WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя та творчість Степана Васильченка - Реферат

Життя та творчість Степана Васильченка - Реферат

публіцистика початку 20-х років, як і ряд рукописних його матеріалів, переконує в тому, що вчителювання в радянській школі було для нього нерозривно зв'язане з творчими письменницькими шуканнями. Не можна не бачити, що саме в оповіданнях "Приблуда" (1922), "Червоний вечір" (1924) і ще більшою мірою в повістях "Авіаційний гурток" (1924) та "Олив'яний перстень" (1926) виявилось прагнення Васильченка до нової, висунутої життям проблематики, до нових форм зображення.
Своїми творами радянського часу Васильченко остаточно утвердився як письменник, що пише для дітей. До революції він не був власне дитячим письменником,- писав "про дітей", але не "для дітей". У радянську епоху учні Васильченка стають і прототипами героїв його оповідань, і читачами; у творчість письменника владно й тактовно входить дидактичний струмінь - важлива прикмета дитячої літератури.
Творчості С. Васильченка на всіх етапах був притаманний гумор. У дожовтневий час він був виявом співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв; у творах радянського часу, починаючи з "Приблуди", гумор набув якісно нових рис, позбувшись мотивів трагізму і прихованого розпачу, заграв новими барвами, став засобом позитивної характеристики. У повісті "Олив'яний перстень" безліч гумористичних сцен. Ось наші мандрівники влаштовують суд над ступою. Ось школяр оголошує про свій намір одружитися з Настею, зворушений її піклуванням і гостинністю. Ось дід Маркіян з міною міжнародного оглядача веде бесіду про Чемберлена і Лігу Націй... Всі ці епізоди перейняті м'яким, доброзичли-вим гумором, що служить засобом позитивної характеристики героїв.
Тісний зв'язок з життям письменник виявляє своїм відчуттям самого духу часу, розумінням змін у людській психології. Тема трудового єднання міста і села була, без сумніву, історично далекосяжною. Своїм твором Васильченко стверджує морально оздоровлюючий вплив на дітей фізичної праці, стверджує поетичну красу і моральну необхідність способу життя, який ведуть його юні герої в радянській школі.
Проте і в інших творах 20-х - початку 30-х років, написаних на матеріалі минулих часів, яскраво відчутний свіжий подих ідейно-творчого піднесення. Це особливо помітно у славнозвісному циклі "Осінніх новел", тематично пов'язаних з подіями 1905 року. Тільки одна з новел - "Осінній ескіз" - написана і надрукована була в 1912 році. Всі інші - "Фіалки", "Чайка", "На калиновім мості", "Лісова новела", "Вітер" - друкувалися в радянський час, переважно в 1928-1932 роках. Можливо, задуми багатьох з них у письменника виникали раніше, але здійснити їх він зміг тільки після революції, коли збагатилась його творча уява і вдосконалився художній метод. Старі сюжети сприймала вже нова свідомість художника, і вони діставали нову інтерпретацію. Так проходив процес оновлення принципів відображення дійсності, викликаний тим, що ідейні засади митця стали чіткіші, а класові симпатії і антипатії - виразніші.
Визначний прозаїк час від часу брався і за перо драматурга. Першу п'єсу "Чарівниця" він написав ще в 1901 році. Спроба не вдалася (невисока сценічність, рихла композиція, бліді характери дійових осіб). Зате друга його п'єса - водевіль "На перші гулі" (1911) - річ високохудожня. Вона привернула увагу визначного майстра українського театру Миколи Садовського, ставилась на професійних і аматорських сценах. Однією з характерних рис Васильченка новеліста є майстерність драматургічної організації матеріалу. Гортаючи сторінки драматичних творів письменника, можна помітити і зворотне явище: характерний ряд прикмет, що видають в авторові новеліста. Та й сам Васильченко погоджувався, що деякі з його п'єс, "як справедливо зазначала критика, швидше скидаються на новели, ніж на драматичні твори, і їх... більше читають, ніж виставляють". До новелістичних ознак драматичних творів насамперед слід віднести одноактовість, тобто стислість обсягу, лаконізм сюжету, значимість сюжетних ситуацій і мізансцен. "Одноактовість" як ознака драматургічної майстерності Васильченка полягав не лише в "короткості" його п'єс. Це і вкрай сконцентрована дія, і змалювання характерів, що дає можливість глядачеві сприймати їх одразу ж, а не в процесі їх повільного розвитку і вияву; це, нарешті, лірична стихія, що наскрізь переймає сюжет.
Працюючи в школі, Степан Васильович пише невеликі драматичні твори, призначені для учнівської самодіяльності. Заслуговують, зокрема, на увагу його п'єси-мініатюри про Т. Шевченка - "Минають дні" і "Під Тарасове свято".
Виступав С. Васильченко і як перекладач. Особливо захоплювали його твори російських авторів, які в формуванні письменницького хисту Васильченка відіграли першорядну роль. Степан Васильович перекладав М. Лєскова, М. Гоголя, О. Серафимовича, В. Короленка і робив це з великою любов'ю та натхненням.
Дожовтнева творчість С. Васильченка глибоко демократична. Письменник створив правдиві картини життя трудового народу, картини, романтично забарвлені, соціальне загострені. Герої Васильченка не поступаються своїми гуманістичними принципами, не перетворюються в моральних покручів, не стають жалюгідними й нікчемними. Навпаки, мужні й далекоглядні, вони глибоко вірять у світлий завтрашній день.
Оптимістичним звучанням, красою колективної праці, романтичним сприйняттям дійсності позначені твори, написані в роки Радянської влади, коли Васильченко перейшов на позиції соціалістичного реалізму. Його герої - мрійники і романтики - земні й правдиві, як саме життя, як радянська дійсність двадцятих років, сповнена романтичного пориву і ентузіазму.
В радянський час творчість Васильченка ідейно та художньо збагачується, поглиблюється політичний світогляд письменника. Нових рис набуває його індивідуальний художній стиль. Краса образного вислову, мелодійність мови, задушевний ліризм, точність іглибина психологічної характеристики, народно-пісенні мотиви - всі ці ознаки стилю Васильченка стають ще яскравіші, виразніші, чіткіші. Твори письменника останніх літ відзначаються стрункішим сюжетом, ясністю ідейно-художньої характеристики, глибокою, емоційно наснаженою думкою, лаконізмом і досконалістю мови.
Напружена, інтенсивна діяльність письменника позначилась на його здоров'ї. В останні роки він усе частіше скаржився на серце. І коли недуга почала дошкуляти, облишив роботу в школі. Правда, думав, що це тимчасово, бо життя свого без дітей-школярів не уявляв.
Мріяв улітку пішки помандрувати по Україні - людей побачити, мальовничими краєвидами помилуватися. Але цей, як і багато інших намірів письменника, так і лишився нездійсненим. Хвороба все частіше приковувала його до ліжка. Єдиною втіхою і радістю для Степана Васильовича лишилась увага і любов читачів, коло яких було досить широке,- робітники, студенти, учні, вихованці дитбудинків, учителі. Саме вони й зібралися 1 березня 1929 року на ювілейний вечір С. Васильченка з нагоди 50-ліття від дня його народження. Ювіляра на вечорі не було - він хворів. Йому надіслали багато поздоровчих телеграм, з любов'ю оформлених вітальних адресів.
Читав їх потім Степан Васильович, і натруджене серце його раділо. Отже, немарне жив. Йому хотілося ще багато чого зробити, довести до кінця почате, задумане... Але сили з кожним днем танули.
11 серпня 1932 року Степан Васильченко помер.
У затінку крислатих яворів на Байковому кладовищі в Києві - довічний сум його могили.
Loading...

 
 

Цікаве