WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя та творчість Степана Васильченка - Реферат

Життя та творчість Степана Васильченка - Реферат

народно-поетичною фантастикою.
Матеріалом Васильченкової творчості була сучасна йому дійсність; народна пісня "озвучувала" роздуми його героїв, створювала У читача настрій, який відповідав ідеї твору.
Народно-поетичні традиції в творчості Васильченка органічно поєднувалися з традиціями української і російської літератури. Не випадково саме ті письменники, які близько стояли до народно-поетичних джерел (Кольцов, Гоголь, Нечуй-Левицький, Короленко і особливо Шевченко) справили на молодого літератора найсильніше враження.
Першорядне значення у творчому зростанні Васильченка мав Т. Шевченко, який, по суті, визначив його літературно-естетичний ідеал і став провідною зіркою на всьому літературному шляху письменника.
Творчість велетня поетичної думки, сповнена мотивів рішучого соціального протесту, була для С. Васильченка високим взірцем, коли він обстоював ідеї громадянського звучання і в своїх літературно-критичних висловлюваннях, і в художній творчій практиці. Органічно увійшовши в свідомість Васильченка, у світ його художніх образів, "Кобзар" створив, так би мовити, імунітет проти впливу на нього естетичних принципів різних занепадницьких течій.
Працюючи в школах, Васильченко зібрав багатий матеріал про життя сільської інтелігенції, зокрема вчителів. Його серце обкипало кров'ю, коли він бачив, як учитель поневіряється, але замість протесту іноді ламає шапку перед начальством, згинається в три погибелі перед попом та жандармом, запобігає ласки в багатіїв, пристосовується до підлоти. Таким вивів письменник героя оповідання "Вова"
Сюжет "Мужицької арихметики" нескладний. Замість книги "про землю і волю", яку селяни просять почитати, місцевий панок дає їм старий задачник. Дає з явним наміром поглузувати з них. Проте цей своєрідний поєдинок закінчується поразкою не селян, а пана.
3а порівняно короткий час ім'я Степана Васильченка стало досить популярним. Найкращі його твори з учительського життя, про селян та їхніх дітей здобули визнання серед широких читацьких кіл.
Окремою збіркою твори Васильченка вперше побачили світ у Києві 1911 року. В маленькій книжечці "Ескізи" було надруковано всього три новели ("Роман", "У панів", "Мужицька арихметика"). Друга книжка-"Оповідання" - більша за обсягом, мала вийти в 1914 році, але була затримана царською цензурою, якій видався підозрілим її демократизм. Лише через рік вона пішла в люди. А сам автор в цей час перебував далеко від Києва, на фронтах імперіалістичної війни.
Командир саперної роти Степан Панасенко воював на Галицькому, Двінському, Румунському фронтах. Страшним пеклом видалися письменникові три роки, коли він гибів на передових позиціях. У хвилини затишшя все бачене й пережите нотував до свого "Окопного щоденника". Жахи імперіалістичної війни письменник відобразив у новелах "Русин", "Чорні маки", "Отруйна квітка", "На золотому лоні", "Під святий гомін". У них на похмурому тлі зображено страдника-солдата в сірій шинелі. Чорна мара смерті всюди чигає на людей. Тут письменник вдався до нових для нього мистецьких засобів, "ускладнених і умовних. Оповідання населяють образи-символи, в них багато похмурого, песимістичного.
Страхіття війни вирвали на якийсь час із рук Васильченка перо оптиміста. Зі сторінок його новел зникли сильні, впевнені в своїй долі герої. Замість них появилися покірні, знесилені, розгублені люди, які не знаходять виходу. Щоправда, Васильченко співчуває селянинові, одягнутому в шинель царського солдата. У новелах відбилися настрої і погляди, характерні для народних мас, які проклинали війну. Письменник по-своєму протестував проти кривавої бойні. Але далі глухого протесту проти страхіть війни, далі проклять Васильченко, на жаль, не пішов. Він не побачив і не відобразив у своїх оповіданнях нових борців за волю, за мир, за перетворення ім-періалістичної війни в громадянську, у війну проти найбільших її винуватців - капіталістичних хижаків. Письменник не відчув мобілізуючої сили більшовицької партії, яка готувалася до штурму старого світу, не збагнув провідної ролі робітничого класу в революційній борні, не зумів чітко визначити свого ставлення і до Жовтневої революції.
У перші пожовтневі роки Васильченко стояв осторонь бурхливих подій, що вирували навкруг. Це позначилось і на його творчій активності: в час резолюції та громадянської війни він майже нічого помітного не написав.
Однак популярність Васильченка як письменника зростала, бо протягом 1917-1920 років вийшли численні збірки його дореволюційних новел та повістей. Васильченка обирають делегатом на військові з'їзди. Незабаром письменник демобілізовується через хворобу серця, деякий час живе в рідній Ічні, а потім знову переїздить до Києва.
Влітку 1920 року Васильченко як кореспондент подорожує з хоровою капелою "Думка" по Лівобережній Україні. Пильне око письменника помітило, як серед руїн, нестатків, зубожіння пробиваються паростки нового, соціалістичного життя. Зустрічаючись із робітниками, селянами, червоноармійцями, Васильченко захоплювався їхньою мужністю і твердою вірою в світлий завтрашній день, у побудову нового світу. Свої враження він занотовує в щоденнику, який назвав "З піснею крізь огонь і воду".
Здавалося б,- пише Васильченко,- що в ці часи людей, які перебувають в самому диму історичних великих подій..., людей, які творять історію, які захоплені героїчною боротьбою і перебувають увесь час серед незвичайних обставин великої революції, менш за все повинна цікавить скромна народна побутова пісня і взагалі мистецтво..." Але "пісня чарувала їх далеко більше, ніж когось іншого".
Подорож з хоровою капелою засвідчила, що Васильченко в перші ж роки радянської влади з радістю зміцнює свої зв'язки з революційною дійсністю, з новим ладом, який утверджував народне мистецтво і відкривав шлях мистецтву до народу. Васильченко повернувся з подорожі збагачений враженнями, ідейно та політичне змужнілий. Нові світлі обрії відкрилися перед ним. Уже відомий письменник, він стає вихователем і вчителем радянської дітвори, "Після перших бур, коли в порожній холодній школі почали з'являлися перші учні, я пішов після такої довгої перерви знову за вчителя, тепер уже в нову, українську школу. Не кидав також ілітературної роботи",- розповідає письменник у нарисі "Мій Шлях".
Спочатку він - вихователь дитячого будинку, потім (1922- 1928) - учитель 61-ї трудової школи імені Івана Франка в Києві. Його, щирого й привітного, вимогливого й доброзичливого викладача української мови та літератури, незмінного керівника шкільного драматичного гуртка, любили учні, поважали батьки. Працювати було важко, та він мужньо долав труднощі і навчав цього своїх вихованців. "Немає взимку дров, немає потрібного реманенту, немає приладдя, убогий фізичний кабінет, майже порожня бібліотека...- писав Васильченко.- Але школа бадьоро дивиться вперед".
Теми для своїх нових творів С. Васильченко черпав передусім з життя радянської школи. Тут він знаходив цікаві сюжети, гострі конфлікти, яскраві повнокровні характери героїв. А новий матеріал - письменник добре розумів це - не вкладався у рамки вже виробленої ним образно-стилістичної системи. Степан Васильченко був серед тих діячів культури, які твердили про невідкладність створення своєї, "пролетарської" літератури. Але при цьому він завжди підкреслював необхідність використання реалістичних традицій прогресивних митців минулого. Васильченкова
Loading...

 
 

Цікаве