WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя та творчість Степана Васильченка - Реферат

Життя та творчість Степана Васильченка - Реферат

січня 1905 року прискорила вибух революції. На вулицях міст виростали барикади. Горіли по селах поміщицькі маєтки, економії. Революційний пролетаріат Росії взяв до рук зброю, щоб повалити самодержавство.
Свіжі подихи революційної бурі донеслись і до Глухова. За-страйкували студенти, вимагаючи від адміністрації реорганізувати казармений режим, оновити систему викладання, змінити інститутські порядки. Одним з ініціаторів і керівників страйку був Степан Васильченко.
Царський уряд чинив люті розправи над повсталими. Повсюдно гриміли постріли, свистіли нагаї каральних експедицій. До каторжного Сибіру потяглися довгі валки закутих у кайдани революціонерів, борців проти самодержавства.
Вщух страйк в інституті. Студенти один по одному відійшли од революційної діяльності, скорилися, принишкли. Надії на поліпшення навчання в інституті розвіялися. Степан Васильченко забирає документи і знову їде на село вчителювати. Придушивши революцію, царизм посилив репресії і проти народної школи. Та навіть в умовах лютої реакції педагог-народолюбець не занепав духом. Більше того - в селі Брусовому на Полтавщині, знехтувавши царською забороною, він навчає дітей рідної мови.
І знову місцеві власті почали переслідувати "неблагонадійного" вчителя.
Степан Васильович давно мріяв потрапити в робітниче середовище. Він добивається переведення в село Щербивівку на Донбасі. Але не встигає і придивитись до бурхливого шахтарського життя, як його разом з іншими вчителями за куркульським доносом арештовують і запроторюють до бахмутської тюрми.
У тюрмі Васильченко познайомився з багатьма політичними в'язнями. Особливо щиро заприятелював з осетином Олексієм Хостнаєвим. Поет у душі, той знав силу-силенну казок рідного народу, вечорами розповідав їх. Згодом, на волі, вчитель-українець запише ті осетинські казки, літературно опрацює і надрукує. Довго й терпеливо Степан Васильченко навчав свого побратима грамоти, читав йому "Кобзаря".
Польовий суд виправдав Васильченка. Та в цей час його звалив тиф. Ледве оклигавши, вийшов з лікарні. Куди тепер? Учителювати йому заборонили. Поїхав до матері в Ічню. В старій напіврозваленій хаті вона сама доживала віку, тяжко бідуючи, Батько помер, брати і сестри декотрі поодружувалися, інші подалися в найми, на заробітки.
Васильченко живе з приватних уроків. Скромної платні вистачало, щоб так-сяк перебиватися. Вдень допомагав матері, а вечорами та вночі писав. Працював запоєм, гарячково, до самозабуття. Часто й світанок заглядав у маленькі віконця, а він ніяк не міг одірватись від столу. .,,
Раніше Васильченко думав, що, вчителюючи, він дасть своєму скривдженому народові найбільше користі. З любов'ю, захоплено віддавався він педагогічній праці. Любив дітей і з усіх сил старався висівати в їхні душі добірні зерна правди і науки.
Тепер йому дорога в школу заказана. Але він жодного дня не сидітиме склавши руки. "Вирішив: так жити не можна, треба боротись. Та як? За зброю для такої боротьби я вирішив узяти слово",- писав пізніше Васильченко.
...Його шлях у літературу почався ще в сільській школі, коли складав свої перші вірші, наслідуючи Шевченка, Пушкіна, Кольцова. Інтернатське життя в семінарії мало сприяло літературним заняттям. Правда, його класні твори, часто писані в художній формі, до сліз зворушували викладача словесності.
У перші роки вчителювання Васильченко веде щоденник - "Записки вчителя", нотуючи туди все пережите й бачене. В ньому подибуємо цікаві епізоди, які згодом письменник розгорнув у новели, повісті.
В Ічні Васильченко по-справжньому взявся до літературної творчості. Життя сільської бідноти, сільських інтелігентів (насамперед учителів), дітей, підлітків - ось що стало об'єктом його письменницьких інтересів. Улюблений жанр письменника - оповідання. Над кожним з них він довго працює, до блиску шліфуючи кожне слово. Одважився надіслати написане до української газети "Рада", яка виходила в Києві (1906-1914 рр.). Там і з'явилися друком його перші твори - оповідання "Роман", "Голодному й опеньки - м'ясо" (згодом перейменоване на "Мужицьку арихметику"), "Пацанок", "Вова", "В темряві", "У панів", "На чужину", "З самого початку". У педагогічному журналі "Світло", одночасно друкуються оповідання "Вечеря", "Над Россю".
Всі ці твори одразу привернули увагу читачів соціальною заго-стреністю, актуальністю тематики і художньою досконалістю.
Редакція "Ради" запропонувала Васильченкові постійну роботу, і 1910 року він переїздить до Києва.
Письменник виразно демократичного спрямування, Васильченко не поділяв буржуазно-ліберальних поглядів співробітників та видавців газети. Він часто ловив на собі зневажливі погляди панків-лібералів, які опікали газету. Але ж це була єдина щоденна українська газета, що виходила після революції 1905 року. І Васильченко погодився працювати в "Раді". Адже тут друкувались і такі письменники та діячі української культури, як М. Коцюбинський, А. Тесленко, М. Лисенко...
Виходець з гущі трудового народу, Васильченко завжди прагнув чесно служити йому. Проте дещо він поверхово розумів складність класової боротьби на Україні. Національні проблеми письменник розглядав інколи відірвано від соціальних, класових. Тому поряд з такими творами, як "Мужицька арихметика", "На чужину", де дається виразний соціальний підтекст, він пише й оповідання ("Під школою", "Інспектор" та ін.), статті ("Народна школа і рідна мова на Україні", "В сучасній школі"), у яких йдеться тільки про педагогічну необхідність викладання в народних школах рідною мовою.
У газеті Васильченко веде відділ театральної хроніки. Невисокої платні, яку він одержував, ледве вистачало, щоб якось зводити кінці з кінцями. Мешкав він у дешевій квартирі на Солом'янці, убогій околиці міста, на роботу й з роботи ходив пішки, бо витрачати гроші на візника для нього було б надмірною розкішшю.
Васильченко завжди був невибагливий у побуті. Він дбав про найсвятіше - творчість, любу серцеві літературну працю. Письменник наполегливо працює. У літературу він прийшов з багатим життєвим досвідом. Роки вчителювання по селах Київщини та Полтавщини, революційні вихори 1905 року, поневіряння в тюрмі, зустрічі з безліччю людських доль і характерів - усе це визначило тематичний діапазон письменника.
Та, крім життєвої школи, була ще й літературно-мистецька, в якій формувався не буденний талант Васильченка - майстра слова, художника-реаліста.
Художні твори С. Васильченка, які стали відомі читачам у 1910 році, позначені яскравою майстерністю, оригінальністю; вони свідчать про тонкий художній смак автора. Знаменно, що вжеодне з перших оповідань - "Мужицька арихметика" - стало в ряд найкращих творів письменника.
Звичайно, творчій зрілості передували літературно-мистецькі впливи, що їх зазнав молодий Васильченко. Йдеться не про примітивні учнівські наслідування і запозичення, а про органічне засвоєння певної естетичної системи, певного художнього методу. Саме такий характер мав вплив на Васильченка народної пісні, творів Шевченка і Гоголя, тобто вплив фольклору, української та російської літератури - вплив, якому сам письменник надавав вирішального значення.
У творчості Васильченка виразно відчувається її співзвучність з народно-пісенною поетикою. Ця співзвучність виявилась у мові і стилі, у принципах побудови художніх образів. Уся його творчість наскрізь перейнята мотивами народних казок, пісень,
Loading...

 
 

Цікаве