WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Марко Черемшина - Реферат

Марко Черемшина - Реферат

як припав до вим'я корови і ссав, ссав спраглими устами. Хлопця впіймала хазяйка, на крик зійшлися сусіди-багачі, побили малого, постригли і, під масний регіт, пустили на вулицю.
І так картина за картиною, одна за другу похмуріша, одна за другу вразливіша.
Найвизначніші новели збірки "Карби"- це "Святий Николай у гарті", "Раз мати родила", "Більмо", "Основини", "Чічка", "Зведемиця", "Злодія зловили". В цих новелах Черемшина виступає як письменник-реаліст, опо-відач правди про життя гуцульського селянства. Нерідко реалізм Черемшини позначений іронією, сатирою, елементами критики влади ("Основини"), побутових і правових взаємин у гуцульському селі ("Раз мати родила", "Святий Николай у гарті", "Більмо" та інші).
З співчуттям і великою любов'юоповідав Черемшина про життя селянської бідноти. В той же час він з огидою і ненавистю говорив про багачів, жандармів, урядовців, панів і підпанків, які наживались на народному горі.
Яскраво виявлена демократична тенденційність збірки "Карби" в поєднанні з реалістичним методом зображення дійсності забезпечила їй популярність і зберегла пізнавальну та художню цінність до наших днів.
В роки першої світової війни Черемшина написав новели "Село потерпає", "Перші стріли", "Поменник", "Бодай їм путь пропала", "Зрад-ник", "Після бою", "Йордан", "Село вигибає". Розташовані в такій по-слідовності, вони відображають події хронологічно і нагадують новелістичну повість, частини якої об'єднуються темою, часом і місцем дії, спільністю деяких героїв і творчо-стильовими особливостями.
Марко Черемшина талановито передає складну гаму переживань селянської маси в перші дні війни в своєрідному заспіві збірки - в новелі "Село потерпає". Використовуючи фольклорні образи-символи, надаючи мові ритмічності, мелодійності, автор написав дуже емоційний, подібний до музичного, твір. "Село потерпає" Черемшини належить до тих творів, що їх у свій час Леся Українка називала "симфонічним жанром", ознаками якого е ліризм, музикальність, "де враження пейзажу і рух душі зливаються в одну нероздільну гармонію".
Умови війни значно змінили обличчя гуцульського села. Закони мир-ного часу, хоч вони ніколи не захищали селянина, перестали діяти, так само, як і суди й органи влади; не було кому скаржитись на кривду, не було де шукати хоч якогось захисту. Випадок, якась дрібниця в житті селянина, за жорстокими законами війни, ставали причиною нещастя, трагедії. "На війні нема серця, нема жінки, лиш неприятель та й амінь", - говорить одна жінка в новелі "Поменник". У своїх творах Черемшина розповів численні епізоди, які ілюструють цю думку селянки про війну. Ось деякі з них.
Стояв жаркий літній день. Селянин Василь, незважаючи на те, по фронт проходив поряд, працював на своєму господарстві, розмовляв 9 дружиною, тішився синком. На сім'ю, яка жила своїм маленьким щастям" раптом навально впало страшне горе. Причиною цього стала дрібниця: "Муха так утяла Василеву чорну корову, що корова звиріла"; вона зір-валася з налигача і побігла лісом в бік російських військ. За годину в австро-німецькі окопи полетіли набої. Комендант розлютився: "Чорна корова, то був знак для неприятеля..." Він віддав наказ: "Знайти зрадника І повісити". Василя ведуть на страту. Бідолаха пробує втекти, і жовніри пристрілюють його ("Зрадник").
Жовніри вели на страту селянина. Дід Чюрей поцікавився, за що мають стратити людину. "Вояк відповів йому коротко: "За москаля". Дід не втерпів і дивувався: "Нащо чоловіка задурно тратити, таже москаль світ годує!" Вояк вхопив ті дідові слова і за часок дід гойдався синій поруч із гуцулом"... ("Перші стріли").
А ось як малює Черемшина картину вступу австрійських військ у село:
"Хтось пустив гать на село, бо жовнірня напливає в село, гей вода в долину. Всі толоки повні, улиці набиті, груні вгинаються, хати ходором ходять, жовніри тут ґазди, а бадіки, гей наймити, увихаються. Гей пацьорки зсилюють вояки ґаздівських коників, доють корови і вівці, ріжуть воли й телиці, варять собі м'яса та розвалюють мідяними котлами горни над гуцульськими печами".
"Йде селом вереск, зойк і гомін, гей вітер жереповими корчами".
"Село робиться тісарським",- не без глибокого сарказму резюмує цю сцену автор. Цісарську армію письменник змалював як ненажерну сарану, яка напосілась на селянське добро і топтала усе найдорожче, найсвятіше для гуцула.
В зображенні цісарської армії письменник постійно користувався сатиричними засобами, його сатира на перший погляд легка, подібна до м'якої іронії, але насправді досить зла і не раз підноситься до рівня сарказму. В новелах "Перші стріли" і "Бодай їм путь пропала" Черемшина майстерно показав, як гуцульське селянство переставало вірити з "доброго батька-цісаря", як від тієї віри в свідомості селян не лишилося й сліду, а натомість зродилися зневага і ненависть до всього цісарського.
Страхітливі картини дикої сваволі й жорстокості австро-німецьких військ на Гуцульщині, змальовані Черемшиною, викликають у нас спогади про ще жахливіші криваві оргії, що їх чинили фашистські орди на - нашій радянській землі (на Гуцульщині в тому числі) під час Великої Вітчизняної війни. Тогочасні австро-німецькі солдати, про яких з такою ненавистю писав Черемшина, були духовними батьками гітлерівських головорізів, що завдали стільки горя і мук нашому народові.
"Гудить і харчить село, гейби за горло душене"; "Гуцулію за горло тримають", - так характеризував письменник господарювання австрійської армії в селах Гуцульщини.
В новелі "Бодай їм путь пропала" стисло, але дуже виразно, показано ставлення гуцульського населення до австрійського цісаря і його військ. Відступаючи під натиском царської армії, цісарські війська грабують, вбивають, вішають гуцулів, ґвалтують жінок, спалюють садиби, "роблять все цісарським", як саркастично зауважує автор. Посіявши жах і ненависть, панічно тікаючи в гори, австрійська армія жене поперед себе все село.
"Напроти води понад ріку їде людська праця на людських возах.. Гуцули жалують під гору коней, а жовніри б'ють прикладами газдів у плечі і наказують їм, щоби не важилися шкодувати коней, бо коні й вози вже не їх, але тісарські, і вони самі також тісарські. Тож ч і с а р с ь к і бадіки б'ють тісарських коней тісарськими пужівнами, і вся дорога біжить і торохкотить, тісарське добро з села везучи. А боками йдуть вояки і женуть маржинку та овечки розблеєні, що не хочуть із селом розстатися". (Підкреслення моє. - О. З.).
Ворожість інтересів австро-угорської монархії інтересам народу під-креслено тут надзвичайно виразно.
Про народне горе Черемшина говорив не тільки голосом плачки-жалібниці, але й як суворий обвинувач-сатирик.
Навздогін відступаючим ордам грабіжників Черемшина, разом із свої-ми героями, посилає гнівні прокляття:
"- Бодай їм путь пропала!
А гори переповідають:
- Бодай їм
Loading...

 
 

Цікаве