощів, але люди кажуть, що вона не сміється, тільки щікириться". Герої оповідання не мають ні причини, ні підстав для "щирого сміху". Та й ситуація ніяк не сприяє йому. Помирає людяна, така ж обездолена, як вони. Свідки конання Гриця Баната намагаються розрадити його своїм, мужицьким, способом. Кожний розповідає про свої біди, бо "все легше, як видиться чоловіка нещасливішого від себе".
Вдумаймося в слова тієї розради, і нас вразить жах становища селян, їх холодна філософія сприйняття його, спокійна урівноваженість суджень про трагічні речі. Говорять всі про все. Несподівані повороти в розмові - від безнастанно-цинічного віщування Грицихи скорого чоловікового кіпця до економічного стану і готовності стати перед страшним судом кожного із присутніх. "А вам би, куме Митре, жінка також не позволила вмирати. З вас сьогодні тягли душу за податки, а жінка би сказала: "Зажди, мой, сплати-но ти вперед дачку, а відтак умреш".
Створюється враження невимушено-природної імпровізації. Кожний веде свою мелодію, яка вливається в загальний багатоголосий хор. Подиву гідна злагодженість звучання його, плавність переходу мотиву в мотив, "виконавська" оригінальність. Трагічний у своїй основі зміст мотивів пе-редається в мажорній тональності. Маневр несподіваний, але художньо вмотивований. Такий прийом дозволив Мартовичу відтворити прірву між гнобителями і гнобленими, пробудити почуття гніву й активного протесту проти соціальної нерівності і політичного деспотизму.
" - Ану, аби так пани або крамарі,- сказав малий Микита,- то хоть най усі вимирають, що до ноги, то ніхто їм не заперечить. Хоть най їх холера витисне до лабя, то кождому зась (...)
- Або най конає й десять літ, то вільно. А мужикові ні, бо зараз коштує. Або махай зараз, а ні, то вставай до роботи".
Народ як втілення ідей демократизму, як вічна основа національного життя, як могутня сила революційного стремління в суспільстві був головним героєм Мартовичевих творів. Пригноблений соціальним ладом, знеможений податками і підневільною працею, доведений до відчаю і смерті, він мусив врешті-решт почати усвідомлювати себе соціальне. Це вже не ті нечитальники, що надіються на зміну начальства, покірні своїй долі, не сприймаючі радикальних ідей.
В "Мужицькій смерті" діють інші люди. Автор показує нові процеси на селі - проникнення пролетарської ідеології, поширення нових ідей і понять у селянський лексикон, нові форми і категорії селянського мислення. Наслідки пропаганди радикальних ідей очевидні. Селяни не піддаються на підкупи, загрози, кари й утиски й вибирають до "ради самих противників дідича".
У селі є читальня і радикально настроєна молодь. Публіцистично-журналістська лексика повнокровно входить у побутовий вжиток селян. "Михайло мав звичку лослугуватися книжними словами. Так привикав до тих слів, наче би їх змалку переймив, та й був переконаний, що кожний ро-зуміє ті слова".
Ніби відгукуючись на заклики газети "Хлібороб" писати дописи, викривати утиски і несправедливість, згуртуватися, щоб спільними силами вести боротьбу за свої права, селяни-читальники "пускають Коропа в газету". Можливо, дещо наївна форма протесту, але важливіше усвідомлення селянами своїх класових позицій: "Коропе! Ти з громади жиєш та й людям пакості робиш? Таже якби люди на тебе не робили, то ти би не мав з чого жити. Ти обснуєш чоловіка, як павук, та й висисаєш із нього кров, як павук з мухи (...) Ми, робітні люди, продукуємо гроші, а ви, легкобити, ужиткуєте".
Суспільно-політична свідомість селянства з кожним днем зростає. По-ступово народ позбувається пасивності, покірності, рабського відношення до сили і влади - вад, штучно прищеплюваних йому державою і владою впродовж віків, і тягнеться до світла, визволення і розвитку. Навіть Гриць, який ненавидів Петра, бо він був секретарем читальні, проймається до нього любов'ю і вдячністю.
З великою соціальною гостротою й емоційною напругою відображено поступове конання селянина, який не може по-людськи ні хворіти, ні вмерти. І річ не в тому, що він позбавлений можливості лікування, чи, скажімо, елементарного "комфорту", яким найбідніша родина мала би оточити смертельно хворого чоловіка в останні дні. І, звичайно, не в тому, що кожній людині гірко прощатися зі світом. "Гриць хотів умерти, бо чувся вже зайвим на цім світі. Але хотів умерти так, як люди, не крадьки". Та померти так, як люди, Гриць не міг. Засобів на прожиття родині не залишав, а втратив останнє, що мав. Борг у лихваря зріс вдвоє.
Loading...

 
 

Цікаве