WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

Л. Мартович - талант могутній, невмирущий - Реферат

редагувати газету "Хлібороб" (1893) за мізерну платню - 30 гульденів, а в 1897-1898 роках став редактором "Громадського голосу" - газети, що ледве животіла. Захворів І. Франко, змушений виїхати М. Павлик (редактори "Громадського голосу"), всі інтелігентні радикали такожвідцуралися її. Цю неймовірно важку ношу взяв на себе Мартович.
Одержував 30 золотих ринських на місяць. Не маючи помешкання, спав у редакції. А газета виходила регулярно і без запізнень.
Робота в газеті збагачувала життєвими враженнями, сприяла поширен-ню проблемного діапазону публіцистичних виступів, привернула пильну увагу до літературної творчості. Та займатися нею Мартович не міг. Треба було заробляти на шматок хліба. 1900 року він влаштовується на роботу в канцелярію доктора Лонгіна Озаркевича в містечку Городок під Львовом.
Оточення в Городку різко контрастувало з львівським. Це пригнічува-ло Мартовича. Зараджував собі щосуботніми поїздками до Львова на зустріч з товаришами: М. Шухевичем, В. Гнатюком, В. Будзиновським, М. Заячківським. В неділю повертався назад. Розлука засмучувала обидві сторони. "Одної неділі пополудні (1900),- згадував директор "Видавничої спілки" В. Будзиновський,- коли Мартович... став прощатися, бо вже прийшла пора від'їздити, я кажу йому:
- Лесю, лишися, бо ввечері зійдеться велике й веселе товариство. Мартович хитнув раменами і каже:
- Маю лиш стільки, що на білет до Городка.
- Зробім інтерес. Тобі на цей вечір у Львові вистачить один гульден (1/4 долара)?
- Якби я мав ринцкого, то питав би, що Львів коштує.
- Пиши оповідання. Пиши все, що нам оповідаєш. Але пиши так, як оповідаєш. Щоб ти не перепрацьовувався, напиши щотижня одне оповіданнячко і дай мені. Як тих оповідань назбирається на том, то "Видавнича спілка" видасть книжкою (..,) На рахунок гонорару я тобі буду давати зачет (аванс. - О. Г.) із своєї кишені - за кожне оповідання одного гульдена. Решту Спілка виплатить тобі після опублікування книжки (...)
Коли ми зійшлися на вечерю до ресторану, увійшов наш Лесь. Ступа-ючи повагом з головою, гордо задертою догори, приступив до мене, з кишені витягнув папір і, подаючи мені, сказав:
- Знай, що маєш діло з письменником гоноровим. Уже нині даю тобі одне оповідання. Друге дістанеш на другу неділю перед полуднем".
І Мартович, і Будзиновський дотримали слова. Перша збірка оповідань під назвою "Нечитальник" вийшла у Львові 1900 року в "Українсько-руській видавничій спілці". Вслід за нею вийшли ще дві збірки: "Хитрий Панько" (1903), "Стрибожий дарунок" (1905). Популярність Мартовича-письменника неухильно зростає. Його читають і високо оцінюють І. Франко, О. Кобилянська, Леся Українка та ін. Готуючи до видання альманах "З потоку життя", М. Коцюбинський не мислив його без участі галицьких письменників, що "загнали у кут наших українських. Я такий прихильник Вашого таланту, - звертається він до Мартовича, - так люблю перо Ваше, що вже бодай для того варто щось мені надіслати".
Та Мартович не надіслав до альманаху свого твору. Незакінчений університет позбавляв права відкрити власну канцелярію, а посада поміч-ника адвоката не забезпечувала навіть життєвого мінімуму. Постійні переїзди, недоїдання, особиста невлаштованість виснажували письменника вкрай. Намагався "забавляти" публіку своїми болями. На питання товари-шів, чому він не одружився, жартома відповідав: "Найважливіша причина тут, мабуть, та (...), що всі жінки, які мені подобались, були дуже інтелігентні. Вони розуміли, що мене сильно тягне тільки до трьох "П": до письменства, до пива і до парубоцтва. А це такі три "П", які дуже тяжко погодити з четвертим "П": з подружжям".
Хвороба прогресувала і заважала не тільки творчій праці (з 1905-го до 1910 року не написано жодного твору), а й примусила відмовитися від юридичної практики (1911).
За таких обставин навіть оптимізм і гумор покинули його. Залишилась хвороба, борги, розчарування і безнадія. Куди йти? Де прихилити свою го-лову? Справжнім приятелем виявився Іван Кунців. Він прийшов на допомогу хворому письменнику, забравши його в свій маєток, в село Улицько-Зарубане коло Рави-Руської на Львівщині. Оточений любов'ю та повагою, Мартович багато читає, жадібно ловить кожну новину інтелектуального і громадського життя, ніби заново народжується.
Цілюще вплинув на Мартовича вихід двох його збірок у Москві (1910, 1911) - "Войт й другие рассказы" в перекладі і з передмовою О. Назарієва. "Він вражає таким глибоким знанням народного життя, звичаїв і навиків селян, - захоплено писав російський побратим, - відзначається такою здатністю помітити і передати найдрібніші злами душі мужика, що це дає нам право поставити Мартовича поряд з найкращими сучасними побутописцями села".
З піднятим настроєм, з новою силою Мартович пише оповідання "Народна ноша", "Пророцтво грішника", "Жирафа та Ладо" (надруковані після смерті); розпочинає драму "Політична справа", повість "Село Підойми" (обидва твори незакінчені); на одному подиху закінчує найвиз-начніший твір - повість "Забобон" (1910 - 1911), де, за словами професора М. Рудницького, "мужицький світ" і інтелігентська галицька провінція оживають від його слова, всміхаються до нас тими самими рисами безжурної погоди, зморшками викривленого обличчя, борознами, пооракими від жовчі..."
Мартович покладав на повість великі надії. Крім природного бажання кожного письменника побачити своє творіння надрукованим, він переслі-дував й іншу мету, про яку говорить у листі до редактора "Літературно-наукового вісника" В. Гнатюка: "Скажу Вам, як свому знайомому, що я тепер у великій потребі. Як бачите, сиджу на селі в товариша д-ра Кунцева. Та се ще байка, але якраз хорую на жолудок чи на кишки (...) й лежу в ліжку. Думав поїхати до Львова й не знаю, коли виберуся. Очевидно, чоловіка без посади всі тиснуть. Так і мене тепер притисли вірителі й беруться до моїх ручителів, а я не маю чим поповнити рати. Біда. Про це, очевидно, не кажіть нікому в редакції, чоловік потребуючий у людей тратить половину своєї вартості".
Обидва редактори (В. Гнатюк і М. Грушевський) високо оцінили "Забобон" і назначили автору найвищий гонорар. Та зовсім несподівано Мартович забрав з редакції рукопис. Може, хотів "відшліфувало його? Хоч правки він вніс дуже незначні.
В перервах між художньою творчістю, приступами хвороби Мартович готувався до захисту докторської дисертації. Треба ж було подбати про майбутнє. Не вік же скитатися по чужих кутках, без засобів до існування! Звідки було знати, що його життєві гони такі короткі і що через два роки навіки закриється недочитана книга його життя?!
Він захистив докторську у зловісний 1914 рік. Хвороба не дала скористатися нею; війна відібрала радість творчої праці. Вже в
Loading...

 
 

Цікаве