WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

перших числах вересня Улицько-Зарубане було окуповане солдатами російської армії. Письменник двічі побував під гарматним вогнем, був свідком убивств, каліцтв, грабунків, переслідувань демократично настроєної інтелігенції, що продовжувались аж до травня 1915 року. Мартович працює ад-міністратором сільських господарств та доглядачем за полоненими з російської армії в селі Погариську, де 11 січня 1916 р., в пустій школі, в оточенні чужих людей (полонених з Катеринославщини) помирає в тяжких муках хвороби.
І. Кунців, кілька приятелів,селяни і три полонені проводили покійного в останню дорогу, в сусіднє село Монастирок на круту гору, порослу високими деревами. Три священики відспівували його душу. Білий сніг пухом лягав на груди. Зимовий вітер захлинався від жалю і розносив трагічну новину у Львів, Київ, Чернівці, Відень.
Відтоді столітні липи берегли його вічний сон і не дали зрівняти з землею його могилу.
Українська громадськість забула його. Чи гарматні постріли оглушили її пам'ять, чи далась взнаки сумна традиція шукати пророків на чужих землях?
Через десять років, вражений нелюдськими умовами життя найменшої сестри сатирика, Стефаник вигукнув: "Мій Боже! Чи геніальний письменник, покійний Лесь Мартович, не годен із-за гробу дати своїй сестрі корову?
Ех ви, видавці та приятелі! читачі й не читачі! читаюча й нечитаюча українська громадо!.."
Та українська громада була глухонімою не тільки до сестри, а й до са-мого письменника. Двадцять років розшукувала вона забуту могилу, щоб нарешті поставити скромний напис на пам'ятній плиті: "Лесь Мартович. Доктор прав, кандидат адвокатури. Письменник. Автор "Нечитальника", "Хитрого Панька", "Мужицької смерті" та інших образків хлопської долі. Роджений дня 12 лютого 1871 р. в Торговиці-Шльній Городенківського повіту. Помер дня 11 січня на Зубейках в Погариську, а похоронений тут дня 13 січня 1916 р. Пам'ять славного хлопського сина не загине!"
Кілька десятиліть знадобилося українській громаді для створення літе-ратурно-меморіального музею письменника в селі Торговиці і встановлення його погруддя.
120 років, що минули від дня народження, і 75 років з дня смерті - це постійний гіркий докір нам, українській громаді. Бо що ми за народ такий, коли дозволили викреслити навіть з оглядових розділів шкільних програм ім'я геніального сатирика, гордість української літератури?! Як допустилися до того, що сатирик світового регістру в університетському підручнику поміщений у розділі "Інші письменники", а в академічній "Історії ук-раїнської літератури не удостоєний місця у змісті?!
Скільки століть треба нам, щоб спромогтися на наукове видання його спадщини, котре було започатковане Михайлом Качанюком ще в 1930 році, але завмерло на першому томі?
Ех ви!.. Люди!.. Українська громадо!..
Відома нам літературна спадщина Мартовича складається з 27 опові-дань, сатиричної повісті "Забобон", кількох незакінчених творів, низки публіцистичних праць. Вчені-літературознавці багато і справедливо сказали про те, що Мартович був передовим діячем свого часу, проповідником високих соціальних і етичних ідеалів, пристрасним борцем з низьким, фальшивим, підлим. Значно менше уваги звертається на те, що Мартович великий художник, який залишив нам сатиричні твори непересічної есте-тичної цінності.
Добре розуміючи істину, висловлену свого часу М. Салтиковим-Щедріним, що ніщо так не збентежує пороку, як усвідомлення, що він розпізнаний і що з його приводу вже пролунав сміх, Мартович використовує цю найдійовішу зброю в боротьбі з суспільними вадами.
Мартович-сатирик винятково уважний до потреб дня, до всього того, чим жило і хвилювалося суспільство, до корінних проблем епохи, від вирішення яких залежить доля мільйонів. Характерною особливістю сатири Мартовича є широке узагальнення дійсності, зображення її в історичному русі, в закономірних зв'язках з минулим і майбутнім.
Його цікавила соціальна і політична побудова суспільства, психологія і поведінка цілих класів. Звідси - ті складні ідейно-художні концепції, широкооб'ємні синтетичні замисли, проблемна розлогість, складна жанрова природа, що не підлягає ніяким канонам. Звідси - вдало і плідно вико-ристані журналістсько-публіцистичні звороти, образи радикалів-агітаторів, їх діяльність і вплив на психологію селянства.
Глибоке розуміння історичної ролі народу як творця духовних якостей, віра в його майбутнє дала можливість письменникові показати дріб'язкові, егоїстичні характери не тільки як явища, породжені певним соціальним середовищем, не тільки як суттєву рису його епохи, а й як феномен, що виникає в різні історичні періоди часу. Тим-то і сьогодні його твори змушують народ пізнати і жахнутися самого себе, допомагають піднятися з колін, осмислити своє місце і роль у життєвому процесі.
"Доктор хлопістики", як любовно називали Мартовича за досконале знання психології селянства, піддав нищівній критиці антинародні цісарські закони, селянську темноту і ворожнечу в оповіданнях "За межу", "За топливо", "Зле діло".
Увага Мартовича зосереджена перш за все на внутрішньому комізмі як окремої людини, так і суспільного організму в цілому. Нещадність сатирика проявлялася до пороків соціальних верхів і соціальних низів. Для перших використовував невичерпний запас сарказму і зневаги, для других - біль і сміх крізь сльози, як це спостерігаємо в оповіданні "Стрибожий дарунок".
Оповідання складається з одинадцяти розділів, кожен з яких додає шкіц до соціально-духовного портрета громади села Смеречівка, забутого Богом і людьми. Село віддалене від реального світу не тільки географічне. Воно таке забите, безпорадне і покірне, що сам Перун без особливого страху і вагань вибирає його для здійснення далекоглядного задуму. Свідомість громади - у сповиточку. Вона навіть слово "політика" не розуміє. Та й громадою смеречівчан можна назвати умовно - за спільністю території. Тут кожний живе для себе і про себе. Така громада, переконаний бог Перун, не може мати "політичних" бажань та й не збагне справжньої ціни "стрибожого дарунка", зробленого про людське око. Тому й, власне, посилає Стрибога в це соло зробити для людей "усе, що собі лиш забажають".
У збірному портреті громади Мартович підкреслює дві головні риси: страх перед панами, взаємну озлобленість і стан суспільної "непритомності". Найстрашніше, що такий стан громада вважає природним і гадки не має вийти з нього. Дрібновласницький егоїзм, відчуженість, темрява призвели до духовної і моральної деградації громади. Не випадково Мартович застосував прийом зоологічних уподібнень, порівнюючи її (громаду) то зі стадом індиків, то з голодними качками, то з каркаючими воронами, то з курятами.
Розвінчуючи темноту і пасивність селянства,
Loading...

 
 

Цікаве